Саудівська Аравія - світовий лідер нафтовидобутку
Територія та географічне положення. Саудівська Аравія — велика держава на південному заході Азії. Офіційна назва — Королівство Саудівська Аравія. Країна займає 2/3 Аравійського півострова й низку прибережних островів у Червоному морі й Перській затоці. Саудівська Аравія межує із сімома державами: на півночі — із Йорданією (1), Іраком (2) і Кувейтом (3), на сході — із Катаром (4) та Об'єднаними Арабськими Еміратами (5), на південному сході — з Оманом (6), на півдні — із Єменом (7). Західні береги країни омиваються водами теплого Червоного моря, а північно-східні — Перської затоки.
Природа. Територію королівства займають в основному піщані й кам'янисті пустелі, а також напівпустелі, пустельні плато. Уздовж берегів лежать вузькі прибережні долини. На південному заході країни розташовані гори, найвищою точкою яких є гора Дака (3353 м). Схили гір сухі, кам'янисті й безжиттєві. їх розсікають глибокі ущелини. Однак місцями, на висоті 1000—1500 м, зустрічаються родючі, добре зволожені ділянки землі.
Клімат Саудівської Аравії спекотливий, тропічний; на півночі — субтропічний. Літніми днями стовпчик термометра нерідко сягає позначки +50 °С. Навесні й на початку літа часті піщані бурі, викликані пекучим південним вітром — самумом. Кількість опадів украй незначна — близько 100 мм на рік, у Горах — до 400 мм.
Майже вся Саудівська Аравія — безстічна зона, що не має постійних річок, а тимчасові водотоки утворюються тільки після сильних дощів. Основну роль у водопостачанні відіграють ґрунтові води. Найбільша їхня кількість зосереджена на сході, у межах низовини Ель-Хаса, де розташовано багато джерел.
Рослинність країни переважно пустельна, місцями росте білий саксаул, верблюжа колючка, акація, у південній частині й у горах зустрічаються ділянки саван. Фінікові пальми, цитрусові, банани, зернові й городні культури ростуть лише в оазисах. Тваринний світ досить різноманітний. Тут живуть антилопи, лисиці, газелі, гієни, велика кількість гризунів, плазунів. Багатим є світ птахів..
На території країни переважають пустельні ґрунти. Землі, придатні для обробітку, розташовані лише в гірському районі Асир на південному заході й в оазисах, розкиданих у північній частині.
Природа, позбавивши Саудівську Аравію вод і родючих ґрунтів, щедро нагородила надра країни «чорним золотом» — нафтою. Тут зосереджено близько 1/4 всіх світових запасів нафти. Є також родовища природного газу, залізної руди, міді, свинцю, цинку, золота.
Історичний розвиток. Із IX ст. до н. є. територію сучасної Саудівської Аравії населяли кочові скотарські арабські племена. Близько 570 р. н. є. в Мецці народився Мухаммед, оголошений пророком. Він об'єднав арабські племена, що жили на заході півострова, у мусульманську теократичну державу Халіфат зі столицею в Медині. Мухаммед уважається засновником однієї з найбільших світових релігій — ісламу. У VIII ст. ця релігія поширилася на значну частину Азії та Північної Африки. Із XIII ст. країна перебувала під владою єгипетських мамлюків, а в 1517 р. ввійшла до складу Оттоманської імперії. У середині XVIII ст. в Центральній Аравії, на території теократичної держави, що відділилася, — емірату Неджда — виникає релігійно-політична течія ваггабітів, названа ім'ям засновника Мухаммеда ібн Абдал-Ваххаба, Ваггабіти відкидали «нововведення», що з'явилися в ісламі в процесі його історичного розвитку, а також унаслідок контактів з іншими релігіями. До початку XIX ст. більша частина Аравії була об'єднана у федеральну державу Саудідів. У січні 1902 р. емір Аб-дель Азиз аль-Сауд що одержав у європейців ім'я Ібн Сауд, захопив столицю Саудідів Ер-Ріяд і проголосив себе головою нової держави в Неджді. До кінця 20-х рр. XX ст. Ібн Сауд зміг підкорити своїй владі північну й східну частини півострова, а потім і державу Хіджаз зі священними містами Меккою, Мединою й важливим торговельним портом Джидда. У 1932 р. Ібн Сауд проголосив створення королівства Саудівська Аравія. Однак величезна за площею держава опинилася майже позбавленою засобів існування, оскільки пустелі, які простягалися на тисячі кілометрів і займали більшу частину країни, були неродючими. "Тоді, через рік, король надав американським нафтовим компаніям концесію на розробку й видобуток нафти. Промисловий видобуток почався в 1938 р. і став швидко набирати темпів. У 1964 р. до влади прийшов король Фейсал, що почав проведення корінних економічних і соціальних реформ. Саудівська Аравія стала одним із засновників ОГІЕК (Організації виробників та експортерів нафти), позбулася диктату іноземних компаній і почала самостійно приймати рішення щодо обсягу нафти, що добувається, і ціни на неї. Завдяки проведеним реформам і розвитку нафтового бізнесу Саудівська Аравія за нетривалий період перетворилася на одну з найбагатших країн світу.
Зараз Саудівська Аравія — абсолютна теократична монархія. Голова держави й уряду — монарх (король). В адміністративному відношенні країна складається з 13 провінцій. Династія Саудідів проводить політику реформ. Законодавство країни засноване на законах Корана. У 1993 р. король Фахд, що правив із 1982 р., заснував Консультативну раду, що складається із 60 осіб. У січні 1996 р. Фахд, формально залишаючись королем, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я передав владу своєму братові — принцу Абдуллі. Після смерті Фахда в серпні 2005 р. принц Абдулла став повноправним правителем Саудівської Аравії. У країні немає політичних партій. Спосіб життя населення визначає релігія. Жінки не беруть участі в суспільному житті, їм дозволено вести діяльність виключно у сфері освіти й охорони здоров'я.
Населення. Більшість населення Саудівської Аравії (90 %) складають араби. Це народ, що включає кілька десятків племен, між якими існує певна ієрархія. До «благородних племен» входять анайза й шаммар, що називають себе «аристократами пустелі». Плем'я бедуїнів (від араб, «бадаві» — «житель пустелі») веде в основному кочовий спосіб життя. У центральних районах півострова проживають напівкочові племена кахтан, давасир; у західній частині — вейіла, амаліїла та ін. Плем'я очолює вождь — шейх. Напівкочовий і кочовий спосіб життя веде зараз близько 1/4 арабського населення країни. У гірських районах Неджа, Хіджазу й в оазисах проживає осіле сільське населення.
У прибережних районах Червоного моря й в оазисах араби змішалися з африканцями, тому населення тих частин країни має риси негроїдної раси. Майже 1/4 усього працюючого населення країни складають іноземці, серед яких перси, вихідці з Індії, Східної Африки, американці й англійці. Вони проживають переважно в містах.
Збільшення кількості населення країни відбувається як за рахунок високого природного приросту — 31%о, так і за рахунок іммігрантів, що прибувають до країни у зв'язку з розвитком нафтодобувної промисловості, фінансово-банківської інфраструктури й туристичного господарства, що забезпечує додаткові робочі місця.
Державна мова — арабська, більша частина міського населення добре володіє англійською. Практично всі жителі сповідують іслам, більшість складають мусульмани-сунніти. Офіційним календарем є традиційний мусульманський календар — місячна хіджра, для міжнародних відносин застосовується григоріанський. У містах проживає близько 70 % населення країни, і цей показник продовжує зростати. Уряд створює умови для переселення кочівників до міст. Найбільші міста королівства — Ер-Ріяд (3,32 млн осіб), Джидда (1,8 млн осіб), Медина (868 тис. осіб), Мекка (620 тис. осіб) Ер-Ріяд - найбільше місто в-Саудівській Аравії, що в 1932 р. стало столицею королівства. Воно розташоване в самому центрі Аравійського півострова. Раніше це місто було типовим арабським поселенням із вузькими вуличками, забудованими одно- й двоповерховими глинобитними будинками. Із XVIII ст. Ер-Ріяд був центром руху ваїтабітів. Після нафтового буму почався бурхливий розвиток і забудова столиці. Тепер житлові квартали міста представлені красивими особняками жителів середнього класу. Є й розкішні палаци емірів і багатих промисловців. У діловій частині міста «розташовані будинки банків, офіси великих компаній. В Ер-Ріяді є два університети - мусульманський і світський; там багато музеїв, серед яких найбільший на півострові — музей археології та етнографії.
Культура. Формування власне арабської культури належить до періоду виникнення ісламу. На більш ранніх етапах арабська культура перебувала під впливом елліністично-римської та інших культур. Але вона, у свою чергу, також,збагатила культури багатьох народів, зокрема європейців. Це стосується насамперед розвитку філософії, медицини, математики, астрономії, хімії. У Хіджазі в V—VII ст. розвивалася бедуїнська поезія. У першій половині VII ст. з'явився Коран. Особливістю арабського образотворчого мистецтва є унікальний орнамент, що прикрашає мечеті, а також килими, посуд. Він не включає зображень людей і тварин, оскільки це заборонено Кораном. Вироби ремісників зберегли традиції давніх народних промислів. У містах виготовляють срібні й золоті сувенірні- прикраси, свинцеві амулети, сувеніри для прочан; розвинене шиття золотом. Своєрідною столицею кустарних промислів у Саудівській Аравії є місто Дахран.
Найвидатніші пам'ятки середньовічної арабської архітектури — мечеті, мінарети, медресе — збереглися в Мецці й Медині.
Розвиток літератури, музики, образотворчого мистецтва в країні тривалий час стримувався консервативним суспільним ладом й ісламською ідеологією.
Саудівська Аравія — батьківщина ісламу. У Мецці розташована головна святиня мусульманського світу — давнє святилище Кааба, в одну зі стін якого вмонтований чорний камінь, що колись давно впав із неба. Це свята святих ісламу. Кожен мусульманин прагне хоча б раз у житті здійснити паломництво (хадж) до Мекки, сім разів обійти Каабу й доторкнутися до чорного каменю. Під час хаджу прочани поклоняються й іншій святині — мечеті Пророка в Медині, де лежать мощі Мухаммеда.