Географічний поділ праці у світі (стр. 1 из 2)

Географічний поділ праці

Все реальне різноманіття виробничої та невиробничої діяльності населення окремих місцевостей, поселень і навіть окремих підприємств чи закладів значною мірою формується як наслідок суспільно-географічного процесу, який називається географічним поділом праці. Географічний поділ праці є об’єктивним результатом розвитку суспільства, пов’язаним із зростанням товарного виробництва й обміну.

Методологічна розробка цього поняття належить М.М. Баранському. Підкреслюючи фундаментальну роль географічного поділу праці, він показав його системний, інтеграційний зміст: «Географічний поділ праці є дуже важливим поняттям, точніше кажучи, цілою системою понять, що пов’язує і галузі, і економічні райони, тобто весь «інвентар» економічної географії».

Зовсім не випадково М.М. Баранський назвав географічний поділ праці основним поняттям СЕГ, а Е.Б. Алаєв – наріжним принципом та стимулом розвитку всіх господарських територіальних процесів, таким джерелом зростання продуктивності суспільної праці, що створює умови, за яких продукт і його виробник удосконалюються.

Рис. 9.1 Поняттєво-термінологічна система «Географічний поділ праці»

Родовим поняттям у наведеній вище системі (рис. 9.1.) є суспільний поділ праці (це поняття можна вважати загальним політекономічним).

Поділ праці сам по собі – це якісна диференціація трудової діяльності в процесі розвитку суспільства, що спричиняє відособлення та співіснування її окремих видів.

Суспільний поділ праці – об’єктивний процес розвитку виробничих сил, за якого відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробляючих одиниць та обмін між ними продуктами своєї діяльності. Головний економічний наслідок розвитку цього процесу – зростання продуктивності суспільної праці. Першими прикладами такого поділу праці може слугувати поділ праці між чоловіком і жінкою у родині, між скотарями і хліборобами, між землеробами і ремісниками тощо.

Процес суспільного поділу праці є відображенням поступального розвитку продуктивних сил та визначається характером суспільного розвитку. Основні фактори поділу праці – це постійно зростаючі потреби суспільства у різних матеріальних продуктах і духовних цінностях, відмінності у фізико- й економіко-географічному положенні, економічних та природних умовах і ресурсах різних територій, економічні вигоди спеціалізованої праці.

Суспільний поділ праці може здійснюватися лише у вигляді географічного (територіального) поділу праці. «Суспільний» і «географічний» поділ праці співвідносяться як «зміст» і «форма». Тому їх вважають поняттями одного рангу, враховуючи лише певний пріоритет змісту над формою.

Географічний поділ праці – просторовий прояв суспільного поділу праці. Виявляється в закріпленні окремих галузей за відповідними територіями, в спеціалізації окремих країн (регіонів, районів, місцевостей) на виробництві якогось одного товару чи послуги з метою подальшого обміну.

Різновидами географічного поділу праці є міжнародний поділ праці (між країнами) і територіальний поділ праці (всередині країни, між економічними районами, всередині економічного району, нарешті, навіть всередині одного населеного пункту). Термін «міжнародний поділ праці» використовується географією світового господарства. В дослідженнях господарських комплексів окремих країни або їх частин користуються терміном «територіальний поділ праці» та його аналогами нижчих ієрархічних рівнів (див. рис. 9.1.).

Територіальний поділ праці – це об’єктивний і безповоротний процес виробничої спеціалізації, відособлення економічних районів й розвитку міжрайонної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. Іншими словами, територіальний поділ праці можна розглядати як своєрідні системоутворюючі відношення в суспільно-географічному аналізі складної взаємодії усього народногосподарського комплексу та його складових частин (економічних районів, підрайонів, вузлів, центрів, пунктів).

Територіальний поділ праці формується лише за умови взаємодії місцевостей з різною народногосподарською спеціалізацією, тобто за умови товарного обміну спеціалізованих районів їх основною продукцією. Завдяки територіальному поділу праці в кожній місцевості (районі, пункті) розвиваються найбільш економічно ефективні, найбільш рентабельні галузі та виробництва.

Здавалося б, що в межах населеного пункту або окремого підприємства територіальні аспекти поділу праці мало істотні. Проте і в цьому разі поділ праці має територіальну форму: окремі робітники чи виробничі підрозділи територіально в тій чи іншій мірі локалізовані й розмежовані. Натомість взаємодія між ними проста і здійснюється за допомогою внутрішнього транспорту цеху або підприємства. Локальний поділ праці залишається територіальним.

І територіальний, і міжнародний поділ праці вимагають випуску продукції у розмірах, що значно перевищують власні потреби країни-виробника (або економічного району). Прикладами можуть бути Саудівська Аравія, яка експортує 90% видобутої нафти, або Японія, яка експортує 50% вироблених автомобілів.

Суспільний і географічний поділ праці – фундаментальні, стрижневі категорії СЕГ, які становлять теоретичну і методологічну основу географічних досліджень суспільної організації виробництва та розміщення продуктивних сил. Ці категорії роблять суспільну географію точною наукою, виступають об’єктивним підґрунтям для застосування системного аналізу, а отже слугують інструментом для пізнання складних цілісних географічних систем.

Найбільш розвинуті форми географічного поділу праці властиві товарному виробництву. Але виник географічний поділ праці ще на зорі людської історії і може зникнути лише разом з людством, оскільки територіальна диференціація є однією з постійних та необхідних умов життя суспільства. Отже, географічний поділ праці є категорією історичною, зміст його поглиблюється з розвитком науково-технічного прогресу.

За М.М. Баранським, економічний ефект є головним рушієм розвитку географічного поділу праці:

С₁ + t < С₂(нерівність 9.1)

де: С₁ – собівартість виробництва в країні-експортері;

t – транспортні витрати;

С₂ – собівартість виробництва в країні-імпортері.

Чим більша різниця між лівою і правою частинами нерівності, тим ефективніший і вигідніший географічний поділ праці (у вигляді міжнародного або територіального).

За умови виконання наведеної вище нерівності 9.1 буде відбуватися так званий відносний географічний поділ праці (в країну ввозиться продукт, який теоретично міг би вироблятися нею самостійно, але імпортований обходиться дешевше). Інколи цю нерівність в СЕГ називають «формулою М.М. Баранського». Звісно, існує й абсолютний географічний поділ праці – наприклад, коли Швеція купує каву, тому що місцеві природні умови не дозволяють її вирощувати в цій країні.

Різноманітність або відмінність виробленої продукції не слід ототожнювати з географічним поділом праці. Скажімо, якщо країна «А» вирощує жито й льон, а країна «Б» – рис і бавовник, то це ще не свідчить про наявність поділу праці. Є тільки факт різниці натуральної продукції, а факту участі в географічному поділі праці немає, якщо населення країни «А» харчується житнім хлібом та одягається у льняний одяг, а населення країни «Б» віддає перевагу рису й бавовняному одягу. Отже, власні потреби названі країни задовольняють самостійно, між ними не існує товарного обміну. А обмін спеціалізованих територій (країн, районів) певними видами продуктів є обов’язковою умовою географічного поділу праці.

Передумовою для економічно вигідної реалізації переваг географічного поділу праці в сучасних умовах є науково-технічний прогрес, який дозволяє залучати до виробництва нові джерела і види сировини, нові землі, кваліфіковані трудові ресурси тощо.

Найважливішими аспектами науково-технічного прогресу є розвиток нових технологій і транспорту, які дозволяють розвивати географічний поділ праці як вглиб, так і вшир. За допомогою технічно-транспортних засобів вдається скоротити час обігу товарів. Провідними засобами цього скорочення є концентрація виробництва та магістралізація транспорту.

Роль транспорту у розвитку географічного поділу праці важко переоцінити. По-перше, без транспорту географічного поділу праці просто не існувало б, адже саме транспорт виступає матеріальним носієм всіх господарських зв’язків. По-друге, необхідною умовою виникнення географічного поділу праці виступає той факт, що економія праці від його застосування перевищує витрати на додаткове перевезення (див. нерівність 9.1). Таким чином, революційні зміни на транспорті також позитивно впливають на географічний поділ праці (збільшення тоннажу торгового флоту, швидкості автомобілів, підвищення пропускної здатності залізниць, поява трубопроводів та ін.).

Окремими факторами поглиблення чи обмеження географічного поділу праці є особливості історичного розвитку окремих територій, форми землеволодіння, відстані до центрів споживання продукції, характер розселення, густота населення, його віковий та національний склад, традиційна специфіка споживання товарів, митні платежі та ін.

На останньому факторі слід зупинитися детальніше, щоб зрозуміти позитивні і негативні наслідки впливу мита на географічний поділ праці. Мито від початку свого виникнення носило так званий фіскальний (тобто відбираючий) характер. Мета таких митних зборів була одна – збільшити надходження у державну казну.

Але з часом держави почали використовувати мито як спосіб захисту власного виробника від іноземної конкуренції. Така політика отримала назву протекціонізму (протилежна політика суворого дотримання принципів вільної торгівлі – фритредерство). «Формула М.М. Баранського» отримує трансформований вигляд: