95 % віруючих — католики. Не дивлячись на це, 67 % населення Іспанії підтримали ідею офіційної реєстрації одностатевих браків. З липня 2005 року в країні набув чинності закон, що легалізував одностатеві браки і надаючий одностатевим парам право на усиновлення дітей.
За межами країни проживають понад 2,7 млн іспанців, у тому числі в країнах Північної і Південної Америки 1,7 млн, в Західній Європі понад 1 млн (головним чином у Франції і Німеччині).
Забезпеченість житлом: в середньому на 2005 рік на кожного іспанця доводилося 45 м? загальної площі житла. (Для порівняння : в Росії на кожного росіянина доводиться в середньому по 21,6 м?, в Україні — 22 м?, в Беларуссиі — 23 м2, в Болгарії і Угорщині — по 30 м?, в Ірландії — 33 м?, в Португалії — 36 м?, у Франції — 37 м?, в Німеччині — 44 м?, в Данії — 52 м?, в Люксембурзі — 53 м?, в Швеції і Бельгії — по 55 м?, в США — 63 м2, в Норвегії — 73 м?) Частка власників житла складає 87 % населення, по цьому показнику Іспанія займає перше місце в Євросоюзі.
ІСТОРІЯ
Сучасна людина розселилася на Піренейському півострові біля. 35 тис. років тому. Декілька типів культур змінили один одного. Можливо, сучасні баски — нащадки одних з перших поселенців в Європі після закінчення льодовикового періоду. За 1200 років до н.е. побережжя почало освоюватися фінікійцами. Заснована ними колонія Гадес — нині місто Кадіс. Фінікійци і греки залишили свідоцтва про місцеві племена, що узагальнено називалися іберами, що володіли досить високою культурою, але що розпадалися на безліч дрібних племен і не мали єдиної організації. В 5—3 ст. до н.е. сюди прийшли кельти і змішалися з іберами в народ кельтиберів. Після Пунічних воєн (3-2 ст. до н. э.) римляни почали підкорення Іберії, що завершилося під час правління імператора Серпня ( Римська Іспанія). Битва Реконкисти
Кавадонга (718) – Клавіхо (844) – Альбельда (846) – Симанкас (939) – Барселона (985) – Серверу (1000) – Калатаньясор (1002) – Граус (1063) – Заллака (1086) – Алкорас (1096) – Консуегра: – Уклес ; – Кутанда.
З 2 в. н.е. тут стало розповсюджуватися християнство. З 2-а підлога. 5 в. н.е. сюди вторгнулися вестготи (візіготи) і заснували тут королівство. В 711—718 майже всю територію Іспанії завоювали араби, що включили країну в свій Халіфат. Незабаром Халіфат розпався на ряд держав. В Кордове утрималося правління династії Омейядов, що досягло свого розквіту в 10 в. Християнські королівства (Кастілія, Арагон, Леон) вели безперервну боротьбу за відвоювання території у маврів (Реконкиста). В 1492 королівство Арагон, що об'єдналося, і Кастілія узяло останній оплот маврів — Гранаду. В цей же період Іспанія відправляє свої кораблі в Нове Світло, завойовує величезні колонії. В Європі в правління імператора Карла V Габсбурга (1516-56 рр.) Іспанія є центром Священної римської імперії і найбільшою державою, опорою Католицької церкви в боротьбі з Реформацією, що почалася. Поразка іспанського флоту ("непереможної армади ") в 1588, програш війни з Англією в 1607 і втрата нідерландських провінцій в 1609 ознаменували кінець впливу в Європі. Притока золота із заморських колоній не сприяла розвитку місцевого сільськогосподарського і ремісничого виробництва. В правління Пилипа III почалася епоха упадку Іспанії, чому сприяла і інквізиція, що пригнічувала всяку вільну думку. В поч. 18 в. боротьба європейських династій за іспанський престол привела до війни за іспанський спадок, на зміну Габсбургам прийшли Бурбони. В 19 в. відбулося 5 незавершених революцій: в 1808—14, 1820—23, 1834—43, 1854—56 і 1868—74. Боротьба йшла не стільки між монархістами і лібералами, скільки між прихильниками модернізації і традиціоналістами. Після всіх революцій затвердилася конституційна монархія.
В 1812—26 добилася незалежності велика частина іспанських колоній в Латинській Америці, до поч. 20 в. ті, що залишилися, в основному перейшли до США і Німеччини.
XX вік
В 1923, при живому монарху, встановилася військова диктатура генерала М. Примо де Рівери. Король вже в цей період не володів ніякою владою в країні. В січні 1930, після втрати підтримки в армії, не зумівши виправити положення справ після гострої економічної кризи минулого року, країну покидає її диктатор. 14 квітня 1931 від свого престолу відрікся останній з Бурбонів, Альфонс XIII — підтримуючі його партії зазнали нищівну поразку на виборах. Уряд сформували прихильники зміни ладу. Незабаром Н. Самора став першим прем'єр-міністром республіки Іспанія. Так почався республіканський період.
Радикальна політика нового уряду по відношенню до землевласників, церкви, армії, граничний лібералізм до сепаратистскі набудованих регіонів півночі і сходу зустрічали гарячу підтримку однієї частини населення і пекуче відчуття ненависті у іншої. Локальні повстання змінювали один одного. Не дивлячись на все радикальні заходи за два роки уряд не добився ніяких успіхів в економіці. На виборах в листопаді 1933 в уряд повернулися консерватори, реформи були зупинені. Тепер погроми і заколоти по всій країні стали проводити вже їх супротивники — ліберали і анархісти. На наступних виборах в січні 1936 знову, як в 1931, перемогли радикалів — «Народний фронт» з участю Комуністичної партії. Новий склад кортесів (представницький орган Іспанії) відновив втілення в життя радикальної політики, сподіваючись крайніми заходами почати вирішувати якнайглибші проблеми в економіці країни.
В липні того ж року консервативні генерали на чолі з Х. Санхурхо підняли добре підготовлений заколот. Проте, в перші ж дні повстання після смерті старого лідера в авіаційній катастрофі, новим главою змови довелося стати нерішучому раніше Ф. Франко. Націоналісти звернулися по допомогу до фашистської Німеччини і Італії, комуністи одержали допомогу від СРСР і багатьох лівих партій Європи і миру. Почалася іспанська Громадянська війна. Республіканці в своїй зоні експропріювали землю, підприємства, банки, організували переслідування священиків і ченців. На «націоналістичній» території всі традиційні інститути були відновлені, влада зосередилася в руках Франка. Фронт озброєного протистояння протягнувся через всю країну. За три роки повільного переможного просування в боях були завойовані всі провінції, що підтримують республіканців. З перших до останніх тижнів війни в облозі знаходилася столиця, що не здається, — Мадрид. В ці роки Іспанія — головна дипломатична проблема всіх розвинених країн світу.
В 1939 після перемоги військових диктатура була поширена на всю країну, політичні партії були заборонені, окрім підтримуючої Франка фашистської «фаланги». Іспанія дотримувала нейтралітет під час Другої світової війни, хоча і послала на Східний фронт «Голубу дивізію». В 1947 Іспанію була знову оголошено королівством (престол залишався незайнятим при регентстві "каудильо" Франком).
В листопаді 1975, після смерті Франка, королем був проголошений Хуан Карлос I, почався демонтаж фашистського режиму і демократичні перетворення. В 1978 грудні набула чинності нова конституція. В 1985 Іспанія вступила в ЄС. Країна Басків і Каталонія за конституцією 1978 р. одержали значну автономію, але в них існують і сепаратистські рухи. Особливою непримиренністю відрізняється баскська терористична організація ЦЯ. Національне свято — 12 жовтня (День іспанської нації, дата відкриття Америки Христофором Колумбом).
ПОЛІТИЧНА СТРУКТУРА
Іспанія — Конституційна монархія. Глава держави — король. Законодавчий орган двопалатний парламент — Генеральні кортеси (конгрес депутатів і сенат). Складається з Сенату (256 місць — 208 депутатів обираються прямим загальним голосуванням і 48 призначаються законодавчими органами провінцій; всі сенатори обираються на 4-річний термін) і Конгресу Депутатів (350 місць — обираються за партійними списками на 4-річний термін). Виконавську владу очолює прем'єр-міністр — лідер партії, що набрала більшість голосів на виборах до парламенту.
Партії
Народна партія Іспанії
ІСРП
Комуністична партія
Регионалісти.
Події
10 марта 2008 г. пройшли парламентські вибори в Іспанії. На виборах отримала перемогу іспанська соціалістична робоча партія(ІСРП)[1]. Відповідно до результатів виборів, ІСРП одержала 168 місць в парламенті, її основний суперник — консервативна Народна партія одержала 154 місця. Місця (всього в парламенті 350 місця), що залишилися, поділили між собою ще вісім партій, в основному регіональні. Комуністи і «зелені» із З'єднаної лівої коаліції понизили свою присутність в парламенті з п'яти до трьох депутатів. Так, заявив лідер ІСРП, прем'єр-міністр Іспанії Хосе Луіс Родрігес Сапатеро (Jose Luis Rodriguez Zapatero): ІСРП перемогла, збільшивши кількість своїх депутатів в порівнянні з парламентом попереднього скликання.
У виборах, на яких балотувалися кандидати від 92 партій, взяли участь 75 % виборців.
Адміністративний розподіл
50 провінцій, що входять в 17 автономних областей. Також у складі Іспанії знаходяться 2 так звані автономні міста (ciudades autonomas) в Африці — Сеута і Мелілья.
Карта адміністративного розподілу Іспанії Андалусия (ісп. Andalucia)
Арагон (ісп. Aragon)
Астурія (ісп. Principado de Asturias)
Балеарські острови (ісп. Islas Baleares, кат. Illes Balears)
Країна Басків (ісп. Pais Vasco, баск. Euskadi)
Валенсія (ісп.Comunidad Valenciana)
Галісия (ісп. Galicia, галіс. Galiza)
Канарські острови (ісп. Islas Canarias)
Кантабрія (ісп. Cantabria)
Кастілія — Ла-Манча (ісп. Castilla-La Mancha)
Кастілія і Леон (ісп. Castilla у Leon)
Каталонія (ісп. Cataluna, кат. Catalunya)
Мадрид (на правах автономної області) (ісп. Madrid)
Мурсия (ісп. Region de Murcia)
Наварра (ісп. Navarra, баск. Nafarroa)
Ріоха (ісп. La Rioja)
Естремадура (ісп. Extremadura)
Крупні міста:
Мадрид
Барселона
Валенсія
КУЛЬТУРА
Іспанія по праву вважається музеєм просто неба. Простори цієї країни дбайливо бережуть культурні і історичні пам'ятники, які мають світову славу.