Геологічна будова та корисні копалини України (стр. 1 из 3)

Геологічна будова та корисні копалини України

Геологічна будова й історія розвитку України

Територія України характеризується різноманітністю своєї геологічної будови, формуванням протягом тривалого часу своїх складових частин. Розміщується Україна в зоні зчленування Східноєвропейської платформи і складчастих споруд Середземноморського поясу, які включають Карпати і Крим. Серед головних її структурних елементів треба назвати Український щит, складчасті споруди Донбасу, Криму і Карпат, Дніпровсько-Донецьку западину, Волино-Подільську плиту. Вони мають різну геологічну будову й історію розвитку (див. рисунок).

Тектонічна карта України

Український щит являє собою вихід на поверхню кристалічного фундаменту платформи, який складений магматичними і метаморфічними комплексами архею і раннього протерозою. У йог складі присутні великі гранітні плутони; частково він перекривається малопотужним покривом кайнозойських осадочних утворень. Цікавою особливістю щиту є формування на його поверхні потужних кор вивітрювання, що вміщують численні й значні за розмірами родовища каолінів. Придніпровський блок щита включає Криворізьку й інші системи басейнів, районів і родовищ залізних руд, а також Нікопольський марганцеворудний басейн. Серед інших корисних копалин цієї тектонічної структури треба назвати басейни й родовища бурого вугілля, кольорового і ювелірного каміння (бурштин, топаз, берил, кварц), титанових руд.

Волино-Подільська плита може розглядатися як західна окраїна Українського щита, де кристалічні породи перекриті вапняками нижнього палеозою (переважно силуру), що залягають майже горизонтально. Серед корисних копалин, крім будівельних матеріалів, тут заслуговують на увагу родовища сірки з великими запасами. В товщах неогенових гіпсів сформувалися численні й дуже протяжні печери, які треба вважати дуже цікавими геологічними пам'ятками природи.

Донецька складчаста споруда (скорочено – Донбас) розміщуються всередині Східноєвропейської платформи. Вона складена дуже потужними вугленосними породами кам'яновугільного віку, які сягають майже 20 км. Походження Донбасу зв'язують з величезними розламами на півдні платформи, які простягаються майже через весь материк і одержали назву «ліній Карпинського». Це один з найбільших вугільних басейнів Європи. Крім вугілля він включає родовище ртуті (Микитівське), флюсові вапняки, кам'яну сіль (Артемівське родовище).

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) є продовженням Донбасу, що простягається майже через всю північно-східну частину України. Вона являє собою великий прогин, осьову частину якого складає палеозойський рифт, або великий грабен. Потужність осадочних товщ сягає тут майже 15-18 км, до складу яких входять соленосні породи девонського й пермського віку. Крім родовищ кам'яної солі, бурого вугілля, різноманітних будівельних матеріалів тощо, структура включає найбільші в Україні накопичення газу й нафти.

Гірський Крим вважається складовою частиною Середземноморського складчастого поясу. Це відносно проста споруда, що складена інтенсивно дислокованим нижнім мезозоєм (тріас – Середня юра). Вище залягає малопотужна верхня крейда і палеоген , що дозволяє вважати цю структуру мезозойською складчастою спорудою. Для складчастості, яка її утворила, була навіть запропонована назва «кіммерійська» (давня назва цієї частини Криму). За Межами півострова ця складчаста споруда не простежується. Від Східноєвропейської платформи (Українського щита) вона відокремлена Скіфською плитою і Причорноморською западиною, яка розглядається як аналог крайового прогину. Серед головних корисних копалин Криму необхідно назвати залізні руди (Керченський басейн) і будівельне каміння. Гірський Крим треба вважати регіоном, який найбільш багатий різноманітними геологічними пам'ятками природи.

Українські Карпатиє складовою частиною східної окраїни Карпатської складчастої області. Вони характеризуються досить складною будовою. Крім складчастої споруди (чергування інтенсивно дислокованих пісковиків і • глинистих сланців) тут виділяється Рахівський виступ кристалічних порід, система молодих кайнозойських западин (Солотвинська, Чоп-Мукачівська), Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо і Передкарпатський крайовий прогин. Складчаста споруда порушена системою насувів і лусок (їх називають тут скибами). Карпати є типовою областю альпійського гороутворення, формування якого продовжується і зараз. Крайовий прогин і міжгірні западини включають поклади кам'яної і калійної солей. Серед інших корисних копалин споруди – озокерит, невеликі родовища нафти і газу, ртуті й золота, а також різноманітні мінеральні лікувальні води.

Серед інших тектонічних елементів України треба назвати Скіфську плиту – невелику молоду платформу або структуру платформного типу, що розташована в прирівнинній частині Криму і на прилеглих площах Чорного й Азовського морів. Фундамент її більш молодий, ніж у Східноєвропейської платформи, він залягає на глибинах від,0,5-1,5 на півдні до 3-6 км на півночі. Серед її корисних копалин – невеликі газові родовища. Осьову частину Чорного моря займає глибоководна западина, яка має субокеанічну будову земної кори (у неї відсутній гранітний шар, який є типовим для материкових структур). Воронезький масив є продовженням Українського щиту, від якого він відокремлений ДДЗ.

Історія геологічного розвитку всієї України і окремих її структур вивчена з великою повнотою. Базою для таких досліджень став аналіз геологічних карт, на яких показаний склад порід, що сформувалися в різні інтервали часу її минулого розвитку. Вони дозволяють встановлювати палеогеографічні умови відповідних періодів й епох (морські чи континентальні режими, вологий чи посушливий клімат), фіксувати підняття на якихось площах, якщо в цей час припинялося накопичення морських відкладів, а також установлювати масштаби прогинання в залежності від потужності осадочних товщ. Додаткову інформацію про геологічну історію дає характер магматизму, що проявлявся в цей час, ступінь тектонічної порушеності різновікових товщ в різних структурах. На базі таких матеріалів будують палеогеографічні карти для певних інтервалів часу. За їх допомогою можуть бути зрозумілими умови формування окремих корисних копалин.

Морські умови, активні прогинання

Архей і протерозой був найбільш протяжним інтервалом часу геологічної історії, розшифрувати який ми можемо за результатами аналізу будови Українського щита. В різні його етапи тут існували різноманітні басейни, в яких відбувалося накопичення уламкових й інших порід. В першій половині протерозою, приблизно 2,3 млрд. років тому, в басейнах сучасного Криворіжжя формувалися залізисті кварцити, які зараз стали головною залізорудною базою країни. Неодноразові гороутворюючі процеси супроводжувалися вторгненням численних гранітів, виходи яких на поверхню ми спостерігаємо в різних зонах Українського щита. Друга половина протерозою характеризувалася переважними підняттями. В кінці протерозою (інтервал часу приблизно 670-640 млн. років тому) в різних регіонах світу, в тому числі на західних околицях України, відбувалося зледеніння, слідами якого стало утворення моренних покладів.

В кінці протерозою і першій половині палеозою, до інтервалу часу приблизно 400 млн. років тому, західні околиці України (в межах сучасної Волино-Подільської плити) були узбережжям мілководного теплого моря, де накопичувалися вапняки. Це був один із басейнів океану Япетус. Зараз такі вапняки можна спостерігати в районі Залещиків й інших місцях Подолії. Ліквідація океану Япетус, що було результатом сходження літосферних плит Південної Америки і Євразії, проявлена утворенням на його місці гір, а також численних мілководних озер. Це явище знайшло відображення у формуванні континентальних червоноколірних пісковиків, що одержали назву червоного лежня, які ми теж маємо можливість спостерігати в Подолії, а також каледонідах Північної Америки і Західної Європи.

У середині палеозою, приблизно 380–325 млн. років тому, Український щит і його продовження Воронезький масив були розколоті величезними розламами, по яким відбулося просідання й формування гігантського грабена (Дніпровського рифта). Цей процес супроводжувався проявом інтенсивного вулканізму, а в східній частині Дніпровсько-Донецької западини – накопиченням солей. Пізній палеозой (кам'яновугільний і пермський періоди) характеризувалися в Центральній Європі, Закарпатті й на Кавказі інтенсивним гороутворенням (формування так званих герцинід). У Донбасі й ДДЗ навпаки – мали місце інтенсивні прогинання і формування потужних осадочних товщ, частково вугленосних. З пізньокам'яновугільної епохи вологий клімат змінився на посушливий, що обумовило зміну вугленакопичення формуванням червоноколірних уламкових і гіпсово-соленосних товщ.

Мезозойська ера (інтервал часу 245–65 млн. років тому) характеризувалась існуванням в Криму, Карпатах і Закарпатті морських басейнів, які іноді проникали і в межі ДДЗ (юрська система в Ізюмському районі Харківської області). На початку мезозою починаються підняття в Донбасі, які охопили й ДДЗ. У середині мезозою на півдні Криму мало місце гороутворення, що одержало назву кіммерійського, яке іноді супроводжувалося вулканізмом (його прояви ми можемо спостерігати в Карадазі). З другої половини крейдового періоду тепле мілководне море займало майже всю площу Дніпровсько-Донецької западини, значну частину Криму, Львівську западину, де формувалася писальна крейда й вапнякові породи. Карпати в цей час були глибоководним басейном, де формувалися потужні уламково-глинисті породи – фліш.

Протягом майже всього кайнозою на значній площі України зберігаються морські басейни, які поступово скорочуються. З другої половини неогенового періоду, або приблизно 15 млн. років тому, море остаточно покидає територію країни; це співпадає за часом з найбільш активним гороутворенням, яке одержало назву альпійського. В передгірному і міжгірному прогинах Карпат відбувається соленакопичення, а в Закарпатті ще й наземний вулканізм. Клімат цього часу характеризується поступовим похолоданням, яке різко посилилося в четвертинний період. Зледеніння цього часу на півночі Євразії супроводжувалися формуванням льодовиків, які по долинах великих річок пересувалися на південь. Зокрема, під час дніпровського зледеніння льодовики сягали широт Полтавської і Запорізької областей. Різке скорочення рослинного покриву й активні вітри четвертинного періоду обумовили формування в південних областях країни потужних товщ лесових порід, на поверхні яких з часом утворилися знамениті українські чорноземи.