Консерваціонізм – спроба загальмувати соціально-економічний розвиток, «законсервувати» сучасний рівень споживання людства з метою припинення зростання антропогенного навантаження на природні комплекси.
Але обмежувати соціально-економічне зростання світ не бажає, тим більше що в цьому немає особливої потреби: в сучасних умовах можливий подальший розвиток і без збільшення антропогенного навантаження на довкілля (через технології енерго- та ресурсозбереження, використання вторинної сировини, замкнене виробниче водопостачання, мініатюризацію виробів та збільшення термінів їх служби тощо).
Міцні традиції європейського ідеалізму сприяли появі теорій, які пояснюють розвиток суспільства головним чином внутрішніми механізмами розвитку й прогресу культури.
Концепція посибілізму (від англ. і франц. «possible» – можливий) створена французьким географом Полем Відалем де ла Блашем. На відміну від класичного індетермінізму, посибілізм розглядає людей у їх взаємодії з природним довкіллям як активне начало, наділене волею і озброєне здобутками культури. Отже, природа створює лише можливості для різноманітної життєдіяльності людини. А людина, озброєна здобутками культури (матеріальної і духовної), реалізує або не реалізує ці можливості з користю чи шкодою для себе і довкілля. Концепція пробабілізму (від англ. «probability» – вірогідність, ймовірність) підкреслює ймовірний, але не обов’язковий вплив довкілля на людську життєдіяльність. Природне середовище, мовляв, лише створює альтернативи (розмаїття умов) для життєдіяльності соціуму. А рішення людини щодо використання цих умов ймовірнісно підпорядковані певним гіпотетичним нормам. Ці норми у широкому розумінні також є елементами культури суспільства й залежать від способу життя і діяльності. Теорію пробабілізму започаткував англійський вчений О. Спейт (O. Spate, 1957).
При всій привабливості цих теорій, слід визнати, що культура є вторинною по відношенню до способу виробництва (економіка є базисом, фундаментом суспільства, а культура та ідеологія – елементами надбудови). Все таки і посибілізм, і пробабілізм продовжують «відривати» суспільство від природи, хоча й не так явно як нігілізм або індетермінізм.
Незважаючи на висловлену критику в бік енвайронменталізму та посибілізму, слід визнати, що окремі їх положення стали наріжними каменями концепцій «меж зростання» та «ландшафтного різноманіття», котрі у свою чергу підготували підґрунтя для появи теорії сталого розвитку.