Моделювання та розробка компютерної системи аналізу і управління на підприємстві надання послуг (стр. 25 из 31)
В економічній теорії існують різні підходи до визначення попиту на гроші. Прихильники кількісної теорії попиту на гроші виходять з рівняння обміну, запропонованого Й. Фішером:
Г’∙ n = ц ∙Q,
де Г’ – кількість грошей, що перебувають в обігу;
n – швидкість обертання грошей; ц – рівень цін;
Q – реальній обсяг виробництва.
Прихильники кількісної теорії акцентують увагу на ролі грошей як засобу платежу. Попит на гроші визначається тим, скільки їх необхідно, щоб здійснювати платежі. Рівняння обміну ілюструє, що кількість грошей, які перебувають в обігу підприємства, дорівнює відношенню обсягу реалізації до швидкості обертання грошей:
Г’ =
. (3.4)З рівняння випливає, що величина попиту на гроші залежить від рівня цін, обсягів виробництва і швидкості обертання грошей. При більш високому рівні цін споживається більше грошей для виготовлення продукції. Прихильники цієї теорії схиляються до думки, що швидкість обертання грошей є сталою.
Критики кількісної теорії (Д. Кейнс) вважають, що швидкість обертання – величина змінна і залежить від впливу безлічі факторів, що створюють мотив заощадження.
Д. Кейнс у праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка, грошей” назвав свою теорію попиту на гроші “теорією переваги ліквідності”. Він виділив три причини, що спонукають людей зберігати частину їх багатств у формі ліквідних грошових активів:
1. Люди тримають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Д. Кейнс назвав цей мотив збереження грошей трансакціонним.
2. Збереження частини активів у формі грошей пояснюється бажанням розпоряджатися ними у формі готівки в майбутньому. Д. Кейнс назвав цю обставину мотивом обережності збереження частини активів у формі грошей.
3. Господарюючі суб'єкти будуть тримати частину своїх активів у ліквідній формі, якщо володіння активами в іншій формі поєднане з великим ризиком (спекулятивний мотив).
Отже, згідно з Д. Кейнсом, індивіди можуть тримати своє багатство або у грошах, або у вигляді цінних паперів. Д. Кейнс виявив таку тенденцію: величина попиту на гроші постійно зростає з падінням норми позичкового відсотка на ринку цінних паперів [49, с. 80].
Сучасна теорія поєднує класичну кількісну теорію і теорію Д. Кейнса. Вона враховує таке:
1. На величину попиту впливають відсоткові форми нагромадження, що дають відсотки, і безвідсоткові – заощадження, депозити, нерухомість, товари тривалого користування.
2. Відсоткова ставка впливає на попит на гроші лише внаслідок того, що норма відсотка являє собою альтернативну вартість збереження грошей.
3. Багатство – один з визначальних факторів попиту на гроші.
4. Існують зміни в очікуваннях.
5. Наявність інфляції.
Сучасна теорія попиту на гроші не відкидає рівняння обміну, вважає, що швидкість обертання грошей є змінною, залежною від номінальної норми відсотка [122, с. 364–373].
У своїй господарській діяльності господарюючі суб'єкти користуються різними грошовими агрегатами, основним з яких є агрегат М1, необхідний для фінансування виробництва продукції та її реалізації. Тому основну увагу приділимо саме цьому грошовому агрегату, а інші розглядати не будемо.
Нами доведено, що рівняння обміну (формула 3.4) не може бути використане для розрахунку кількості грошей, які перебувають в обігу підприємства і потрібні для реалізації продукції.
Як обґрунтувати структуру фінансових ресурсів? Скільки грошей має бути у кругообігу для оплати праці, необхідно спрямувати на матеріальні витрати, витрати, джерелом яких є прибуток? Скільки грошей треба витратити на придбання основних засобів і нематеріальних активів? Очевидно, завдання має вирішуватись залежно від обсягу продукції, що повинна бути випущеною, цін, за якими вона буде реалізована, швидкості обороту оборотних коштів і норм амортизації основного капіталу.
Алгоритм вирішення завдання, складові фінансових ресурсів мають бути взаємозв’язаними із складовими економічних витрат, які забезпечують обсяг реалізації продукції. Отже, в основу треба покласти ресурсний підхід до визначення витрат, необхідних для випуску продукції.
Для випуску продукції потрібні: основні засоби і нематеріальні активи (Со); оборотні кошти (Соб) (для забезпечення матеріальних та інших витрат і виплати заробітної плати) та гроші, джерелом яких буде валовий прибуток (Сп).
Фінанси, необхідні для платежів, джерелом яких є прибуток (Сп), можна визначити як частку від ділення річного прибутку (П) на річну кількість оборотів цієї частини фінансових ресурсів (nоб). Ця кількість оборотів дорівнює кількості оборотів оборотних коштів:
.Приклад. Якщо річний прибуток дорівнює 12 млн грн; капіталізо-ваний прибуток робить на рік n=12 оборотів. Знаходимо величину фінансів для платежів за рахунок прибутку:
Сп =
= 1 млн грн.Загальна сума фінансів, що перебувають в кругообігу (Г’), буде дорівнює сумі всіх складових, що забезпечують випуск і продукції.
Якщо Со = 10 млн грн; Соб = 2 млн грн; Сп = 1 млн грн, то
Г’= Со + Соб + Сп = 10+2+1 = 13 млн грн.
При розрахунку кількості грошей, необхідних для операційної діяльності, варто ще враховувати потребу у страховому (резервному), компенсаційному та інвестиційному (спекулятивному) залишках грошових активів [21].
Загальний розмір грошових активів визначається шляхом підсумовування потреби в окремих видах активів:
Г’о = Со + Спок + Соб + Сп + Гст+ Гк + Гі ,
де Г’о – загальний розмір коштів, необхідних для операційної діяльності, грн;
Со – вартість основних засобів і нематеріальних активів підприємства, грн;
Спок – витрати на покращення основних засобів, грн;
Соб – оборотні активи, грн;
Сп – гроші, джерелом яких є прибуток, грн;
Гст – страховий (резервний) залишок коштів, грн;
Гк – компенсаційний залишок грошових активів, грн;
Гі – інвестиційний (спекулятивний) залишок грошових активів, грн.
Для розрахунку суми страхового залишку грошових активів використовується наступна формула:
Гст = Г’о Кв ,
де Гст – сума страхового залишку грошових активів підприємства; Кв – коефіцієнт варіації надходження коштів на підприємство у звітному періоді.
Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується в розмірі, визначеному угодою про банківське обслуговування. Якщо угода з банком, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства, таку вимогу не містить, цей вид залишку грошових активів не планується.
Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується, виходячи з фінансових можливостей підприємства, тільки після того, як повністю забезпечено потребу в інших видах залишків грошових активів, тому що ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі збереження, їх сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення більш високого коефіцієнта рентабельності короткострокових інвестицій порівняно з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.
З огляду на те, що залишки грошових активів трьох останніх видів є певною мірою взаємозамінними, загальна потреба в них при обмежених фінансових можливостях підприємства може бути відповідно скорочена.
У практиці закордонного фінансового менеджменту застосовуються і більш складні моделі визначення середнього залишку грошових активів.
Найбільш широко використовуваною в цих цілях є модель Баумоля, вихідними положеннями якої є сталість потоку витрати коштів, збереження всіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень.
Модель Міллера–Орра являє собою ще складніший алгоритм визначення оптимального розміру залишків грошових активів. Вихідні положення цієї моделі передбачають наявність визначеного розміру страхового запасу і визначену нерівномірність у надходженні й витраті коштів, а відповідно, і залишку грошових активів. Мінімальна межа формування залишку грошових активів береться на рівні страхового залишку, а максимальна – на рівні триразового розміру страхового залишку.
Незважаючи на чіткий математичний апарат розрахунків оптимальних сум залишків грошових активів обидві наведені моделі (модель Баумоля і модель Міллера–Орра) поки що важко застосовувати у вітчизняній практиці фінансового менеджменту через такі причини:
• хронічна нестача оборотних активів не дає підприємствам змоги формувати залишок коштів у необхідних розмірах з урахуванням їх резерву;
• уповільнення платіжного обороту викликає значні (іноді непередбачені) коливання в розмірах грошових надходжень, що відповідно позначається і на сумі залишку грошових активів;
• обмежений перелік короткострокових фондових інструментів, що перебувають в обороті, і їх низька ліквідність ускладнюють використання в розрахунках показників, пов'язаних з короткостроковими фінансовими вкладеннями [21].
За даними додатка О розрахуємо розмір грошової маси (фінансових ресурсів), потрібною промисловим підприємствам для випуску продукції та її реалізації (табл. 3.4). Треба врахувати, що основні засоби потребують щорічно витрат на капітальний ремонт, модернізацію, покращення, спрямовані на підтримку їх працездатності. За відсутністю даних візьмемо цю величину на рівні 5% від вартості основних засобів. Для розрахунку загального розміру коштів, необхідних для операційної діяльності, візьмемо суму страхового, компенсаційного та інвестиційного залишку у розмірі 0,2% від вартості оборотних коштів.