Вони оголосили про свою незалежність, після чого почалися збройні дії, які призвели до людських жертв і позначилися на економічній ситуації в країні. У 1995 р. був обраний, новий президент — Е. Шеварднадзе. У 2003 р., у результаті «революції троянд», він був зміщений зі своєї посади. На виборах, що відбулися в січні 2004 р., більше ніж 95% голосів набрав М. Саакашвілі, який, став новим президентом Грузії.
Азербайджанці пройшли більш довгий шлях до здобуття державності. За давніх часів на території країни були розташовані кілька держав: Мана, Мідія, Мідійська Атропатена. Із 387 р. н. є. і до середини VIIст. країна перебувала під владою Ірану, а пізніше — Арабського халіфату. У XI—XIVст. Закавказзя зазнало навал турків-сельджуків, монголів, Тамерлана. На відміну від низки сусідніх країн, в Азербайджані осіли кочові племена. Із їхнім приходом в основному й завершилося формування азербайджанської етнічної спільноти.
На початку XVIст. в Азербайджані зародилася держава Сефевідів. У результаті завоювань вона перетворилася на величезну Перську державу, що розкинулася від Сирдар'ї до Євфрату. При цьому роль азербайджанської знаті різко зменшилася, а становище місцевих селян погіршилося.
Початок XIXст. минув у Закавказзі під знаком російської присутності, що різко підсилилася, чому намагалися протидіяти перси. Дві російсько-перські війни закінчилися поразкою більш відсталої Персії, після чого Азербайджан був поділений між Персією та Росією. Кордон пройшов річкою Аракс.
У 1920 р. утворилася Азербайджанська РСР. У 1969 р. першим секретарем ЦК Комуністичної партії Азербайджану став Гейдар Алієв, і з того часу історія країни значною мірою пов'язана з його ім'ям. Після смерті Г. Алієва президентом Азербайджану став його син Ільхам.
Населення. Населення всіх країн Закавказзя складає близько 16 млн осіб. За останні роки відбувся значний відтік населення, особливо з Вірменії, що зменшило й без того невелику кількість населення цієї країни й збільшило значну вірменську діаспору, розкидану світом. Проте саме тут найвища густота населення серед держав Закавказзя — 97,3 особи/км2, а найбільша тривалість життя в Грузії — 74 роки.
Якщо в Грузії та Вірменії смертність перевищує народжуваність, то в Азербайджані спостерігається відносно висока народжуваність, але темпи природного приросту постійно зменшуються.
У країнах Закавказзя дуже багато національностей, що розмовляють різними мовами. Вони належать не тільки до різних народів, але й до різних мовних сімей і груп. У той же час міграційні процеси останніх років привели до збільшення концентрації корінного населення на своїй історичній батьківщині. Так, у Вірменії частка вірменів перевищила 93 %. Найменш однорідне населення Грузії: грузини складають 70 %, вірмени - 8 %, росіяни - 6 %, азербайджанці - 6 %, також є осетини й абхазці.
Країни Закавказзя, за винятком Вірменії, не можна назвати високоурбанізованими. В Азербайджані, міські жителі складають половину населення, а в Грузії 51,2 %, тоді як у Вірменії це 2/3 населення.
У закавказьких країнах дуже велике значення столиць: у Єревані проживає третина населення країни й половина міських жителів, у Баку -. близько чверті населення й 43 % городян, а в Тбілісі - п'ята частина громадян країни й 40 % городян. Ці міста є найбільшими культурними центрами, найважливішими транспортними вузлами, у кожному з них виробляється більше ніж половина промислової продукції країни.
Єреван (1,1 млн осіб) розташований у міжгірській долині на річці Раздан, Місто відоме із 782 р. до н. є. як урартська фортеця Еребуш. У Єревані працюють підприємства машинобудування, хімічної фармацевтичної, харчової, легкої промисловості. Столиця Вірменії хоча й зберегла риси східного колориту, у центрі виглядає сучасним містом із висотними будинками й широкими проспектами.
Баку (1,8 млн осіб) уже понад тисячу років. Раніше місто було столицею Бакинського ханства, а з 1920 р. стало столицею Азербайджану. Баку відоме як нафтова столиця Прикаспія, а поряд, у морі, розташовані «Нафтові Камені» — район видобутку «чорного золота», що є основою економіки країни.
В Азербайджані, на захід від Апшеронського півострова, розташоване місто Шемаха. У IX—XVI ст. воно було столицею Ширвана й резиденцією Ширваншахів, одним із важливих торговельно-ремісничих центрів на Близькому Сході (шовкоткацькі, бавовнопрядильні й килимові майстерні). Сучасна Шемаха — центр виноградарства й виноробства, саме тут виготовляють знамениті десертні вина.
Тбілісі (1,27 млн осіб) починає свою історію із IVст. до н. є., у XIIст. місто стало столицею Грузії. У цьому найбільшому промисловому центрі країни розташовані підприємства машинобудування (електротехніка, верстатобудування, приладобудування), легкої, харчової, хімічної промисловості. Найбільш колоритно виглядають вузькі вулички старого Тбілісі зі старовинними будинками-верандами, у підвалах яких розміщені гостинні тбіліські духани.
На південно-східному березі Чорного моря, на території Аджарської Автономної Республіки (Грузія), розташований найбільший порт регіону — Батумі. У свій час будівля трубопроводу Баку—Батумі для вивезення морем бакинської нафти сприяла швидкому розвитку його портового господарства.
Культура. Незважаючи на складні історичні умови свого розвитку, Грузія, Вірменія та Азербайджан змогли зберегти свою культуру, у якій переплелися європейські й азіатські, християнські й мусульманські коріння.
Грузинська земля надзвичайно багата на таланти. Вона подарувала світу багато чудових поетів і відомих режисерів, дивовижних художників і прекрасних співаків. Грузія відома своїм багатоголосим співом і мелодійними піснями.
Грузинське мистецтво вирізняється вишуканістю, ліричністю, особливим поглядом на світ. Заслужене визнання отримали грузинські фільми. Такі кінорежисери, як Е. Шенгелая, Г. Чхеїдзе, Т. Абуладзе, О. Йоселіані, відомі в багатьох країнах світу. Багато неабияких особистостей зробили безцінний внесок у літературну спадщину Грузії. Серед них І. Чавчавадзе, Н. Бараташвілі, А. Це-ретелі, Г. Табідзе. Символом Грузії, що уособлює країну, став талановитий художниик-самоук Ніко Піросмані.
Найбільш ранні літературні пам'ятки вірменською мовою, що збереглися до нашого часу, датуються V—VI ст. Насамперед це історичні твори «Історія Вірменії» Мовсеса Хоренаці й «Житія Маштоца» Корюна. Вірменським народом створені численні казки; світової слави набули також вірменська мініатюра й книжкова орнаментація.
Велику популярність має музика вірменських композиторів А. Ха-чатуряна, М. Таривердієва й А. Бабаджаняна. Визнання одержали ї\ вірменські живописці, серед яких М. Сар'ян.
Азербайджан також подарував світу багатьох відомих людей, серед яких віолончеліст і диригент М. Ростропович, кількаразовий чемпіон світу з шахів Г. Каспаров, композитор К. Караєв, кінорежисер Р. Іб-рагімбеков. Величезну славу своїй країні принесли співаки М. Маго-маєв і П. Бюль-Бюль-огли. Характерною рисою традиційної азербайджанської літератури є усна поезія ашугів (народних співаків-поетів), традиції якої збереглися й дотепер.
Господарство. В економіці країн Закавказзя основну роль відіграє добувна промисловість, нафтопереробка, металургія, легка й харчо-на (виноробство, консервна, чайна) галузі. У сільському господарствінайбільше значення мають цитрусові, чай, виноград, розвинене шов ківництво, вівчарство й птахівництво. . Азербайджан — найстаріший район видобутку нафти й газу. Нафтогазові запаси країни привабливі для іноземних нафтових компаній, тут найвищі темпи росту іноземних інвестицій серед країн СНД. Елек троенергетика країни спирається на нафту, газ і гідроенергоресурси річки Кури. Нафтопереробні підприємства виробляють паливо, син тетичний каучук, смоли. Машинобудівний комплекс орієнтований па випуск нафтового й газового обладнання країни. Найбільші промислові центри — Баку й Сумґаїт.
В Азербайджані вирощують пшеницю, рис, кормові й технічні культури. Найважливіше значення має бавовник. У передгір'ях Великого й Малого Кавказу зосереджена половина виноградників Закавказзя. Тут також розводять овець, займаються садівництвом і шовківництвом.
Надра Грузії багаті на різноманітні корисні копалини. Тут добуваються кам'яне вугілля, марганець, поліметалеві руди, будівельні матеріали. У найбільших містах — Тбілісі, Кутаїсі, Сухумі, Батумі — є машинобудівні заводи, підприємства легкої промисловості, що виробляють із місцевої сировини вовняні й шовкові тканини, трикотаж і взуття. У Руставі розташований великий металургійний комбінат. ї
Найважливіша ланка господарства Грузії — агропромисловий комплекс, що дає більше ніж половину продукції. Найважливішою культурою є чай. Чайні плантації розміщені на Колхідській низовині, тут же розташовані й фабрики з переробки чаю. У Західній Грузії вирощують мандарини, лимони, хурму, маслини. У тваринництві найбільш розвинене, м'ясо-молочне скотарство, шовківництво, розведення овець і свиней.
Грузія має великий туристський потенціал: тут є вершини, укриті снігами, і чорноморське узбережжя, залите сонячними променями, карстові печери й каньйони, гірські річки, архітектурні пам'ятки й унікальні археологічні знахідки, не говорячи вже про традиційну грузинську гостинність. У багатьох районах Грузії розташовані мінеральні джерела, серед яких Боржомі, Авадхара, Цхалтубо, Менджі. Вода боржомі була відзначена на міжнародних виставках численними нагородами. Лікарі рекомендують застосовувати цю воду при різноманітних захворюваннях, що супроводжуються підвищеною кислотністю й порушеннями водно-сольового обміну.
На Чорноморському узбережжі Грузії розташований великий район рекреаційного господарства з кліматологічними курортами Ґаґри, Піцунда, Сухумі, Кобулеті. Всесвітню популярність має бальнеологічпий курорт Цхалтубо, розміщений у долині річки Цхалтубо, за 235 км під Тбілісі та за 70 км від Чорного моря. Не менш знамените селище Бакуріані, що розташоване на північному схилі Тріалетського хребта (у системі Малого Кавказу) на висоті 1700 м над рівнем моря. Це один із центрів гірськолижного спорту.