Культура. Масова імміграція внесла в культуру аргентинців особливості багатьох європейських народів. Найкраще традиційні форми матеріальної та духовної культури збереглися в селищах і маєтках – естансіях, розосереджених на великих територіях. Сучасний побут і фольклор аргентинських селян виникли на індіано-іспанській основі.
Із перших же років іспанського завоювання серед сільського населення поширення набула індіанська вовняна накидка – пончо, вона стала й традиційним одягом аргентинських ковбоїв – гаучо, які випасали худобу й займалися приборкуванням диких тварин. Зараз в Аргентині гаучо називають не тільки наїзників-пастухів, але й власників ранчо У народній аргентинській музиці переважають мотиви креольського фольклору. На початку XX ст. набуло величезної популярності аргентинське танго – танець, створений на основі кубинської хабанери. У Буенос-Айресі щорічно проводяться міжнародні фестивалі танго.
Улюбленою національною їжею аргентинців є смажене м'ясо. До свят готують асадо – м'ясне філе, смажене на вугіллях, і чурраско – м'ясо ягняти, приготовлене на рожні. У раціоні сільських жителів переважають страви з традиційних індіанських продуктів: маїсу, маніоки, картоплі, бобів.
Про культурні досягнення й традиції аргентинців розповідають експозиції численних музеїв, серед яких найвідомішими є етнографічний музей «Хуан Б. Амбросетті», де зберігаються експонати давньоперуанської культури Наска, Музей образотворчих мистецтв, Міжнародна художня галерея, Колоніальний музей.
Всесвітньо відомі й популярні твори аргентинських письменників Хорхе Луїса Борхеса й Хуліо Кортасара.
В Аргентині розвинені й популярні види спорту, пов'язані з кіньми. Щосуботи та в дні національних свят проводяться перегони. Також поширена національна гра пато – вид волейболу, у який грають сидячи на конях. Улюбленою розвагою гаучо були також півнячі бої, а в сільській місцевості ця традиція збереглася й дотепер. Ще одна популярна спортивна гра, пов'язана з кіньми – кінне поло.
В Аргентині, як і в Бразилії, дуже популярний футбол. Ця спортивна гра поглинула не тільки невеликі майданчики, але й величезні спортивні арени, наприклад стадіон «Монументаль», що вміщує 105 тис. глядачів. Аргентинська збірна з футболу неодноразово ставала золотим і срібним призером світу.
Аргентина – один з організаторів і постійних учасників Панамериканських ігор.
Господарство. Аргентина – одна з найбільш економічно розвинених країн Латинської Америки, у якій вартість промислової продукції істотно перевищує вартість сільськогосподарської. Три «кити», на яких тримається економіка сучасної Аргентини, – це гірничодобувна промисловість (свинець, цинк, уран, залізні руди), металургія та сільське господарство.
Наприкінці XIX – на початку XX ст. специфікою економічного розвитку країни була орієнтація сільського господарства на світовий ринок. До початку Першої світової війни Аргентина посідала перше місце у світі за експортом яловичини, лляного насіння, екстракту кебрачо (дубильного); друге – за експортом пшениці, вовни. У промисловості розвивалися головним чином галузі, пов'язані з переробкою сільськогосподарської сировини: м'ясохолодобойна, борошномельна, шкіряна, текстильна. Головним районом виробництва експортної сільськогосподарської продукції стала Пампа.
Після Другої світової війни в Аргентині почала розвиватися важка промисловість. Значним стимулом до цього стало відкриття в Патагонії великих родовищ нафти, природного газу й вугілля, а також руд металів – заліза, вольфраму, свинцю та золота.
За виробленням і споживанням промислової продукції, за виробництвом автомобілів, чавуну й сталі Аргентина посідає одне з провідних місць у Латинській Америці, а за видобутком нафти – третє місце (після Венесуели та Мексики). Розвинені також транспортне й сільськогосподарське машинобудування, виробництво металорізальних верстатів, електротоварів, кольорова металургія, хімічна, деревообробна, поліграфічна промисловість. Сільськогосподарська продукція складає основу аргентинського експорту. Головні сільськогосподарські райони – Пампа з безкрайніми рівнинами, родючими землями та Патагонія з неосяжними пасовищами. Провідною галуззю сільського господарства є тваринництво – м'ясне скотарство й вівчарство. Кількість голів великої рогатої худоби в гігантських чередах складає більше ніж 49 мільйонів, тому Аргентину часто образно називають «м'ясним цехом Латинської Америки». Рослинництво базується на виробництві зернових, головним чином пшениці, кукурудзи та технічних культур – льону, соняшника цукрової тростини, бавовнику. На північному заході країни розташовані великі плантації популярного в країні парагвайського чаю мате Ієн лі передгір'я Анд укриті маслиновими гаями, цитрусовими садами та виноградниками.
Сільськогосподарська продукція переробляється на численних підприємствах харчової та легкої промисловості. Орієнтація аргентинської економіки на зовнішній ринок вплинула й на транспортну залізних (34 572 км) та автомобільних (208 350 км) доріг з'єднує основні сільськогосподарські й гірничодобувні райони з морськими портами (Буенос-Айрес, Ла-Плата та ін).
Характерною рисою економіки країни є значна частка іноземного капіталу и наявність змішаних компаній, де поряд із державним бере участь іноземний капітал.
Для Аргентини все більш важливим стає туризм. Щорічно країну відвідують близько 10 млн. туристів. їх приваблюють упорядковані пляжі Атлантичного узбережжя, гірськолижні курорти в Андах архітектура колоніальних часів. Дуже популярною є курортна зона Барілоче, де розташовані сотні мальовничих озер із мінеральними джерелами. Багато туристів відвідують водоспад Ігуасу на кордоні Аргентини з Бразилією, що є одним із найширших у світі (2,5 км). У країні створено більше ніж двадцять національних парків.
Перу
Територія та географічне положення. Перу – держава в західній частині Південної Америки. Офіційна назва – Республіка Перу. На півночі Перу межує з Еквадором і Колумбією, на сході – із Бразилією і Болівією, на півдні – із Чилі, на заході омивається водами Тихого океану. Довжина берегової лінії складає 2414 км. Серед латиноамериканських країн Перу поступається за площею тільки Бразилії, Аргентині й Мексиці.
Природа. Територія країни являє собою три чітко виражені географічні області: вузька (завширшки від 80 до-150 км) пустельна прибережна рівнина вздовж узбережжя Тихого океану – Коста (берег); низинні джунглі басейну Амазонки – сельва – на сході; високі й стрімчасті гірські пасма Анд – становить 2500 км. Це один із найпосушливіших районів земної кулі. Причина такого, на перший погляд, незвичайного клімату тихоокеанського узбережжя криється в холодній Перуанській течії, що проходить уздовж берегів країни. Тут протягом кількох років не буває дощів, вітер переміщує бархани, а з рослинності зустрічаються лише поодинокі дерева, рідкі чагарники та кактуси, в оазисах у долинах коротких річок ростуть цукровий очерет і фруктові дерева. Завдяки холодній течії води Тихого океану біля Перу багаті на рибу, до поверхні піднімаються насичені мінеральними речовинами придонні води, що містять велику кількість організмів, які служать кормом для риб.
Анди займають приблизно 30 % території Перу та включають більше ніж 170 гір, що піднімаються на висоту понад 4850 м. Найвища гірська вершина – Уаскаран (6768 м). Температура повітря в горах залежить від їхньої висоти та коливається від -7 °С до +21 °С. В Андах є торіальні джунглі, де випадає понад 2000 мм опадів на рік. Плоскогір'я, плато й міжгірські долини вкриті степами, де сформувалися родючі чорноземоподібні ґрунти.
Східна частина країни – сельва – це частина Амазонської низовини, де переважає вологий екваторіальний ліс із цінними породами дерев й екзотичних квітів. Для сельви характерні тварини, що ведуть деревний спосіб життя, в основному це мавпи. Зустрічаються мурахоїди, лінивці, тапіри, пекарі; величезна кількість птахів із яскравим пір'ям (папуги, колібрі), плазунів, комах.
На східних схилах Сьєри беруть початок річки Мараньйон й Укаялі, які зливаються з Амазонкою. У горах багато озер, переважно льодовикового походження. На кордоні Перу й Болівії, на позначці 3812 м над рівнем моря, розташоване найвисокогірніше озеро у світі – Тітікака.
У Перу відкриті родовища майже 80 видів корисних копалин, утому числі міді, заліза, свинцю, срібла, золота, ртуті, молібдену. Країна має значні запаси природного газу, кам'яного вугілля, уранових руд.
Історичний розвиток. До встановлення іспанського панування на території сучасного Перу протягом кількох тисячоліть змінилася безліч індіанських цивілізацій. До моменту приходу в XVI ст. іспанських конкістадорів тут був центр могутньої цивілізації інків, що заступив близько 1100 р. давні культури Уарі та Чиму. Підкоривши всі місцеві племена, Імперія Сонця – як називали свою державу самі інки – поширила своє панування на величезну територію, що включає сучасні Еквадор, Болівію та Перу. Спостерігаючи за сонцем і зірками, жителі «Сонячної імперії» створили свій точний календар. Вони винайшли вузликове письмо – кіпу, що являє собою шнур, на якому закріплені кольорові нитки з вузлами. Кількість вузлів, їхні кольори, форма й розташування на нитках дозволяли фіксувати та передавати необхідну інформацію.
Проте найбільшого успіху інки досягай в будівельній справі. Вони зводили споруди з кам'яних монолітів – блоків, які присувалися один до одного з такою точністю, що між ними й зараз не може пройти лезо ножа.
Столицею імперії інків було місто Куско, що розташовувалося в центрі держави та налічувало до моменту іспанського завоювання близько 50 тис. жителів.