У серпні 1920 р. на території Середнього й Молодшого жузів була утворена Киргизька Автономна Радянська Соціалістична Республіка, потім вона була перейменована в Казахську АРСР. У 1936 р. утворена Казахська Радянська Соціалістична Республіка, що ввійшла до складу СРСР як союзна-республіка. ,
У 1991 р. була проголошена незалежність Казахстану. Сьогодні це президентська республіка, де прийнятий закон, що надав Н. Назарбаєву довічне право входити до ряду державних органів.
Населення. Особливістю населення країни є її складний етнічний склад — у країні проживають представники більше ніж 120 національностей, а густота населення є дуже низькою — лише 6,5 особи/км2, а також від'ємний природний приріст. Разом із від'ємним сальдо міграції це обумовлює зниження кількості населення країни протягом останніх років. При цьому віковий склад виглядає досить благополучно — 25—64—11, а тривалість життя — 65 років.
У сучасному Казахстані казахи складають, 53 % (до середини 20-х рр. XXст. їх називали киргизами), росіяни — 30%, українці — 3,7 %, узбеки — 3 %. У країні чимало німців, які Під час війни були переселені в казахські степи з Поволжя. Віруюче корінне населення в переважній більшості — мусульмани-сунніти. Російськомовні ж сповідують православ'я.
У містах проживає 55 % населення країни. Особливістю Казахстану є те, що держава не має явно вираженого національно-теріторіального ядра. Кочівники не мали столиці, а географічний центр країни припадає на напівпустельні області Центрального Казахстану. Перенесення в 1997 р. столиці країни до Астани й було спрямоване на створення такого ядра. На відміну від колишньої столиці Алмати, Астаіга розташована в посушливому степовому районі в північно-східній частини Казахстану, на річці Ішим. У 1830 р. тут була заснована військова фортеця Акмола («біла могила»). У середині минулого століття місто стало цілинною столицею й було перейменоване в Цілиноград, у 1992 р. - в Акмолу, а тепер це головне місто Казахстану - Астана (у перекладі — «столиця»).
Сьогодні Астана — сучасне місто, що швидко розвивається. В архітектурному вигляді казахської столиці переплелися кращі традиції європейського та східного зодчества. Тут побудований чудовий комплекс адміністративних будинків Конгрес-хол, етномеморіальний парк «Атамекен» із макетами природних скарбниць, історичних пам'яток і великих міст Казахстану. У місті працюють заводи з переробки сільськогосподарської продукції, підприємства сфери послуг. Астана - великий залізничний вузол республіки, де перетинаються Трансказахстанська й Південно-Сибірська магістралі.
Найбільше місто Казахстану - Алмати (1,13 млн осіб) - розташоване на південному сході Республіки Казахстан, у центрі Євразійського континенту. Незважаючи на перенесення столиці, Алмати й сьогодні залишається головним промисловим, науковим і культурним центром Казахстану.
У північній частині країни розташована її «вугільна столиця» -Караганда (596 тис. осіб). Місто вражає незвичайним плануванням: воно складається з кількох десятків масивів, що розміщені на значній відстані одне від одного — поблизу шахт.
На півдні країни розташоване місто Щщмкент (Чимкент) із населенням близько 327 тис. осіб. Це адміністративний центр Південно-Казахстанської області, важливий центр хімічної та легкої промисловості.
Культура. Казахстан — перехрестя Європи й Азії, хоча й не таке жваве, як, наприклад, Туреччина. Відкритість території, відсутність природних меж, розташування на кордоні різних цивілізацій і релігій обумовили створення самобутньої культури, що ґрунтується на давній кочовій традиції населення Центральної Азії.
Із давніх часів відомі легенди про родоначальника казахських націй — Алаш-Хана. І хоча точних історичних свідчень про його існування не виявлено, ім'я Алаш-хана й легенди, що оповідають про нього, були потужною базою для ідеї державності казахського народу. Із ним пов'язують й утвердження характерних для казахів традицій людинолюбства й добродійності. Наприклад, звичай «конак аси», що передбачає безкоштовне частування та притулок не тільки званому гостеві, але й будь-якому подорожанину-казаху.
Казахи завжди жили в гармонії з природою, шанували духів степів, води, гір. Вони жили на тимчасових стоянках — аїлах, а своє житло влаштовували так, щоб не перешкодити тваринам і птахам. Основним транспортним засобом у казахів був кінь, а другом і помічником — борзий собака тази. Житло й хатнє начиння були добре пристосовані до кочового способу життя. Протягом століть казахи створили один із найдосконаліших видів переносного житла - юрту, що складається з дерев'яного купольного каркаса й повсті. Рослинний орнамент стін юрти символізував навколишню природу, а візерунки килимів «розповідали» історію роду. У середині юрти було вогнище, де готували їжу — найчастіше м'ясні страви.
У казахів зберігся багатий національний фольклор. Особливу популярність мають епічні та ліричні перекази й пісні, що виконуються розповідачами казок, а також творчість поетів-імпровізаторів - акинів.
Найвідоміші представники сучасної казахської літератури — поет Олжас Сулейменів (р. 1936), письменники Ануар Алімжанів (р. 1930) та Ільяс Есенберлін (р. 1915).
Господарство. Основа господарства країни - промисловість, де найважливішу роль відіграють добувна галузь і кольорова металургія. У Казахстані розташований Карагандинський вугільний басейн, також зростає значення Екібастузького басейну, де видобуток енергетичного вугілля ведеться відкритим способом. Розробка прикаспійських нафтових родовищ й експорт нафти у Європу (через Новоросійськ) і Китай стимулюють економічний розвиток Казахстану. Країна виділяється видобутком мідної руди в Центральному Казахстані й виплавкою міді (Джезказган і Балхаш) Поліметалеві руди добувають на сході країни, а боксити - у Кустанайській області. Розробляються родовища природного газу, залізної, свинцево-цинкової, нікелевої руд та інших корисних копалин.
Більша частина електроенергії виробляється на теплових електростанціях, що працюють на вугіллі й природному газі, неподалік від Актау розташована атомна електростанція.
Розвивається нафтопереробка й чорна металургія. Нафтопереробні заводи розміщуються в Актау, Павлодарі, Шимкенті. У хімічній промисловості Казахстану значне місце посідає виробництво мінеральних добрив із місцевої сировини, а також сірчаної кислоти, отрутохімікатів, синтетичного каучуку.
У структурі машинобудування переважають галузі, що виробляють машини й обладнання для видобувної та металургійної промисловості, сільського господарства (трактори, гірничошахтне обладнання, протиерозійна техніка, екскаватори). Харчова промисловість займається переробкою м'яса й зерна. Легка промисловість представлена бавовняною (Алмати, Шимкент), вовняною, шовковою, трикотажною та шкіряно-взуттєвою галузями.
Привертає увагу й географія промислових центрів, більшість із яких розташовані на периферії та в північних областях, тоді як центральна, частина країни на економічній карті виглядає майже суцільною білою плямою.
70 % території Казахстану може використовуватися для відгінного скотарства. Природно, що найважливіша галузь сільського господарства — тваринництво, що дає приблизно половину продукції. Основні напрямки — вівчарство й розведення великої рогатої худоби. Молочну худобу розводять у приміських районах, м'ясну — у пустельних і напівпустельних. Також тут розводять свиней, верблюдів і коней. За виробництвом вовни, каракулю, баранини Казахстан посідає значне місце серед країн СНД.
На півночі, де поширене богарне землеробство, домінують посіви мриці й проса. На зрошуваних землях півдня розвинене рисосіяння. Близько третини площ зайнято під кормовими й технічними культурами, найбільше значення мають посіви соняшника й бавовнику. Розкинене плодівництво, виноградарство, баштанництво.
У транспортній системі найбільше значення мають автомобільний і залізничний транспорт. Велика протяжність країни й специфіка перевезених вантажів обумовлюють провідні позиції залізниць у вантажообігу. Одним із найважливіших завдань Казахстану є забезпечення транспортування нафти на міжнародний ринок., У цьому країна розраховує на участь інших держав. Укладено угоду з китайською національною нафтовою компанією про будівництво нафтопроводу з Казахстану в Китай. Розглядається можливість будівництва транскаспійського нафтопроводу через Грузію та Туреччину.