Китай
Китайська Народна Республіка – соціалістична держава, утворена 1 жовтня 1949 року. Її площа становить 9,6 млн. км2 (3 місце в світі), населення – 1,3 млрд. осіб (1 місце в світі). КНР – постійний член Ради Безпеки ООН.
В історію людства Китай ввійшов як батьківщина фарфору (порцеляни), паперу, шовку, пороху, компасу та першої писемності. При чому все це китайці мали дуже давно, коли Європа ще не мала уяви про такі дива. Грецька абетка, наприклад, з’явилася у ІХ ст. до Р.Х., а китайські ієрогліфи – на 6 століть раніше. Китайська столиця Пекін на 3,5 тис. років старша за Рим. Вражає також Великий китайський мур (ІІІ-ІV ст. до Р.Х.) – єдине творіння людських рук, яке можна побачити неозброєним оком із космосу.
Китай має ядерну зброю (з 1964 р.), балістичні ракети, реалізує власну космічну програму, залишаючись при цьому досить бідною країною у душових показниках: за класифікацією Світового Банку КНР відноситься до низькорозвинених країн. За структурними показниками національної економіки Китай є новою індустріальною країною.
Економічна і політична роль Китаю в світі останнім часом стрімко зростає. Його частка у ВВП світу досягла 10% (це 2 місце після США). Хоча через невисоку ефективність економіки та низьку продуктивність праці по НД Китай займає тільки 5 місце. Але економіка КНР є однією із самих динамічних в світі: у 80-90-х роках ХХ століття щорічні темпи приросту становили 12-13%, зараз – близько 9-10%. Китай вийшов на 1 місце в світі по головним продуктам харчування – зерновим (фантастичний врожай 1996 р. – 480 млн.т досі залишається рекордом світу) і м’ясу; у промисловості утримує 1 місце в світі за видобутком кам’яного вугілля та залізної руди, 2 місце – за виплавкою сталі, в сільському господарстві – 1 місце по джуту, 2 місце по бавовнику і т.д.
Китай не тільки найбільша держава світу за населенням, але й розташований у регіоні, де мешкає більше половини людства, безпосередньо межуючи з 13 країнами. 2/3 протяжності державних кордонів Китаю припадає на 8 країн, що є або були соціалістичними (найдовший – з Монголією), 1/3 припадає на 5 країн "третього світу" (найдовший серед них кордон – з Індією). Це об’єктивно сприятлива ситуація для країни, особливо у військово-стратегічному плані.
Хоча КНР, маючи претензії на роль лідера "третього світу", не завжди використовувала переваги такого політико-географічного положення: можна згадати військовий конфлікт з СРСР у березні 1969 р. за острів Даманський на річці Уссурі, війну з В’єтнамом у 1979 р., тривалу підтримку режиму "червоних кхмерів" у Камбоджі та ін. Правда, після смерті Мао Цзе Дуна Китай проводить більш виважену зовнішню політику. Зараз, спираючись на розпад "радянської імперії", він досить швидкими темпами створює "соціалістичну дугу" від Північної Кореї до Лаосу і Камбоджі на півдні (так званий "Азійський інтернаціонал"). Пекін досить вдало скористався тим, що через ідеологічні та інші розбіжності азійські країни віддалилися від Москви.
КНР має вигідне транспортно-географічне положення: майже 6,5 тис. км морського узбережжя (протяжність сухопутних кордонів при цьому сягає 22,8 тис. км). По Янцзи морські судна піднімаються на 1000 км вглиб території країни. Загалом вся транспортна система країни зорієнтована на узбережжя. Внутрішні прикордонні райони не відіграють великої ролі у зовнішньоекономічних зв’язках: державні кордони Китаю найчастіше проходять по важкодоступним природним об’єктам. Та і внутрішні зв’язки значно утруднюються широтною течією великих річок (перший міст через Янцзи в м. Ухань був збудований радянськими фахівцями у 1957 р.).
Великі розміри території, складний характер рельєфу та гідрологічної мережі, положення країни у декількох кліматичних поясах та інші чинники зумовили значну територіальну диференціацію господарства.
Середня густота населення Китаю – 125 осіб/км2. Але розселення є дуже нерівномірним: на Заході з його екстремальними природними умовами мешкає лише 3% населення (на 46% території країни). У східній частині, особливо на узбережжі та в долинах головних річок густота населення сягає 1000-1500 осіб/км2 та більше.
Китай продовжує залишатися середньоурбанізованою сільською країною. За допомогою жорсткої системи прописки уряд стримує зростання міст. Вже зараз 9 міст мають більше 5 млн. мешканців (найбільші міста – Шанхай, Пекін і Тяньцзінь мають статус "міст центрального підпорядкування"). Власне ж міст-"мільйонерів" в Китаї більше 30.
Важливим соціально-економічним чинником в Китаї є національна ситуація. Китай дещо помилково сприймається багатьма як майже однонаціональна країна. Дійсно, більше 91% населення становлять хань (самоназва китайців), але ж 9% від китайського населення – це 116 млн.! Чисельність дунган та уйгурів перевищує 50 млн., монголів у Китаї проживає більше, ніж у власне Монголії. До того ж, національні меншини і мешкають досить компактно. Гостро стоїть проблема Тибетського автономного району, де 31 рік поспіль діяли військовий стан і комендантська година. Китайській владі вдалося за рахунок переселення ханського населення зменшити частку корінного населення з 95% до 50%. На щастя, далай-лама боротьбу за визнання незалежності Тибету веде політичним шляхом, а не військовим (1989 р. він був нагороджений Нобелівською премією миру, це є визнання світової громадськості). Але "відпадання національних окраїн" в Китаї не виключається. При чому "радянський" або "чеський" варіанти цивілізованого розлучення тут практично неможливі через авторитаризм, поширений на Сході. І саме Тибету може бути відведена роль "міни уповільненої дії".
Самі китайці в расовому відношенні є монголоїдами (у Південному Китаї відчувається деякий вплив океанічної (австралоїдної) гілки екваторіальної раси). Китайська мова належить до китайської групи китайсько-тибетської мовної сім’ї. Але внутрішні відмінності настільки великі, що китайці з півдня не завжди розуміють китайців з півночі. Офіційною мовою зараз проголошено північно-китайський діалект (путунхуа або мандарин). Найпоширенішими релігійними віруваннями є конфуціанство, даосизм і буддизм.
Зовнішній вплив на китайців досі залишається незначним. Чужинці-завойовники (чжурчжені, монголи, маньчжури) поглинались місцевим населенням і розчинялися серед нього, не лишаючи ніяких слідів свого існування. Навіть на чужині китайці (хуацяо) практично не перемішуються з іншим населенням, зберігаючи мову і звичаї. Живуть, як правило, компактно, створюючи китайські квартали – "Чайна-тауни".
1. Галузева структура господарства
Вище говорилося про солідні позиції окремих галузей китайської економіки у світовому господарстві: 1,2 млрд. тон кам’яного вугілля (1 місце в світі), 250 млн. тон залізної руди (1 місце), 156 млн. тон нафти (5 місце), 90 млн. тон сталі (2 місце), 1 місце по виробництву цементу, 3 місце по випуску сірчаної кислоти, 3 місце по виробництву мінеральних добрив та ін. Китай видобуває 95 тон золота на рік (6% світового видобутку), але цього не вистачає навіть на виробництво обручок у ювелірній промисловості (щорічна потреба 105 т.). Золотий запас КНР становить 359 тон, цього цілком достатньо, щоб сплатити 8-мільярдний зовнішній борг.
У галузях "авангардної трійки" позиції Китаю не настільки міцні, їх розвиток свого часу затримали "Великий стрибок" (1958-1961 рр.) та "Культурна революція" (1966-1976 рр.). "Великий стрибок" був авантюрною компанією по виводу КНР на 1 місце в світі по економічному потенціалу; в кожному селі стали з’являтися домни та інші об’єкти – але це стало безглуздою розтратою людської праці, матеріально-технічних ресурсів, збільшило транспортні витрати – до того ж при цьому були покинуті традиційні роботи по підтриманню дамб та ін. "Культурна революція" додала знищення інтелігенції, отже Китай виявився відкинутим назад, в країні виникла серйозна проблема голоду.
Провідні позиції у промисловому комплексі КНР зберігає легка промисловість. Зараз близько 11% світового текстилю виходить з маркою "Зроблено в Китаї". Особливо виділяються виробництва бавовняних (2 місце в світі) та шовкових натуральних тканин (1 місце). Китай входить до числа світових лідерів по кустарним тканинам – парчі, оксамиту, атласу. 3 місце у світовій ієрархії КНР займає по масштабам хутрової промисловості.
У машинобудуванні за кількісними параметрами Китай вийшов на 1 місце в світі по товарам народного споживання – телевізорам, холодильникам, вентиляторам, швейним машинам та велосипедам; по засобам виробництва – тільки по металорізальним верстатам.
Хімічна промисловість розвинена слабко. Переважають її базові галузі та виробництво добрив. Нафтохімія лише формується.
Отже, не дивно, що економічна реформа Ден Сяо Піна у 1979 р. почалася саме із села, в якому і зараз мешкає більше 850 млн. осіб. Аргументація була дуже простою: "Якщо ми не прогодуємо своє населення, то ніхто в світі не зробить це за нас". Реформи почалися не з політичного, а з економічного плюралізму: "Яка різниця якого кольору кішка, якщо вона добре ловить мишей?". В селі 90% сімей перейшло на підряд, взявши землю в оренду на 30-50 років. Це певною мірою ускладнило демографічну ситуацію (через невисокий рівень механізації праці селяни збільшили народжуваність, щоб мати більше робочих рук), але дозволило через короткий час гордо заявити про те, що нарешті всі люди нагодовані. Став підвищуватися і рівень життя: якщо раніше уява про сімейний достаток включала в себе велосипед, швейну машину і наручний годинник, то тепер додалися пральна машина, двокамерний холодильник і кольоровий телевізор. Автомобіль, правда, і зараз залишається розкішшю.
Країна почала створювати власну атомну промисловість, збудовані 3 АЕС. Але й зараз 70% паливно-енергетичного балансу припадає на кам’яне вугілля, значною лишається частка некомерційних джерел (зокрема дрова і відходи рослинництва), включно із м’язовою силою тварин і людини.