Довідник з географії України (стр. 19 из 41)

Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на
певні частини з метою організації управління на місцях.

Адміністративно-територіальний поділ України

Умовні позначення

сучасні державні кордони;

кордон УРСР після укладання Ризького мирного договору 18.03.1921 p.;

територія Молдавської АРСР, що з 12.09.1924 р. до 02.08.1940 р. перебувала
у складі УРСР;

територія західних областей України, возз'єднана з УРСР
у вересні-листопаді 1939 p.;

територія Північної Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського
повітів Бессарабії, возз'єднана з УРСР у червні-серпні 1940 p.;

територія Закарпатської України, возз'єднана з УРСР на підставі договору
між Чехословаччиною і СРСР, підписаного 29.06.1945 p.;

В — територія, передана Польській Народній Республіці за договором між СРСР
— і ПНР про радянсько-польський кордон, підписаним 16.08.1945 p.;

S- територія Кримської області, передана зі складу РРФСР до складу УРСР
19.02.1954 р.

Україна являє собою унітарну державу, територія якої розділена на адмі-
ністративно-територіальні одиниці.

У систему адміністративно-територіального поділу входять Автономна
Республіка Крим, 24 адміністративні області, Київ і Севастополь — міста
державного підпорядкування.

Адміністративна область — це частина території України, яка має
чітко визначені кордони й систему місцевих органів державної влади та ор-
ганів місцевого самоврядування. Середня площа області в Україні складає
24 тис. км2. Найбільші за площею — Одеська (33,3 тис. км2).

Адміністративно-територіальний поділ України має довгий шлях розвит-
ку. Знаменною віхою в його становленні стало проголошення незалежності
України 24 серпня 1991 p.

Історія формування території України у XX ст.

Динаміка кількісного складу населення України

51,3 50,1 49,7 49,3 47,6 47,4

Більшість областей України мають вихід до державного кордону. Цілком
внутрішніми є Хмельницька, Черкаська, Кіровоградська. Полтавська, Дні-
пропетровська область. П'ять областей мають вихід до Чорного й Азовського
морів.

Кожна область поділяється на адміністративні райони, усього їх нарахову-
ється 490 — у середньому 19 районів на одну область. У всіх областях існують
міста обласного значення, більше їх у східних областях.

У 1991 р. Верховна Рада України прийняла рішення про відновлення авто-
номії Криму. Автономна Республіка Крим має свою Верховну Раду, Консти-
туцію, прапор; татарське населення має свій владний орган — меджліс.

Особливий статус державного підпорядкування мають міста Київ і Сева-
стополь.

Столиця — головний адміністративний центр держави, її назва і статус
закріплені Конституцією України. Основна функція столиці — керування
політичним, соціальним, культурним і економічним життям країни.

розділ іі. населення України

сучасні демографічні процеси в Україні

Для характеристики соціально-економічного розвитку країни надзвичай-
но важливі знання про кількість її населення, його розміщення. Ці питання
вивчає наука демографія.

Загальна кількість населення в Україні у 2004 році становила близько
47,4 млн осіб. За цим показником Україна посідає п'яте місце в Європі (після
Німеччини, Великої Британії, Франції та Італії). Проте наша країна посту-
пається багатьом європейським країнам за темпами приросту населення.
Розрізняють природний і механічний приріст. Природний приріст насе-
лення — різниця між кількістю людей, які народились (народжуваністю),
і тими, що померли (смертністю), на 1000 жителів. Механічний приріст — це
збільшення або зменшення кількості населення за рахунок міграції (пере-
міщення).

Темпи відтворення населення в Україні завжди були невисокими. А си-
туацію останнього десятиліття вчені вважають катастрофічною. Народжу-
ваність зменшилась у 1,5 разу і майже на стільки ж збільшилась смертність.
Внаслідок цього спостерігається від'ємний приріст населення, який у 1998 р.
становив -6 (у сільській місцевості 8) осіб на 1000 жителів.

Млн
осіб

1996 1999 2000 2001 2003 2004 Роки

З 1994 року активізувалися еміграційні процеси. Щороку Україну залиша-
ють понад 100 тис. осіб, які шукають кращої долі в Ізраїлі, США, Німеччині,
Австралії, Росії та інших країнах.

Великим лихом для населення України стала загальна екологічна криза,
що склалася внаслідок Чорнобильської катастрофи і ще більше загострилася
на тлі економічних негараздів останніх років. Особливо великих втрат за-
знало сільське населення. На початку 1998 р. вперше в сільській місцевості
України кількість померлих перевищила кількість народжених. Так поча-
лася криза в українському селі, що в останні роки набула сталого характеру.
Сотні малих сіл обезлюділи у Чернігівській, Сумській, Полтавській, Жито-
мирській та інших областях.

Має певні особливості і вікова структура населення: помітна тенденція
до його старіння. Так, у 2004 р. кількість мешканців України пенсійного віку
становила близько 22 % загальної кількості населення. У статевій струк-
турі переважають жінки.

національний склад населення України

Національний склад населення — розподіл населення певної території за

національностями.

В Україні живуть представ-
ники 100 національностей. .
Більша частина населення —
українці (77,8 %), корінне
населення країни. У всіх об- \
ластях (окрім АР Крим) вони \
становлять більшість насе-
лення, хоча їхня питома вага

найбільша в Центральній Наддніпрянщині й західних областях (90—96 %).

В Україні також живуть представники інших національностей (22,2%),
серед яких 17,3 % — росіяни. Найбільша їхня частка в АР Крим, Луганській,
Донецькій, Харківській і Запорізькій областях. В Україні проживають також
євреї (0,8 %), білоруси (0,6 %), молдавани (0,5 %), поляки (0,3 %), болгари,
угорці, греки та ін.

До корінних жителів України належать і кримські татари (0,5 %), приму-
сово виселені з рідної землі в 1944 р. Зараз спостерігається процес повернення
їх на батьківщину.

До областей з різноманітним національним складом належать Одеська,
Закарпатська, Чернівецька.

Конституція України гарантує рівні права для всіх громадян України.

система розселення на території України

Система розселення — це система населених пунктів певної території
з різнобічними зв'язками між ними.

З-поміж населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу,
робітничі та курортні селища, села. Основним чинником, що дає змогу від-
різнити міський населений пункт від сільського, є кількість населення, що
працює поза сферою сільського господарства. Крім того, в місті інший, ніж
у селі, характер забудови.

Умовні позначення

українці

росіяни

інші (євреї, білоруси,
молдавани, полякіта ін.)