ІСТОРІЯ ЗЕМНОЇ КОРИ:ПРОБЛЕМИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ, РОЗДУМИ
Історична геологія, що розшифровує умови й закономірності розвитку земної кори та планети в цілому, є наукою, що активно розвивається. Можливість точно датувати найрізноманітніші події минулого, вивчати вплив космосу на розвиток Землі, пояснювати структурно-геологічні й палеогеографічні перетворення з позицій безупинного переміщення літосферних плит, що з'явилася в середині XX ст., дозволила отримати багато нової інформації, яку ще потрібно остаточно осмислити. З огляду на те, що ця наука вивчає також розвиток у часі біосфери, магматизму, осадконакопичення, зміну палеогеографічних обстановок, коло питань, які вимагають розв'язання, стає надзвичайно широким.
Хотілося б звернути увагу на такий момент: нових публікацій в галузі історичної геології явно недостатньо. Академічні інститути майже не розробляють історико-геологічні проблеми, і це стає завданням в основному вищої школи. Ще один штрих. Упродовж кількох останніх десятиліть з'явилося багато спеціалізованих довідників про речовину земної кори (мінералогічних, петрографічних, про камені-самоцвіти тощо), тектонічних (матеріали з тектонічної термінології), регіонально-геологічних зведень і довідників з території колишнього СРСР, інших країн. А от спеціалізованого довідника з історичної геології немає! І одна з причин цього — різноманіття інформації й відсутність організацій і фахівців, що цілеспрямовано опікуються такими проблемами.
Ми розглянули багато нового матеріалу й не будемо заглиблюватися в пошуки й рішення нових проблем. Розглянемо лише кілька окремих питань, які, можливо, навіть не повною мірою стосуються історії Землі, історичної геології. Поміркуймо вголос над тим, чому геологію як самостійну науку не вивчають у школі, на відміну від аналогічних напрямів природознавства — біології, фізики, хімії, фізичної географії. Серед найменш вивчених сторін історії Землі слід назвати прояв різних форм ритмічності в розвитку земної кори, хоча тут багато цікавого й навіть важливого. І на завершення, торкнемося своєрідної філософської проблеми: чим відрізняється розвиток неживої природи, яку вивчає історична геологія,, від живої, що є предметом біології.
Чому геологію не вивчають у школі?
Дивний парадокс нашої освіти, до якого ми звикли та якого не помічаємо, полягає в тому, що досить активне вивчення в школі фізики, хімії, біології та фізичної географії поєднується з відсутністю в навчальних програмах такого не менш важливого предмета й великого напряму природознавства, як геологія. Навіть астрономія іноді фігурує як шкільний предмет, а на справи земні часу не залишається. І це в країні, де донедавна ще існувало всесоюзне й ряд республіканських міністерств геології, де з 1966 р. відзначається День геолога (в Україні святкування його відновлено з 1995 р.), у державі, яка по праву може називатися геологічною.
Зараз вже важко однозначно назвати причину такого стану речей. Імовірно, тут позначаються традиції, певна відсталість нашого мислення й освіти. Ми звикли до визначеного набору предметів і не хочемо що-небудь рішуче міняти. До речі, і науки природознавства, як не дивно, порівняно нещодавно ввійшли до навчальних програм наших шкіл. У 1892 р. на VIIсесії Міжнародного геологічного конгресу в Санкт-Петербурзі було ухвалено рішення рекомендувати введення в школі геології. І багато країн здійснили цю рекомендацію. На XI з'їзді натуралістів і лікарів Росії, який відбувся в 1901 р. у тому ж Санкт-Петербурзі, було ухвалено рішення ввести викладання природничих наук у середній школі. А ще за дванадцять років до цього міністр освіти Д. А. Толстой на обіді VIз'їзду заявляв, що в правлячих колах панує сильне побоювання, що природознавство може мати "згубний вплив на голови" та "сприятиме зростанню вільнодумства".
У чомусь ці побоювання справедливі. Особливо щодо геології, адже вона більше за решту наук природознавства породжувала мовчазну протидію релігії в Європі й дореволюційній Росії. Саме вона цілком обґрунтовано заперечувала можливість Всесвітнього потопу й розвивала ідеї еволюції. Історія розвитку природи, за твердженнями цієї науки, не укладалася в сім днів творіння й кілька тисяч років для наступного її розвитку, які відводила на це Біблія. Та й сьогодні мало що змінилося, незважаючи на офіційне визнання наукових досягнень. Красномовним підтвердженням такого стану речей є вже сучасне твердження прихильників однієї з ортодоксальних релігійних течій про те, що в числі трьох основних ворогів релігії двоє були геологами. Це Чарльз Лайєль і Чарльз Дар-він (до речі, теж геолог за освітою!), які припускали народження й розвиток природи без допомоги Всевишнього. До речі, третім був Карл Маркс, який у молодості також захоплювався геологією і навіть написав роботу з цієї теми. Крім того, він зазіхнув на право приватної власності, а цього було достатньо для осуду.
У передвоєнні роки в старших класах країни цей предмет існував. Десятикратно видавався підручник "Геологія і мінералогія" М. П. Потьомкіна і В. В. Малинка. Мабуть, це було пов'язане з тим авторитетом, який завоювала геологія, забезпечивши незалежність держави мінерально-сировинними ресурсами, що було дуже важливо в умовах не завжди доброзичливого навколишнього оточення. Чимало сприяли цьому науково-популярні роботи О. Е. Ферсмана, В. А. Обручева й багатьох інших. А в перші післявоєнні десятиліття, на які припав розквіт регіонально-геологічних і пошуково-розвідувальних робіт, цей предмет зі шкільних програм було виключено. Можливо, не вистачало вчителів, не було підходящих підручників, постали інші важливі завдання. Геологія виконувала величезні амбіційні завдання. Утім, науково-популярної літератури, підручників для ВНЗ, у тому числі педагогічних, було чимало. А впроваджувати елементарні геологічні знання в школі — про речовину земної кори (мінерали й гірські породи), корисні копалини та підземні води, геологічну будову країни — взялася географія, що є складовою наук про Землю. Частково — хімія й біологія, які теж надають відомості про мінерали й розвиток органічного світу.
Однією з причин виключення геології зі шкільних наук може бути значна складність структури цього наукового напряму. Розповідаючи про науки, які вивчають історію розвитку земної кори, ми назвали близько двох десятків напрямів і вчень. Ще більш складною є структура геології в цілому. Порівняно нещодавно А. 0. Малахов (1963) у своїй книзі "100 професій геолога" з гордістю повідомляв, що фактична їх кількість перевищує цю цифру. У середині XXст. геологія належала до наук, які активно розвивалися, що ускладнювало своєчасну підготовку відповідних загальнодоступних підручників. Це був своєрідний науково-виробничий бум. Якщо в дореволюційній Росії геологією займалося близько 150 спеціалістів, то до 1970 р. геологічна служба країни нараховувала близько півмільйона фахівців. Закликати до вивчення геології ставало начебто недоречним; і так все зрозуміло. Міністерство геології й охорони надр було другим за асигнуваннями після Міністерства збройних сил. І тільки впродовж двох-трьох останніх десятиліть інтерес до геології різко знизився. Було відкрито величезну кількість родовищ (в Україні — близько 8 тис), і в такій ситуації проблема містилася не в пошуках нових, а у виборі їх з-поміж наявних, яку взялися розв'язувати економісти, гірські інженери та інші фахівці.
Резонним є питання: чи потрібен за сучасних умов курс геології в школах? За умов, коли шкільні програми перевантажені масою інших важливих і потрібних предметів, що надають відомості про економіку, життєзабезпечення, культуру, валеологію тощо. І навіть точніше: чи потрібна геологія для України, обтяженої багатьма іншими проблемами? Відразу ж нагадаймо: займаючи площу близько 0,5 % земної поверхні, вона видобуває близько 5 % світових мінеральних ресурсів, а отже, навантаження на надра в країні на порядок вищі за світові. У нас ведеться видобування понад 90 видів мінеральної сировини, з яких близького видів іде на експорт. Третину державного бюджету забезпечує металургія й розробка корисних копалин. Значна розмаїтість геологічної будови та природних умов створює величезні можливості не лише для вивчення, але й для використання в туристсько-краєзнавчій роботі, ознайомленні з геологічними пам'ятниками природи, рекреації.
Чи достатньо шкільних знань для того, щоб розібратися в усій розмаїтості необхідної будь-якому громадянину геологічної інформації? Мабуть, ні, з огляду на уривчастість отримуваних у цій галузі знань. Про мінерали й гірські породи нам повідомляють у 6 класі, а потім мимохіть окремі з них згадуються в хімії. Навряд чи ці відомості засвоюються в такому віці. Те саме стосується корисних копалин і підземних вод, відомості про які хоча й повторюються в різних курсах, але явно є недостатніми для розуміння їх сутності й можливостей нашої країни. Біологи, які теоретично повинні брати участь у розробці питань палеонтології та виявлення закономірностей розвитку органічного світу, зазвичай не мають елементарних історико-геологічних знань, тому що курс геології в процесі їх підготовки у ВНЗ, як правило, відсутній або надто скорочений. А сучасної науково-популярної літератури з геології катастрофічно не вистачає.
Обсяг геологічних знань у школі слід не просто збільшити, але й систематизувати. Має існувати єдиний курс, що викладає відомості про речовину земної кори, її структури (платформи, складчасті спорудження, океани, літосферні плити), корисні копалини й підземні води, а також умови їх утворення й розробки. А географічні відомості про природні процеси мають доповнюватися викладом положень про тектонічні рухи (парадоксально, але цей термін у шкільних курсах навіть не вивчається, хоча школярам демонструють і пропонують для освоєння тектонічні карти материків та України!). Одним з їхніх проявів є сумно відомі землетруси, що перебувають на першому місці за кількістю жертв. Вони ж зумовлюють магматизм (і не лише поверхневий, який називають вулканізмом) і переміщають літосферні плити. Ще одним парадоксом можна вважати те, що термін "магматизм" по лише в навчальних курсах, але й у наших словниках! ж, слід згадати знання про історію розвитку природи, якихжоден з предметів природознавства не дає. А про важливість цього ми вже кілька разів наголошували.