В останні кілька десятиліть економічна наука оперувала такою загальноприйнятою класифікацією галузей соціального комплексу:
•матеріально-побутові – торгівля, громадське харчування побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство;
•соціально-культурні — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт, рекреаційний комплекс;
•виробництво товарів народного споживання.
Аналізуючи дану класифікацію вчені Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. вважають, що вона носить достатньо формальний характер, оскільки поняття культурна галузь сфери послуг застосовна не тільки до галузей другої групи, але й до торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування і житлово-комунального господарства у зв'язку з об'єктивним існуванням таких категорій як культура харчування, культура споживання, культура обслуговування; аналогічно — культура виробництва, стосовно будь-якого виробництва товарів і послуг. * Таким чином приналежність культури є обов’язковою для будь-якого елемента механізму організації соціального й економічного життя держави і населення.
Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери послуг буде виглядати в такий спосіб:
• ринкові (автономні) — торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, туризм доходні об'єкти рекреаційного комплексу;
• неринкові (бюджетні) — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт, об’єкти рекреаційного комплексу, що вимагають державного/регіонального (місцевого) фінансового втручання.
Ринкові об'єкти соціальної інфраструктури (підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, комунального господарства) у даний час фінансуються за рахунок самозабезпечення шляхом надання платних послуг споживачам.
Забезпечення стабільного функціонування цих галузей сьогодні доцільно здійснювати за допомогою розвитку малого бізнесу, середнього і малого підприємництва.
РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ ГОСПОДАРСТВА
У фракийських племен у другій половині I тисячоріччя до н.е. йшов процес формування державності. Їхня культура мала багато загальних рис з культурою інших середземноморських народів стародавності, але разом з тим мала самобутність і внесла свій внесок у скарбницю античної і світової цивілізації (міф про Орфєя, культ Діоніса, фресковий живопис, ювелірне мистецтво, деякі основи медицини й ін.). Частина фракійців, головним чином у містах, піддалася эллінізації, інші групи після римського завоювання були тією чи іншою мірою романизовані. Спадщина античної цивілізації бути передано пізнішим насельникам болгарських земель у значній мірі за посередництвом фракійців. У VI-VII ст. слов'янські племена, що переселилися через Дунай — предки болгар — обґрунтувалися на Балканському півострові. У той час це були володіння Візантії. Слов'яни принесли своєрідну культуру з устояними традиціями. Вони стали домінуючим етнічним елементом у провінціях Мезия, Фракія і Македонія.
В другій половині VII в. через Дунай прийшли протоболгари — частина тюркомовного народу, витиснутого хазарами з низов'їв Кубані, де існував їхній племінний союз. Боротьба з загальним ворогом — Візантією — зблизила слов'ян і протоболгар. У 680 р. на північному сході нинішньої Болгарії оформилася слов'яно-болгарська держава.
В міру розширення границь Болгарської держави йшло включення до складу болгарської народності все нових слов'янських племен. Завершальним етапом етногенезу болгар було прийняття християнства. Воно було визнано офіційною релігією близько 865 р. і з'явилося важливим фактором в ідеологічному зімкненні різних етнічних груп. Не менш важливе значення мало введення слов'янської писемності. Створення писемності на зрозумілій народу мові було великим досягненням для свого часу, адже в неслов'янських країнах Європи літературними мовами в середньовіччі служили латинь і давньогрецький. Слов'янську абетку винайшли ченці із Солуна (Салоніки) брати Кирило і Мефодій.
Болгарське царство після завзятої боротьби було на початку XI в. завойоване Візантією. У результаті повстання 1185—1186 р. болгарський народ відновив свою незалежність. Друге Болгарське царство досягло найбільшої політичної моці в XIII ст. Культурний розквіт середньовічної Болгарії відзначається в XIII-XIV ст. До цього часу відноситься, зокрема, будівля на окраїні Софії Боннської церкви з фресками, що передбачили кращі зразки образотворчого мистецтва раннього італійського Ренесансу.
У X-XIII вв. у Болгарії розгорнувся антифеодальний селянський рух, що прийняв форму релігійної єресі — богомильства. Навчання богомилів зробило відомий вплив на ідеологію деяких соціально-релігійних рухів у Європі.
До кінця XIV в. успішний розвиток Болгарії був перерваний османським завоюванням. Протягом майже п'яти сторіч болгари піддавалися жорстокому національному гнітові, розвиток продуктивних сил і культури болгарського народу було сковано гнітом Османської імперії. Частина жителів Родопских гір, силою звернених у XVI-XVII вв. у мусульманство, зберегли рідну мову. Найважливішою формою етнічного самовираження болгар у часи османського панування залишалися селянська культура і весь специфічний склад народного побуту.
Наприкінці XVIII-XIX вв. склалася економічна основа для подальшої консолідації болгарського народу. Об'єктивний історичний процес підвів до формування болгарської нації, а усвідомлення приналежності до неї стало у свою чергу найважливішою силою національно-визвольного руху.
Особливістю болгарського національно-визвольного руху була його направленість не тільки проти османських правителів, але і проти грецької буржуазії, що тіснила більш молоду болгарську, зайнявши ряд ключових позицій в економіці, і вела політикові эллинизации. Її ідеологічна опора — патриархистская церква — керувала болгарською церковною організацією і шкільним утворенням. Тому боротьба за право викладати, видавати книги, звістки богослужіння не на грецькому, а на своїй мові, з'явилася важливою стороною процесу національного самоствердження болгарського народу.
Підйом національно-визвольного руху в останні десятиліття османського панування супроводжувався створенням болгарських шкіл, болгарської періодичної преси і літератури.
Апогеєм національно-визвольної боротьби болгар з'явилося Квітневе повстання 1876 р. Жорстоко подавлене, воно проте згуртувало народ ідейно і викликало співчуття в прогресивних суспільних колах інших країн
Болгарія була звільнена в ході російсько-турецької війни 1877—1878 р. при активній участі болгарських ополченців. Ця подія зробила величезний прогресивний вплив на політичний і економічний розвиток країни болгарський народ позбувся від іноземного ярма, був ліквідований установлений завойовниками військово-феодальний лад.
У 1885 р. відбулося возз'єднання Північної і Південної Болгарії. Це прискорило ріст економіки, усталило політичне положення держави. Однак, вступивши на шлях капіталістичного розвитку відсталою країною, Болгарія не змогла зберегти економічну самостійність. Найбільші капіталовкладення в її промисловість робили Австро-Угорщина і Німеччина; ця обставина привела до політичної переорієнтації Болгарії. До відриву її від Росії були спрямовані і деякої дії західноєвропейської дипломатії. У першій світовій війні Болгарія виступила на стороні австро-німецького блоку.
Перша світова війна, у яку Болгарію її правлячі кола втягли в 1915 р. на стороні імперіалістичної Німеччини, значно погіршила і без того важке економічне становище країни. Господарська розруха, що насувається військову поразку викликали масові виступи трудящих проти політики пануючи і слухняного йому уряду.
В роки монархо-фашистської диктатури політична влада в країні знаходилася в руках болгарської буржуазної кліки, об'єднаної навколо монархії і тісно зв'язаної з німецьким імперіалізмом.
У березні 1941 р. Болгарія офіційно приєдналася до фашистського табору, у країну вступили гітлерівські війська, а кілька місяців по тому Німеччина напала на Радянський Союз.
У результаті проведення кардинальних соціально-економічних і політичних перетворень до 1948 р. були створені необхідні передумови для будівництва соціалістичного суспільства в. Подальше просування уперед вимагало ліквідації економіки, підйому який дістався в спадщину від буржуазної Болгарії низького рівня продуктивних сил. У 1948 р. V з'їзд Болгарської комуністичної партії намітив шляхи соціалістичної індустріалізації і перебудови сільського господарства.
Конкретна програма будівництва основ соціалізму, намічена першими п'ятирічними планами, була успішно перетворена в життя. У 1958 р. закінчився процес кооперування в сільському господарстві. Соціалістичні виробничі відносини цілком затвердилися в місті і селі, склалася характерна для соціалізму соціально-класова структура суспільства.
Революційні перетворення в народному господарстві, суспільному і культурному розвитку країни знайшли відображення й у новій Конституції , проголошеної в травні 1971 р., що розвиває головні принципи Конституції 1947 р., з урахуванням нового етапу господарського будівництва. У ній підкреслюється соціальний характер держави.
На даний час Болгарія – високорозвинена європейська країна, яка володіє потужним господарським комплексом і має високий рівень життя населення.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ БОЛГАРІЇ