Особливості економічного розвитку Древнього Риму.
1. Соціальний економічний і політичний розвиток Італії на I стадії формування господарського механізму античності.
У соціально економічних відносинах Італія VI III вв. до н.е. представляла досить строкату картину. Самими розвиненими з її областей були Етрурія і Кампанія, де процвітали сільське господарство, ремесла і торгівля. Класичне рабство як початок всієї класичної стадії рабовласницької формації склалося в Римі на початку II в. до Класичне рабство в Древньому Римі пройшло дві основні стадії.
Південна Італія з багатими грецькими містами колоніями по рівню свого розвитку займала друге місце. Лацій з містом Римом, заселений скотарями і землеробами, дуже зручно розташований на перетині важливих сухопутних і річкових шляхів, в VI V вв. до н.е. відставав від своїх високорозвинений сусідів етруссків і грецьких колоній. Нарешті, в гірських областях Середньої Італії жили племена, що знаходилися на стадії розкладу первісних відносин.
Провідною галуззю господарства більшості населення Апеннінського півострова було землеробство. Родючі грунти в м'який клімат забезпечували високі урожаї в Етрурія, Кампанії, і Апулін. Щільні грунти обробляли за допомогою важких плугів з масивним залізним лемешем (в Етрурії і Аппулії), а рихлі грунти легкими плугами з невеликим лемешем. Нарівні з плугом широко застосовували мотики для розпушення грунту в ручну.
У найбільш розвинених областях Італії культивували пшеницю, ячмінь, просо, боби, нут; в менш гористих - полбу, ячмінь, боби, ріпу.
Сільськогосподарська Італія відставала в формуванні нового господарського типу від Великої Греції. Аж до III в. до н.е. в Італії, включаючи і етруські міські центри, пануючим типом господарства був селянський наділ, де трудився сам власник, суворий і благочестивий римлянин, і вся його численна сім'я.
До VIII в.до н.е. у всій Італії неподільно панував родовий лад з суспільною власністю на землю. Виникнення етруських і грецьких міст, де склалося ранньо класове суспільство і держава, привело до розкладання громадської і появі зачатків приватної власності на землю.
У VI V вв. до н.е. етруські містах створюються різні ремесла, активізуються торгові операції. Цьому сприяло в чималій мірі наявність корисних копалин, зокрема залізняку, міді, глини, будівельного каменя, корабельного лісу.
У VI IV вв. до н.е., незважаючи на впровадження у виробництво заліза, повсюдно використовувалася бронза. Оборонне озброєння шоломи, панцирі, наколінники і т.д. виготовлялося переважно з бронзи, в широкому вживанні були бронзові судини, дзеркала, і різноманітні прикраси.
Самим масовим з ремесел в Італії було керамічне: різноманітний посуд, тара, водопровідні труби, черепиця, будівельні і архітектурні деталі, сирцова цегла, похоронні урни, світильники.
Менше значення мало текстильне ремесло, зв'язки, що довго зберігали з домашнім господарством, однак в IV III вв. до н.е. шерстяні тканини вироблялися вже в особливих майстернях міста Тарента, а льняне полотно і парусне полотно в місті Тарквінії. Великим ремісничим центром в Лациї був Рим.
Соціальна структура Рима в VI IV вв. до н.е. відрізнялося великою складністю і строкатістю. У римському суспільстві існували три основних типи суспільних структур: родові установи, висхідні до первісності, новий по-громадському селянський сектор і ранньо рабовласницькі відносини. У процесі подальшого розвитку родові установи поступово відмирали, по-громадському селянський сектор зміцнювався, а ранньо рабовласницькі відносини мали тенденції до перетворення в класичне рабство.
Насправді у VI IV вв. до н.е. носіями цих структурних типів виступали класово станові групи патриціїв, клієнтів, плебеїв і рабів. Кожна з цих груп займала особливе місце у виробництві і в суспільстві, володіючи своїм набором прав і обов'язків.
2. Економіка і соціальна структура римсько італійського суспільства на II стадії розвитку
На рубежі III II вв. до н.е. в соціально економічному житті Рима сталися глибокі зміни. Патріархальна система рабства до того часу розвинулася в так зване класичне рабство, тобто рабовласницький спосіб виробництва досяг найбільшої зрілості, а римське суспільство загалом набуло рабовласницького характеру.
У IV III вв. до н.е. перехід від патріархального до класичного рабства на території Італії стався в грецьких містах колоніях Південної Італії і Сицилії. Пануючим розвинене рабство стало в більшості областей Апеннінського півострова тільки у II в. до н.е.
Оформлення класичного рабства в Італії мало всесвітньо історичне значення, так як пізнє це рабство в його італійско-римській формі розповсюдилося по всьому Середземномор'ю і зіграло важливу роль в історичних долях його народів, що населяли.
Однак сам по собі перехід до класичного рабства знаменував не зміну однієї історичної формації іншої, а лише трансформацію двох стадій розвитку однієї і тієї ж рабовласницької античної формації. Перехід до класичного рабства був глибоким соціально економічним і культурним переворотом в суспільстві, виробництві, образі життя.
Основні причини цього перевороту корінити не у війнах, а в характері соціально економічних, політичних і культурних змін в римсько-італійському суспільстві. Внутрішня еволюція суспільно політичних відносин в Римі в IV III вв. до н.е. вела до виникнення нових форм класичного рабства. Концентрація землі в одних руках, поширення приватної власності, розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу, зародження товарного господарства вимагали дешевої робочої сили. Нею всередині країни були в ранній час плебеї, залежні клієнти, боржники.
Однак боротьба плебеїв з патриціями завершилася забороною боргової кабали, ослабленням залежності клієнтів; значна частина клієнтів і плебеїв отримала невеликі земельні наділи. Примусити ж працювати вільного землевласника, що добився рівноправності і наділеного дільницею землі, на іншого було важко. Такою робочою силою міг бути тільки позбавлений всіх прав і всякого майна раб, отриманий звідки те ззовні. Звідси посилення агресивності Рима, його нескінченні війни, масове пограбування і поневолення завойованого населення.
Класичне рабство в Римі було закономірним результатом зростання виробництва і соціальної боротьби всередині самого римського суспільства. Війни лише прискорювали цей процес. Основними особливостями класичного рабства були наступні.
На відміну від патріархальній системі при класичному рабстві виробництво направлено на створення додаткової вартості. У рабовласницькому господарстві (маєтку або ремісничій майстерні) організується товарне виробництво, яке коливає устої натурально господарських відносин. Раніше ізольовані господарства встановлює більш або менш тісні зв'язки з ринком.
У II I вв. до н.е. власники вілл і майстерень прагнуть не тільки до отримання більшого додаткового продукту, але і до грошової його реалізації. Прагнення до отримання більшого додаткового продукту приводить до більшої експлуатації рабів, ускладненню внутрішньої структури господарства, зростанню підприємницького початку в суспільстві.
Зростала чисельність рабів. Раби стали численним класом римсько- італійського суспільства. Рабовласництво розповсюдилося у вирішальних галузях господарства в сільському господарстві, по-гірському добувному справі, металургії, будівництві. Однак труд вільних і напівзавзалежних працівників продовжував застосовуватися у всіх сферах і складав у II I вв. до н.е. інший найважливіший сектор римського народного господарства.
Посилення експлуатації рабського труда, продиктоване інтересами товарного виробництва, привело до погіршення суспільного і юридичного положення рабів. Зростання міри експлуатації, погіршення їх чисельності загострили природне протистояння рабів і їх добродіїв. Раби підіймали грандіозні, “чисто" рабські багатолюдні повстання, які констатували серйозне неблагополуччя в римському рабовласницькому суспільстві.
Соціальна напруженість в суспільстві переростала в напружену боротьбу. Класова боротьба стала грати велику роль в тій загальній системі соціально-класових протиріч, які приводили в дію весь складний механізм римського суспільства. При розвиненій системі рабства відбувався перехід від дрібного виробництва (в землеробстві і ремеслі) до більш великого, централізованого господарства, де набула вживання проста і частково складна кооперація праці.
Для господарського життя II I вв. до н.е. було характерно співіснування різних секторів, які визначили неоднорідність і строкатість економічного розвитку. Впровадження відносин класичного рабства привело до глибоких структурних змін в римсько-італійському господарстві.
Сільське господарство Італії в II I вв. до н.е. розвивалося на базі рабства і йому було зобов'язано всіма своїми успіхами і труднощами. У цей період сільське господарство Італії переживало підйом. Його можна пояснити трьома причинами: широким впровадженням рабства, організацією товарного виробництва, переходом від дрібного господарства до виробництва на великих площах (велике землекористування).
Підйому сільського господарства II I вв. до н.е. сприяло встановлення ринкових зв'язків між містом і селом.
Бурхливий підйом ремесла в Італії почався на рубежі II I до н.е. Широкоє проникнення рабського труда в ремесло, особливо труда висококваліфікованих ремісників з еліністичних країн, пожвавлення ринкового обміну між містом і селом, виникнення нових міст, збільшення міського населення, зростання суспільних і особистих потреб стимулювали організацію різних ремесел.
Підйом сільського господарства і ремесла, встановлення товарних зв'язків сприяли пожвавленню торгівлі. Інтенсифікація римської торгівлі вимагало множення числа монет. Римська срібна монета, систерцій і динарій, яку почали чеканити лише на рубежі II II вв. до н.е., незабаром наповнила Середземномор'я і стала основною валютою, відтісняючи всі інші монетні системи.