Особливості та структура систем прийняття рішень (стр. 2 из 2)

Самостійним результатом від взаємодії нормативного і дескриптивного підходів до прийняття рішень стали моделі прийняття рішень на основі функцій корисності. Основний висновок підходу до прийняття рішення з використанням цих функцій полягає в тому, що бінарному відношенню переваг R, яке має ОПР на множині альтернатив X, ставиться у відповідність монотонна функція корисності U(X), тобто для двох альтернатив х1 та х2 з того, що R(xl,x2) Ю xl>x2, маємо U(xl) > U(x2). Підхід на основі функцій корисності не набув великого поширення через громіздкість і трудомісткість побудови функцій корисності ОПР.

Самостійним напрямом у загальній ТПР є методи прикладного системного аналізу для прийняття рішень у слабкоформалізованих ситуаціях. Відповідно до нього прийняття рішення щодо складної проблеми розглядається у вигляді процесу, кожний етап якого пов'язаний або з побудовою формальних моделей, або з відображенням поведінських аспектів ОПР і формальних моделей. Проблеми, на вирішення яких орієнтований системний аналіз, характеризуються високим рівнем невизначеності цілей, умов, обмежень та інших факторів проблемної системи і зовнішнього щодо неї середовища. Системний аналіз тісно переплітається з поведінською ТПР, оскільки багато аспектів системного аналізу ґрунтується на ідеях поведінської ТПР в умовах невизначеностей.

За останні роки склалась тенденція до об'єднання усього кращого, що втілює в собі кожний з напрямів ТПР. Необхідність цього зумовлена обмеженістю вихідних передумов кожного з них.

Адже формалізовані ТПР не враховують людську поведінку, соціальну зумовленість функціонування ОПР, явища, які не підлягають формалізації, фактори проблемної ситуації, що не вимірюються кількісними шкалами. Крім того, школа ТПР не озброювала ОПР інструментом аналізу складних взаємозв'язків багатьох вимірних альтернатив й обмежень.

Усвідомлення недоліків різних напрямів розвитку ТПР спричинило вдосконалення кожного з них з орієнтацією на HIT. Це забезпечило таке оброблення інформації про проблемну ситуацію у процесі діалогової взаємодії ОПР та ЕОМ, за якого об'єктивування і візуалізація розумових процесів ОПР, конструювання моделі й оцінювання її адекватності здійснює сама ОПР. Унаслідок цього постали можливості побудови нового класу систем — СППР.

Особливості та структура систем

підтримки прийняття рішень

Система підтримки прийняття рішень — комплекс програмних засобів, що включає бібліотеку різних алгоритмів підтримки рішень, базу моделей, БД, допоміжні та керуючу програми. Керуюча програма організовує на ПЕОМ процес прийняття рішень з урахуванням специфіки проблеми. СППР використовується для підтримки різних видів діяльності у процесі прийняття рішень:

— визначення спеціальних завдань;

— вибору загальної стратегії дій;

— оцінювання результатів;

— ініціювання змін.

Побудова СППР повинна ґрунтуватися на ефективній взаємодії моделей і методів HIT, нормативної і дескриптивної ТПР (схема 100). Рішення як вид діяльності ОПР — це акт вольової дії, що передбачає інтелектуальні процеси: усвідомлення мети і засобів дії, розумового моделювання дії, обґрунтованого вибору найоптимальнішого варіанта дій. Таке розуміння рішення дає змогу уявити його з різних точок зору. В широкому розумінні рішення розглядається як процес вибору однієї (у певному розумінні найкращої) альтернативи дій або допустимої їх підмножини з множини можливих альтернатив. У вузькому розумінні рішення можна трактувати як результат конкретного вибору альтернативи дій.

У вітчизняних і зарубіжних джерелах існує чимало різноманітних визначень СППР:

1. СППР є інтерактивною прикладною системою, що забезпечує кінцевим користувачам, які приймають рішення, легкий та зручний доступ до даних і моделей з метою прийняття рішень у погано структурованих та неструктурованих ситуаціях для різних сфер людської діяльності.

2. СППР ґрунтується на використанні моделей процедур оброблення даних і думок, які допомагають керівнику в прийнятті рішень.

3. СППР — інтерактивна автоматизована система, що допомагає ОПР використати дані та моделі для розв'язання неструктурованих і погано структурованих проблем.

4. СППР — комп'ютерна ІС, що використовується для підтримки різних видів діяльності з метою прийняття рішень у ситуаціях, коли неможливо або небажано мати автоматичну систему, яка повністю вела б весь цей процес.

Узагальнюючи різні визначення, можна зробити висновок, що структуру СППР утворюють такі головні компоненти:

- БД;

- СУБД;

- база моделей;

- система управління базою моделей;

- інтелектуальний інтерфейс з ОПР.

База даних містить інформацію про об'єкти, що аналізуються, а в базі моделей зберігаються математичні, логічні, лінгвістичні та інші моделі, які використовуються для багатокритеріального, порівняльного аналізу альтернатив рішення.

У задачах конструювання СППР виділяють чотири базових різновиди їхніх структур: мережну, "сендвіч", шарову, вежову. Незалежно від типу структури кожна з них містить три компоненти: діалог, БД і базу моделей.

Вибір конкретної структури СППР визначається її здатністю вирішувати в заданій ПС такі проблеми:

- інтеграцію власної БД з іншими внутрішніми та зовнішніми БД;

- мінімізацію часу очікування відповіді на запит;

- подолання труднощів у використанні великих моделей;

- забезпечення координації діалогу з базою моделей ІБД;

- зниження вартості побудови та підтримки системи;

- забезпечення адаптаційних можливостей в побудові

й розвитку СППР.

Загальна структура мережної СППР зображена на схемі. До цієї структури належать:

- елементи діалогу (ЕД) користувача та СППР;

- елементи моделювання (ЕМ) — складові бази моделей;

- елементи БД (ЕБД);

- елементи інтерфейсу "система обслуговування поєднань" (обслуговування зв'язків з діалогом — ЗД; обслуговування зв'язків з моделюванням — ЗМ);

- координатор системи обслуговування зв'язків.

Структура мережі має особливості та переваги, які зумовлюють вибір її як основи для побудови СППР:

- кожний ЕД або бази моделей має власну систему обслуговування поєднань. З одним елементом структури СППР можуть з'єднуватися багато систем обслуговування поєднань;

- елементи структури мережі можуть бути неоднорідними, виникати в різний час і проектуватися різними особами;

— додання нового ЕД або бази моделей зводиться тільки до розвитку системи обслуговування поєднань.

Мережна структура СППР характеризується простотою та легкістю в інтегруванні її окремих елементів. Недоліком цієї структури є велика кількість ЕД.

Відповіді на запитання щодо рішень формуються СППР внаслідок синтезу ланцюжків переходів на елементах її структури. Загалом такі ланцюжки можуть формуватися довільно з ініціативи ОПР. Водночас для підвищення ефективності системи потрібно виділити стійкі локальні ланцюжки — підструктури, що реалізують окремі задачі (комплекси задач).

Список використаної літератури:

1. Пономарева К.В. Информационное обеспечение АСУ. – Москва.: Издательство «Висшая школа»,1991. – 224с.

2. Корнеев В.В., Гареев. Базы данних. Интеллектуальная обработка информации. – Москва: Издательсво «Нолидж», 2000. – 352с.

3. Завгородній В.П. Информационные системы для руководителей. – Москва: Издательство «Финансы и стасистика»,2000. – 329с.