Район має найвищу густоту населення в Індії. Але у відокремлених його частинах (Ассамська котловина) досі зберігається підсічне землеробство. Розвиток стримується відсутністю надійних транспортних зв’язків (через Брахмапутру досі діє лише один міст).
У національному масштабі Північний Схід виділяється як важлива зона рисосіяння, провідний виробник джуту і чаю. Природні умови Північного Сходу (родючі алювіальні ґрунти, максимальна в країні кількість опадів, фактична відсутність сухого сезону) дають можливість збирати до 3 врожаїв впродовж року навіть без зрошення.
В цьому економічному районі розташована батьківщина Рабіндраната Тагора місто Калькутта (11 млн. населення) і головний регіон важкої індустрії з багатими енергетичними і сировинними ресурсами (Калькуттсько-Дамодарсь кий). При поділі Британської Індії в 1947 році Калькутта втратила значну частину свого найближчого хінтерланду, яка стала територією Бангладеш. Але Калькутта лишилася «джутовою столицею світу», важливим фінансово-торговим, транспортним, науковим і культурним центром Індії.
Північний Схід видобуває ¾ індійського вугілля, ⅔ залізної руди. Поєднання вугільного басейну долини річки Дамодар і залізорудного басейну плато Чхота-Нагпур утворило вугільно-металургійний комплекс, який називають «індійським Руром». Він включає видобуток палива і сировини, ТЕС і ГЕС, чорну та кольорову металургію, хімічну і цементну промисловість, важке і транспортне машинобудування. Цей промисловий комплекс є унікальним не тільки в Індії, але й в світі (якщо не брати до уваги Північний Схід Китаю – то єдиний у слаборозвинених країнах). Швидко зростають молоді міста Джамшедпур, Дургапур, Ранчі та інші.
Захід (штати Гуджарат і Махараштра та союзні території Гоа, Даман, Діу) займає 16% території країни, тут проживає 14% індійського населення. В природному відношенні це Конканське узбережжя Індійського океану, Західні Гати і частинка Декану. Цей район є найбільш урбанізованим та найкращим в Індії з точки зору рівня життя населення, якісних показників розвитку промисловості. Таке становище склалося історично. Ще в доколоніальні часи тут проходили важливі торгові шляхи, уже в ХІХ столітті на економіці району позитивно позначився європейський попит на бавовну та відкриття Суецького каналу.
Захід вирощує майже половину бавовнику в Індії, представлені інші технічні культури – арахіс та цукрова тростина. На узбережжі вирощуються фрукти (апельсини, манго). Розвинуто рибальство і креветковий промисел. Але головними продовольчими культурами залишаються рис на узбережжі та просо на плоскогір’ях.
Важливу роль у розвитку відіграло відкриття на березі Камбейської затоки і шельфі Мумбаю родовищ нафти. Гідроенергетика була доповнена атомною.
Промисловий пояс простягнувся від Мумбая до Ахмадабаду. Традиційно розвинена тут текстильна промисловість доповнена підприємствами нафтопереробки і нафтохімії, виробництвом штучних волокон, сільськогосподарським машинобудуванням.
Найбільше місто району і всієї країни – Мумбай (Бомбей) із 13 млн. мешканців. Його роль в Індії подібна до Нью-Йорку в США. У Мумбаї знаходяться штаб-квартири найбільших банків і корпорацій Індії, це найбільший центр гуртової та роздрібної торгівлі. Серед наукових установ виділяється атомний дослідний центр. Мумбай також відомий у світі центр кіноіндустрії (близько 800 фільмів на рік) – своєрідний індійський Голівуд (так званий Болівуд).
Центр (штат Мадх’я-Прадеш) займає 13% території при 8% населення Індії. Ця територія переважно гірська, вкрита джунглями. Вона відокремлює Індо-Гангську рівнину від плато Декан. Дуже багатий природно-ресурсний потенціал: залізні і марганцева руди, вугілля, боксити, єдине в Індії родовище алмазів, ліс, гідроенергія. Саме тут за допомогою СРСР збудований гігантський металургійний комбінат у Бхілаї (виплавлений метал споживається за межами економічного району). Бхопал – значний центр хімічного виробництва (підприємства належать американському капіталу). Лісопильна і бавовнопрядильна промисловість представлені у багатьох невеликих центрах.
У сільському господарстві Центрального економічного району представлені продовольчі (пшениця і сорго, бобові) й технічні культури (бавовник на чорних регурах).
Південь (штати Андхра-Прадеш, Тамілнад, Карнатака, Керала, Лакшадвіп) займає 19% території країни, тут мешкає 23% населення Індії. В природному відношенні – це низовини Малабарського та Коромандельського берегів, південні гірські масиви та розташована між Західними і Східними Гатами частина Декану.
Південь – головний район плантаційних культур. Високу концентрацію у посівах мають цукрова тростина, бавовник, тютюн, гевея, чай, кава, арахіс, кокосова пальма. Південь є провідним виробником знаменитих індійських спецій. Рис на узбережжі та просо на Декані – традиційні харчові культури. В районі представлено тваринництво (шовківництво).
Обсяги промислового виробництва на Півдні менші, ніж на Заході або Північному Сході. Хоча мінеральні ресурси тут досить різноманітні, але їх освоєння стримується вузькістю паливно-енергетичної бази. Тому найважливішими галузями промисловості Півдня стали легка і харчова. Машинобудування у стадії становлення.
Найбільші міста – Ченай, Бангалор і Вішакхапатнам. Ченай (7 млн. населення) заснований у 1639 р. як опорний пункт англійців на півдні Індії. Зараз Ченай третій за значенням промислово-фінансовий центр країни. Старі галузі, пов’язані із переробкою сільськогосподарської продукції, вдало доповнені виробництвом дизельних двигунів, автомобілів, велосипедів (у т.ч. знаменитих рикш), пасажирських вагонів, приладів і засобів зв’язку.
Бангалор (5 млн. осіб) є провідним ракетно-космічним центром Індії (поруч – космодром). Район Бангалора отримав назву «Силіконового плоскогір’я», оскільки перетворився на осередок високих технологій, включно із виробництвом ЕОМ.
Вішакхапатнам – важливий порт на березі Бенгальської затоки. За вантажообігом він вийшов на друге місце в країні після Мумбаю. Вішакхапатнам – найбільший центр суднобудування в Індії, тут працюють металургійний та нафтопереробний комбінати.
[1]Один з творців сучасної Індії Махатма Ганді ще на початку ХХ століття стверджував: «Земля забезпечує достатньо для задоволення потреб кожної людини, але не для її жадібності. (…) Бог забороняє Індії йти тим шляхом індустріалізації, яким йде Захід. (…) Якщо наша нація почне подібну економічну експлуатацію природних ресурсів, то вона як хмара сарани оголить весь світ».
[2]Це взаємна повага суверенітету і територіальної цілісності, взаємний ненапад один на одного, невтручання у внутрішні справи, рівність та взаємна вигода. Ці принципи вперше були зафіксовані в індійсько-китайському договорі у 1954 році. Європейці пізніше включили їх у Заключний акт Гельсінської угоди (1975 р.).