Природна рослинність України має велике народногосподарське значення. Ліси відіграють важливу кліматостабілізуючу, водоохоронну, протиерозійну, санітарно-гігієнічну роль, слугують джерелом деревини для будівництва меблевої, целюлозну – паперової та хімічної промисловості. Рослинність заплавних та суходільних лук і полонин має кормове значення для тваринництва. Болота мають чимале водорегулююче значення, є джерелами торфу. Природні рослинні угруповання використовуються як база для бджільництва, мисливчого господарства та заготівлі дикорослих корисних рослин. У складі флори держави нараховуються понад 800 видів лікарських рослин, що використовуються в народній та науковій медицині. Понад 250 видів вітаміноносних більш ніж 200 видів дикорослих плодово-ягідних, горіхоплідних, салатних, пряно смакових рослин. Харчових рослин на території України понад 400 видів (олійних понад 300 і понад 100 танідоносних). 25% від загальної кількості видів усієї флори складають кормові рослини , приблизно у такій же кількості представлені медоносні рослини. У складі флори є близько 600 видів отруйних рослин, понад 700 видів бур’янів, а також гриби паразити - збудники хвороб сільськогосподарських тварин та людини.
Величезне значення має флора культурних рослин, зокрема сільськогосподарських культур, в тому числі зернових, технічних, плодово-ягідних, овочевих, баштанних. Поширюється культивування деяких нижчих рослин та грибів, водоростей. Продовжується дослідження корисних дикорослих рослин, їх флори, запасів, шляхів раціонального використовування, а також введення в культуру найбільш цінних у господарському відношенні.
Проблеми флори та рослинності на Україні розробляють в Інституті ботаніки АНУ, ботанічних садах, на кафедрах університету, педагогічних інститутів.
Тваринний світ держави відрізняється багатим видовим складом, що визначається різноманіттям природних умов. В межах України за приблизними підрахунками відомо близько 44800 видів тварин ( враховуючи акваторії Чорного та Азовського морів).
Чисельність видів та особливості територіального розміщення фауни визначається не тільки різноманіттям сучасних екологічних умов, але і геологічної історії держави.
Формування наземної фауни на території України пов’язане зі зміною ландшафтів клімату еволюцією ґрунтового та рослинних покривів. Специфічні особливості видового складу сучасної фауни та її територіального розміщення чітко проявилися лише на початку голоценової епохи, коли клімат, рельєф, загальний характер гідрографічної системи та рослинність набули сучасних рис. У палеогеновий період значна територія України була вкрита морем, Подальша трансгресія якого відбувалася в кінці палеоценової та особливо в еоценову епоху. Такі умови не сприяли розвитку наземної фауни; її викопні рештки майже не збереглися. На основі узагальнення даних отриманих при вивчені палеозоологічних матеріалів суміжних територій, схожих за фізико географічними умовами, можна стверджувати, що в еоцені ссавці були представлені примітивними формами, переважно сумчатами. На території сучасної Голарктичної біосферної ділянки були поширені примітивні представники 15 рядів плацент них ссавців. З них 7 рядів, прогресивно розвиваючись збереглись до нашого часу (комахоїдні, шерстокрилі, примати, неповнозубі, зайцеподібні, гризуни, хижаки). Вимерли хижі креодонти, первісні копитні. В палеогенових морях, що покривали територію України, панівне місце займали форамініфери та радіолярії. Багато чисельними були також черевоногі та особливо двостулкові молюски, ракоподібні, зокрема десятиногі, а також морські їжаки, акуло подібні, кісткові риби. В еоценових відкладеннях на околицях Канева та Києва знайдені залишки акуло подібних та кісткових риб, крокодила, морських черепах, а також скелет велетенського хижого кита - зеоглодона. Вивчення викопної фауни бурштинів з еоценових відкладень Українського Полісся свідчить про поширення в той час комах та пауків. В олігоценову епоху зі збільшенням площі суходолу багатше та різноманітніше ставав тваринний світ. Палеонтологічні дані про наземну олігоценову фауну України, а головне, палеонтологічні матеріали суміжних територій, свідчать про те, що в той час тут існували скорпіони, сінокоси, кліщі, багатоніжки, наземні молюски, ящірки, птахи, ссавці.
В кінці неогенового періоду внаслідок підняття суходолу та регресії моря територія України досягла майже сучасних розмірів. Степові простори та суміжні прибережні лісисто - болотисті біотопи нашої держави населяли представники гіппаріонової фауни, в тому числі гіпаріони та інші представники родини конячих, мастодонти, палеотрагуси, барани, антилопи, бики та інші види порожнисторогих. Тут також мешкали представники родин, нащадки яких і зараз водяться на території України чи за її межами. Фази похолодання в кінці неогену призвели до вимирання реліквів. Замість них розвивались нові типові антропогенові групи слонів, справжніх биків, однопалих первісних коней та травоїдних тварин, що пристосувалися до харчування степовою рослинністю. Протягом антропогенового періоду тваринний світ України також піддавався значним змінам. Внаслідок загального похолодання, особливо у другій половині плейстоценової епохи, відбувалися зміни характеру рослинності, що призвело до вимирання теплолюбних тварин неогену та до появи холодолюбних форм. У середньому та пізньому плейстоцені велика територія України представляла собою сурову та суху степотундру, навіть її південні райони носили характер холодного переглеціального степу. До складу фауни входили холодостійкі тварини представники мамонтової фауни, типові мешканці сучасної тундри, а також лісові, лісостепові, степові тварини та багато наземних молюсків. Фауна плестоцену об’єднувала більшість родів та чисельні види хребетних та безхребетних тварин, що збереглися до нашого часу. В голоцені суходіл та моря, що омивали береги України, набули сучасного обрису, сформувалися сучасні фізико-географічні зони. Тваринний світ зберігав характер збіднілої мамонтової фауни. Найбільш помітними представниками якої на той час були первинний кінь, кулан, первинний зубр, сайгак, благородний олень. Еволюція природних умов, а також рід народонаселення та відповідне зростання впливу антропічних факторів призвели до об’єднання видового складу мисливчо-промислової фауни, особливо помітного з першого тисячоліття нашої ери. Ще на початку цього тисячоліття північний олень перестав заходити на Україну навіть під час зимових міграцій; у 16 столітті тут не стало кулана; у 17 столітті був винищений тур та витіснений за меж України зубр; у 19 - зникли летяга, тарпан, жовтий ховрах, іншохребетні, зокрема в Українських Карпатах – серна , байбак, заєць біляк, біла куропатва, В Гірському Криму – дикий кабан; у 20 столітті на території нашої держави також перестала зустрічатися росомаха. Зміни, внесені до первинних біоценоз сільськогосподарським виробництвом призвели не тільки до зникнення багатьох видів диких тварин, але і появи інших видів, зокрема шкідників культурних рослин. За останнє сторіччя ці процеси посилились. До першого видання Червоної Книги 1976 року було занесено 29 видів ссавців, 28 – птахів, 6- плазунів, 4-земноводних, 18 видів комах.
Більша частина території держави за біографічним районуванням належить до Європейської під області Голарктичної області; тільки Кримські гори та південне узбережжя Криму відносять до Середземноморської під області. Порівняльний аналіз видового складу сучасної наземної фауни та закономірностей розміщення окремих таксонів тварин дає підставу виділити на території України 3 зоогеографічних округи – Поліський, Український лісостеповий та Український степовий, що лежать в рамках відповідних фізико-географічних зон та три поза зональних зоогеографічних округи – Азово - Чорноморський прибережний, Кримський гірський та Карпатський гірський. До складу фауни України входять багато видів тварин , поширених на всій або майже на всій території держави. Серед найбільш відомих із ссавців – їжак звичайний, ласка, лисиця, заєць русак, хатня миша, косуля звичайна; з птахів – качка звичайна та сіра, горлиця звичайна, голуб лісовий, зозуля звичайна, зимородок звичайний, ворона сіра, галка, шпак, зяблик, горобець, синиця велика, ремез, соловей звичайний, ластівка звичайна; з плазунів – вуж звичайний, мідянка звичайна; з земноводних – жаба озерна, жаба зелена; з молюсків – янтарка звичайна, деякі види слизунів; з комах – бабка плоска , коромисло синє, ведмедька звичайна, травневий жук, муха хатня, кропивниця. В різних зоогеографічних округах та навіть районах густина популяцій вищезазначених звичайних видів тварин неоднакова та служить для характеристики округів.
Поліський зоогеографічний округ
Внаслідок посиленого сільськогосподарського освоєння цього краю, в тому числі заміни старих лісів молодняками, вирубки дуплистих дерев використання отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками природні умови настільки змінились, що типові представники лісових біоценозів, характерні для зоогеографічної під області тайги, стали рідкими та випадковими в Українському Поліссі. Збіднінню мисливчо –промислової фауни сприяло також значне посилення фактору занепокоєння тварин. Зміна біоценозів відбилася на таких видах як білка, сіра та лісова соні, дятли зелений та сивоголовий. Кількість деяких мисливчо промислових тварин почала тут збільшуватися завдяки здійсненню природоохоронних заходів. В лісових масивах, водно болотяних біотопах та на окультурених землях Полісся зустрічається також горностай, норка, синиці чорна та чубата, журавель сірий, вальдшнеп, крачка білокрила, гадюка звичайна, жаба очеретяна, наземні молюски, комахи.