Країни Центральної Азії: Казахстан та Узбекистан (стр. 1 из 3)
Країни Центральної Азії (Казахстан та Узбекистан)
Узбекистан - країна «білого золота» - бавовниТериторія та географічне положення. Республіка Узбекистан — унітарна держава, що складається з 12 областей та Автономної Республік ки Каракалпакстан. Країна розташована в Центральній Азії та межу з Казахстаном (1), Киргизстаном (2), Таджикистаном (3), Афгані станом (4) і Туркменістаном (5). Територія Узбекистану розташована мі" двома найбільшими річками Середньої Азії — Амудар'єю та Сирдар'є» тому цей край часто називають Середньоазіатським межиріччям -- з аналогією до легендарного Межиріччя Тигру та Євфрату. Країна н має виходу до Світового океану, але на північному заході омивається Аральським морем.
Природа. Більша частина території Узбекистану розташована в межах Туранської низовини, що перетинається річковими долинами. Нїї крайньому заході піднімається плато Устюрт, обмежене стрімким-урвищами — чинками. У східному та південно-східному районах країни розташовуються гірські,пасма й передгір'я величного Тянь-Шаня й Гіссаро-Алая. Гірські хребти поділені благодатними міжгірськими долинами — Ферганською, Зеравшанською, Сурхандар'їнською і Чирчик-Ангренською. Ферганська долина протяжністю 300 км являє собою ідеальне місце для землеробства й тваринництва. її землі є надзвичаино родючими, але для того, щоб на них щось виросло, посіви необхідно регулярно поливати. Саме тому людина створила тут мережу каналів. Частина Середньоазіатського межиріччя зайнятапустелею Кизилкум.
Клімат Узбекистану помірно континентальний, посушливий, а на крайньому півдні близький до субтропічного. Переважна пора року — довге спекотливе літо. Середня температура січня на рівнинах коливається в межах від -7 до +3 °С (у Приараллі температура може опуститися до -28 °С), середні липневі температури становлять +26...+32 °С. У долині Амудар'ї спека іноді сягає +50 °С у тіні, а поверхня місця ми нагрівається до +80 °С. Опадів тут практично не буває, а найменше — до 90 мм на рік — їх випадає в пустелі. У горах і міжгірських оазисах опади – більш часте явище, тут їх випадає до 1000 мм, однак усе-таки більша частина території країни одержує менше ніж 200 мм опадів на рік.
Життя людям, рослинам і тваринам дають річки Узбекистану. Усі вони належать до систем Сирдар'ї та Амудар'ї, які беруть початок у високогір'ях на схід від кордонів країни й протікають у північно-західному напрямку, поступово втрачаючи свої води. Найбільшим за площею й водоносністю є басейн Амудар'ї.
Колись потоки обох річок несли свої води в солоне Аральське море. Ллє згодом люди стали застосовувати для зрошення все більше живлющої вологи. Так, притоки Сирдар'ї та Амудар'ї стали використовуватися для поливу «рослинного водохліба» — бавовнику й численних садів. У результаті цього з'явилося таке географічно визначне явище, як річки без гирла (сліпі гирла). Але найбільше постраждало Аральське море: його площа зменшилася, а саме море розпалося на три окремі водойми.
Історичний розвиток. У ПІ ст. до н. є. південна частина Узбекистану й Таджикистан стали частиною Греко-Бактрийського царства, а пізніше Кушанської імперії. На час її існування припадає період найвищого розквіту давньої Середньої Азії, її господарства, торгівлі, культури й мистецтва. Великого значення набуває Великий шовковий шлях, що з'єднував чотири найбільшіімперії старого світу — Римську, Парфянську, Кушанську й Китайську. Цим найдовшим торговельним шляхи світу китайські товари поширювалися по всій Азії та досягали Європи. На одному з його основних маршрутів перебували найбільші центри торгівлі, релігії та культури Центральної Азії - Самарканд і Бухара. У VIIIст. в Центральній Азії з'явилися арабські воїни, що принесли в країну іслам. Місцеве населення наверталося до нової віри, що прикрасила зовнішній вигляд краю численними мечетями й мінаретами. УЛХст. до влади в Мавераннахрі (арабська назва межиріччі Амудар'ї та Сирдар'ї) прийшли Саманиди. Держава Саманидів були однією з перших країн середньовіччя, в основу яких були покладені духовність і культура. Саманиди не тільки розвивали ісламську культуру, але й відродили доісламські цінності - звичаї та традиції предків. Держава Саманидів підтримувала торговельні зв'язки з Хозарією, Іраном, Китаєм, Київською, Руссю. У-цей час Шовковий шлях дійсно став Великим. Ним не тільки транспортувався шовк та інші товари але й поширювалися релігійні погляди буддизму, юдаїзму, християнства, ісламу, а також наукові знання й технічні досягнення.
У середині XIV— початку XVст. Узбекистан перебував під владою Тимура (Тимурленґ — Тимур кульгавий) — творця величезних держави зі столицею в Самарканді. Цей завойовник, якого Європейці називали Тамерланом, прагнув підкорити собі всі навколишні держави й народи. Однак після смерті Тимура його держава проіснувала недовго. Між спадкоємцями завойовника - Тимуридами - почалися розбрати й міжусобиці, що супроводжувалися народними хвилюваннями, у результаті чого імперія практично розпалася. Із цим часом завершення формування народності узбеків. Кочові тюркські племена, відомі під загальною назвою узбеків, вторгайся на територію Мавераннахра з великих північних степів сучасного Казахстану. Вони захопили Північну частину території Середньої Азії, а потім залишки імперії Тамерлана. Ці племена змішалися з місцевим осілим населенням і передали їм свою назву.
У 1510 р. їхній вождь, Мухаммед Шейбані, підкорив собі майже всю Юяїну й заснував династію Пейбанідів, що правила близько ста років. Після цього найбільшу владу мала династія жаноїдів.- ханів Бухари. Це ханство контролювало центральні, південну й східну частини території сучасного Узбекистану. Інше - Хівинське ханство - займало Шету Амудар'ї та прилеглі райони. Пізніше, у XVIIIст., на території Ферганської долини утворилося Кокандське ханство.
У другій половині XIXст. Кокандське ханство та ввійшло до складу Туркестанського генерал-губернаторства, Шихарське й Хівинське ханства визнали свою залежність від Російської імперії.
У 1917 — березні 1918 р. у краї була встановлена радянська влада, а в 1924 р. утворена Узбецька Радянська Соціалістична Республіка. Потім тут були зведені великі промислові підприємства, зокрема Ташкентський завод сільськогосподарського машинобудування, побудований ряд каналів та інших іригаційних споруджень.
У березні 1990 р. Верховна Рада Узбекистану обрала на пост президента республіки Іслама Карімова. У серпні 1991 р. був прийнятий закон про незалежність Узбекистану. Сьогодні це президентська республіка, де законодавча влада належить парламенту — Олій Мажлісу.
Населення. Узбекистан — багатонаціональна країна. На її території проживають представники більше ніж ста національностей і народів: узбеки складають 80 %, росіяни — 5,5 %, таджики — 5 %, казахи — 3 %, каракалпаки — 2,5 %, також тут проживають татари, киргизи, українці, корейці. В останні два десятиліття відбувається відтік некорінного населення, серед яких багато висококваліфікованих фахівців.
У країні високий природний приріст — 16,7 особи на 1000 жителів, тому за останнє десятиліття кількість населення Узбекистану зросла приблизно на 4 млн осіб. Третина населення — це діти й підлітки віком до 15 років, а середній вік жителя країни — лише 21,8 року. При середній густоті населення в 60 осіб/км2 дуже великі розбіжності в заселеності окремих районів, так, у деяких оазисах вона складає до 400 осіб/км2 і більше, а в пустелі Кизилкум — менше ніж 1 особа/км2. Більшість узбеків і представників інших середньоазіатських народів — мусульмани-сунніти, російськомовне населення сповідує православ'я. У Ташкенті відкритий перший у Центральній Азії Ісламський університет, покликаний підготувати фахівців для системи ісламської освіти й наукової праці з вивчення духовної спадщини ісламу. Міські жителі держави перевищують третину населення, складаючи 37 %. Найбільше місто Узбекистану — столиця країни Ташкент (2,3 млн осіб). Його історія відома ще із IV—Vст. н. є. Місто виникло на місці селища, що розташоване на перетині торговельних шляхів, і тому відігравало важливу роль у торгівлі між Заходом і Сходом.
У сучасному Ташкенті зосереджена основна частина промислових підприємств держави, через нього проходять найважливіші транспортні магістралі. Серед найбільших виробництв — заводи бавовнозбиральних машин, тракторів, обладнання для очищення бавовни й текстильної промисловості, великий бавовняний комбінат.
Друге за розміром місто — Самарканд (419,6 тис. осіб). Це одне з найдавніших міст світу, столиця імперії Тимура. У свій час його називали «Едемом Сходу», «Обличчям Землі», «Осередком мудрості й краси Всесвіту». Сьогодні це найважливіший промисловий центр, де головну роль відіграють машинобудування, легка й харчова промисловість.
Великим центром легкої промисловості, зокрема текстильної, швейної, каракулевої та бавовноочисної, є давня Бухара (284,3 тис. осіб).
Культура. На формування особливостей побуту й культури узбеків сильний вилив справили общинні традиції — вироблені століттями навички ведення колективних робіт, усталені правила земле-і водокористування.
В Узбекистані розвиваються традиційні, види народного мистецтва, що зберегли свою самобутність — вишивання, карбування й гравірування мідного посуду, різьблення по дереву й каменю. У районах Андижана, Самарканда, Кашкадар'ї, Сурхандар'ї, Бухари, пониззях Амудар'ї здавна існувало килимарство. Воно пов'язане зі скотарським господарством і мало характер домашнього жіночого виробництва.
Родоначальником узбецької літератури є Алішер Навої (1441—1501). Це був один із перших узбецьких поетів, що передав народні перекази в літературній формі. До класиків сучасної узбецької літератури відносять Хамза Хакім-Заде Ніязі (1889—1929) і Садриддін Айні (1878-1954).