Імовірно, самостійним має бути курс історичної та екологічної геології, принаймні для студентів біологічного й екологічного профілів. У ньому обов'язково мають бути розроблені пізнавально-світоглядні положення, що показують, як і скільки часу розвивалося життя на Землі, коли та які природні катастрофи відбувалися в минулому й чим вони були зумовлені, а також питання використання й охорони надр, підземних вод, які майже відсутні в наших сучасних ученнях про екологію та зазвичай заміняються абстрактними закликами про охорону навколишнього, середовища. Мабуть, спочатку такі курси й предмети могли б викладати вчителі географії, але тільки за умови створення серії підручників і навчальних посібників, а також більш повного отримання ними самими знань у цій галузі. І, зрозуміло, потрібне рішення Міністерства освіти і науки (або розуміння на державному рівні важливості цього завдання).
Ритми в розвитку земної кори
Історія формування земної кори, як уже неодноразово відзначалося, характеризується значною розмаїтістю прояву тектонічних рухів, магматизму, численними змінами фізико-географічних обстановок. До найяскравіших закономірностей більшості цих процесів слід зарахувати таке явище, як ритмічність. Зважаючи на значну тривалість геологічної історії, ми можемо говорити про ритми різних порядків у розвитку цього явища в часі. Це істотно відрізняє історико-геологічну ритмічність від біологічної (біоритмів), історичної і навіть космічної.
Терміни "ритм" і "ритмічність" дуже часто використовуються у різних значеннях, тому необхідно уточнити розуміння їх сутності в історико-геологічному розвитку. Ми можемо говорити про певні інтервали часу (періоди, епохи, ери, етапи), упродовж яких зберігаються однотипні режими, умови, структурний план окремих басейнів, морських або материкових територій, називаючи це явище періодичністю історико-геологічного розвитку. Більш складним поняттям є "цикл", або закономірне повторення аналогічних обстановок. Розглядаючи тектонічні рухи, ми говорили про геотектонічний цикл, або чергування геосинклінальних режимів і гороутворення в геологічній історії певних складчастих споруджень, регіонів, структур. На відміну від періодів і циклів, ритмами слід називати повторення певних подій або явищ через чітко визначений інтервал часу.
Імовірно, класичним прикладом ритмічності може бути повторення через 75-80 млн років структурно-геологічних перебудов у фанерозойській історії земної кори. Це явище потрібно розуміти як порівняно короткочасне, геологічно миттєву зміну структурного плану й тектонічного режиму в більшості рухливих областей. Вони розглядалися нами вище. Тут лише додамо, що подібні зміни режимів датовано з граничною для геології точністю й заперечувати їх неможливо. Геологічна природа подібних перебудов має трактуватися як періодично повторюваний енергетичний вплив на Землю, що зумовлює зміну напрямку та швидкості переміщення літосферних плит.
Ще одним прикладом аналогічної ритмічності може бути існування тектонічних фаз, або епізодичний прояв у багатьох чи навіть переважній більшості рухливих областей зміни тектонічних режимів і умов осадконакопичення, що супроводжується іноді активізацією магматизму або навіть складкотвірних процесів. Ми також говорили про них, розглядаючи роль тектонічних рухів у формуванні земної кори. За часом, як ми вже відзначали раніше, вони збігаються з бомбардуванням Землі великими метеоритами. Такий збіг добре ілюструє зіставлення тектонічних фаз і часу формування метеоритних кратерів. Відзначалася ритмічність цього явища, повторення його зазвичай через 26 млн років. І зверталася увага на взаємозв'язок з раніше розглянутим ритмом: кожна третя з таких тектонічних фаз збігається з уже згаданими структурно-геологічними перебудовами.
Цікаву гіпотезу було сформульовано порівняно недавно для обґрунтування причини ритму в 26 млн років. Вона ґрунтується на припущенні про існування в Сонячній системі ще однієї зірки, яка одержала назву Немезиди. Цю зірку не видно, але її зближення із Сонцем може зумовити епізодичний енергетичний вплив, що проявляється активним надходженням на Землю великих метеоритів і порушує тектонічний режим у рухливих областях планети. А кожне третє зближення може стати причиною структурно-геологічних перебудов, унаслідок яких різко порушується режим переміщення літосферних плит. Такі питання мають розв'язувати астрономи, фахівці в галузі небесної механіки. А історична геологія лише надає вихідний матеріал для розрахунків Виявлена чітка співпідпорядкованість ритму цих двох форм тектогснезу, що зростає втричі, дозволила зробити нове припущення — перевірити обґрунтованість ритму у 234 млн років, визначеного на підставі потроєної його величини. І справді, кожна третя із вивчених у фанерозої перебудов виявляє чітку подібність. Зокрема, 15, 245, 480 і 710 млн років тому тодішні материки або значні , їх масиви, які зійшлися воєдино, починали розколюватися, що супроводжувалося великими звідними підняттями, скороченням морських площ, інтенсивним виливом базальтових лав.
Варто спробувати виявити суть або природу ритму у 234 млн років. Ця величина близька до прийнятого значення Галактичного року — інтервалу часу, упродовж якого Сонячна система здійснює свій повний оберт у межах Галактики. Розрахунки цієї величини, виконані в середині XXст., становили 190-200 млн років (П..П. Паренаго, 1954; В. Г. Фесенков, 1953). Останнім часом частіше називається цифра 250 млн років. У такій ситуації пропонована величина у, 234 млн років стає цілком прийнятною. Тим більше що вона встановлюється на основі не абстрактних розрахунків, а точного датування певних історико-геологічних подій. Ми можемо припускати, що Сонячна система, яка переміщається в Усесвіті, на певних ділянках свого маршруту перетинає зони або пояси з епізодичним енергетичним впливом-імпульсом (квантом), що відбивається у відповідних структурно-геологічних перебудовах. Той факт, що подібне стійке явище простежується протягом всієї фанерозойської історії, дозволяє припускати саме неземну космічну природу цього ритму.
А якщо ми обґрунтували ритми у 26, 78 (75-80) і 234 млн років, то цікаво спробувати виявити можливість існування й особливості ще одного розрахункового повторення, що має відбуватися через 700 млн років. Найцікавіше, що така потроєна величина передбачуваної тривалості Галактичного року досить чітко виявляється в кам'яному літописі Землі. Імовірно, найбільш обґрунтованим репером у докембрійській геологічній історії може вважатися віковий рівень в 1,65 млрд років, який свого часу отримав назву "великого оновлення" та приймається як межа раннього й пізнього протерозою. У той час з'єднані материки, названі Панґеєю-1, почали розколюватися, що проявилося не лише інтенсивним виверженням базальтових лав, але й різкою зміною структур, що почали заново формуватися.
Аналогічне явище сталося 245 млн років тому. А віковий рівень у 3 млрд років —і це прийнята межа раннього й пізнього архею. Віковий рівень у 950 млн років є часом завершення гренвільської орогенії, що є найважливішою на Канадському щиті. Аналогічно проявлені події з віком 2,35 млрд років (селецька складчастість на Балтійськом щиті, кеноранська й пенокійська орогенії в Північній Америці та ін.). Слід нагадати, що Земля в цей час зазнавала грандіозного бомбардування залізними метеоритами, значення і роль якого поки що остаточно не розшифровані. Нарешті, віковий рівень у 3,7 млрд років може розглядатися як початок катархейського етапу, або давнього архею, що зазвичай окреслюється значеннями в 3,9-3,5 млрд років. Ми вже говорили про це, розглядаючи етапи та стадії розвитку земної кори.
Накреслена ритмічність у 700 млн років може бути покладена в основу ще однієї схеми історико-геологічної періодичності, запропонованої для всієї історії земної кори або навіть розвитку Землі. Розглядаючи головні стадії розвитку континентальної земної кори, ми говорили про відсутність єдиних положень з цього питання й про доцільність виділення двох основних етапів цієї історії — архейсько-ранньопротєрозойського й пізньопротерозойсько-фа-нерозойського. Можливість більш дрібного поділу цих етапів, існування своєрідних історико-геологічних еонів тривалістю 700 млн років дозволяє запропонувати ще одну принципово нову схему, що наводиться нижче. На наш погляд, вона заслуговує навіть на апробацію на прикладі історико-геологічного аналізу окремих материків чи великих територій.
Велика група ритмів пов'язана з проявом різноманітних фізико-географічних процесів минулого. Імовірно, найбільш виразними є повторення через 100 тис. років, форма яких може бути різною. Це проявляється у формуванні четвертинних річкових терас, коли приблизно через 100 тис. років відбувається стрибкоподібна зміна рівня Світового океану й починається глибинне ерозійне врізання річок. Ритмічність такого ж порядку фіксується в повторенні найбільш виразних зледенінь четвертинного періоду, що змінюються потепліннями. Урешті-решт, прикладом того ж ритму в більш давній історії може бути формування вугленосної товщі Донбасу, коли впродовж 25—30 млн років відбувалося накопичення близько 300 шарів вугілля й вапняків, що пояснюється епізодичним надходженням у басейн уламкового матеріалу, так званих каламутних потоків.
Більш складний ритм виявлений наступами й відступами морів, що відбуваються через 400 тис. років. Причому кількість і характер таких коливальних тектонічних рухів добре простежується для різних районів Землі. Ретельне вивчення їх дозволило В. О. Зубакову (1984) запропонувати 400-тисячний ритм як основу глобальної схеми кліматохронологічного поділу пізнього кайнозою. Ритми, близькі до розглянутих 100- і 400-тисячних, характерні й для палеозойського осадконакопичення інших регіонів, зокрема, Московської западини, Південного Уралу, Південного Тянь-Шаню й Західної Європи Ще один тип подібної палеогеографічної ритмічності зумовлює формування флішу. Ми вже розглядали його, розповідаючи про природні катастрофи в давній історії людства. Цікавим слід вважати чітку ритмічність таких повторень, що відбуваються в середньому через 6,5 тис. років, а також те, що подібні повторення відбувалися вже в період існування людини й характер їх прояву можна перевірити історичними й археологічними даними. Зокрема, 10 тис. років тому відбувалося бомбардування Землі малими космічними тілами (тектитами, невеликими метеоритами), а також спостерігалося танення великих льодовиків у Євразії. А 3,5 тис. років тому результатом сейсмо-вулканічної активізації стала загибель двох із трьох найдавніших цивілізацій — крітської й хараппської. Подібні прояви, що фіксують такий ритм, добре відомі для вікових рівнів у 23, 50, 74 тис. років тому й можуть припускатися для інших моментів цього інтервалу часу.