Комплексна фізико-географічна характеристика Уралу (стр. 1 из 4)

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А. С. Макаренка

Курсова робота

на тему

«Комплексна фізико-географічна характеристика Уральської гірської країни»

Роботу виконала

студентка 731 групи

природничо-географічного факультету

Глива Юлія Володимирівна

Науковий керівник

Нешатаєв Борис Миколайович

Суми 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

Географічне положення

РОЗДІЛ 1. Оротектонічна характеристика

1.1 Геологічна будова території та історія геологічного розвитку

1.2 Рельєф

1.3 Корисні копалини

РОЗДІЛ 2. Клімат

РОЗДІЛ 3. Внутрішні води

РОЗДІЛ 4. Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ

4.1 Ґрунтово-рослинний покрив

4.2 Тваринний світ

РОЗДІЛ 5. Сучасний стан ландшафтів

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Уральська гірська країна є природною межею між двома часинами світу – Європою та Азією. Особливості географічного положення цих гір, їх значна протяжність з півночі на південь зумовлює відмінності в окремих компонентах фізико-географічних умов.

Тому детальне дослідження Уральської гірської системи є важливим для комплексного розуміння причинно-наслідкових зв’язків між явищами та процесами.

Метою курсової роботи є детальне вивчення фізико-географічних умов Уральської гірської країни.

Для досягнення поставленої в роботі мети необхідно виконати ряд завдань:

1) Розглянути особливості географічного положення гірської країни;

2) Виявити взаємозв’язок між геологічною будовою та формами рельєфу;

3) Описати кліматичні умови території;

4) Розглянути внутрішні води Уральської гірської країни;

5) Дослідити сучасний стан ландшафтів Уралу;

Об’єктом вивчення є Уральська гірська країна.

Предметом дослідження в курсовій роботі є фізико-географічні характеристики Уральської гірської країни.

Результати вивчення в курсовій роботі можуть використовуватися на уроках з фізичної географії та в позаурочних заходах як теоретичний навчальний матеріал.

Географічне положення

Східноєвропейська рівнина зі сходу обмежена добре вираженим природнім кордоном – Уральськими горами. Гори ці здавна прийнято вважати межею між двома частинами світу – Європою і Азією.

Уральські гори простягаються з півночі на південь від протоки Югорський Шар до арало-каспійської майже на 2800км. Деякі відхилення простягання Уралу від строго меридіонального пов’язані з особливостями геологічних структур древніми виступами фундаменту Руської плити. Урал розташований між крупними рівнинами – Східноєвропейською, Західносибірською і Туранською низовинами.

Рис.1. Уральська гірська країна

Біля Північного полярного кола він має ширину біля 50км, а на півдні – до 300-400км. Урал пересікає тундру, лісову, лісостепову, степову і напівпустельну зони сусідніх рівнин. Слово «Урал» в перекладі означає «пояс».

РОЗДІЛ 1. Оротектонічна характеристика

1.1 Геологічна будова території та історія геологічного розвитку

В поперечному розрізі схили Уралу асиметричні, і він ділиться на три орографічні частини, що обумовлено різними геологічними структурами: західний макросхил, що поступово спускається до Східноєвропейської рівнини; центральна – осьова гірська полоса; східний макросхил, більш короткий і крутий, ніж західний, місцями тектонічним уступом обривається до Західносибірської рівнини. Уздовж центральної, осьової частини геологічні структури утворюють орографічні хвилеподібні підняття й зниження. Це відбивається на послідовній зміні при піднятих й опущених ділянок:

1. Пай-Хой, розташований між Югорським Шаром і річкою Карою, утворений окремими грядами і пагорбами з висотами до 400-450м.

2. Заполярний Урал простягається від Константинового Камня до Соб-Єлецького перевалу. Це підвищена і розширена частина Уралу, що складається із коротких хребтів і масивів з висотами більше 1000м.

3. Полярний Урал виражений одним хребтом шириною 15-20км. Він проятягається в південно-західному напрямку від Соб-Єлецького перевалу до верхів’їв Хулги. Максимальна висота – гора Пайер (1472м).

4. Приполярний Урал – це найбільш висока частина Уралу, що знаходиться між річками Хулгою і Шугером. Тут знаходиться максимальна вершина усього Уралу – гора Народна (1895м).

5. Північний Урал починається горою Тельпозиз (1617м) і закінчується південніше Конжаковського і Косьвинського Камнів з висотами біля 1500м.

6. Середній Урал – найбільш знижена частина Уралу. Він простягається на південь від гори Юрма. Максимальні вершини нижче 1000м.

7. Південний Урал – від г. Юрма до широтної ділянки річки Урал. Він складається із декількох хребтів з максимальною вершиною Ямантау (1640). Південніше широтного відрізку річки Білої хребти знижуються і переходять в Залаїрське плато.

8. Кряж Мугоджари є південною частиною Уралу і простягається на 450км від широтної течії р. Урал до напівпустень. В середній його частині спостерігається хвиля підняття рельєфу з максимальною висотою гори Великий Боктибай (657м).

Хвилеподібні деформації рельєфу Уралу – підняття і зниження – розвинулись в результаті неотектонічних рухів і тривалої денудації різних геоструктур з строкатим літологічним складом гірських порід.

Меридіональні геоструктури Уралу сформувались в верхньопалеозойському складчастому поясі Євразії (пізнього девону – кінця пермі). Крупні його геологічні структури – антикліналі і синкліналі – послідовно змінюють одна одну при русі з заходу на схід. Кожна із них характеризується своєю історією розвитку, а як наслідок, особливим комплексом гірських порід, розвитком магматизму, поєднанням корисних копалин і морфоструктур ним планом.

Перед уральський крайовий прогин займає Передуралля і підніжжя західного схилу гір. Це перехідна геоструктура, розташована між східним краєм Руської плити і складчастими структурами Уралу, складена палеозойськими слабо дислокованими теригенними і карбонатними товщами: на заході – пермськими, східніше – кам’яновугільними і девонськими. На півночі прогин з’єднується з Печорською, на півдні – з Каспійською синеклізами.

Предуральський прогин розділений поперечними горстоподібними виступам ( біля 500-700м над рівнем моря) на окремі западини (з висотами 280-300м). Так, наприклад, на Південному Уралі Бельська западина відокремлена від більш північної Уфімсько-Солікамської горстом Каратау. На Північному Уралі Північноуральська западина відокремлюється від Воркутинської підняттям Чернишова.

В осадових породах Перед уральського прогину зосереджені поклади нафти, газу, кам’яного і бурого вугілля, солей (калійної та повареної), торфу.

Уралтауський антиклінорій – друга крупна тектонічна структура – утворює осьову, найбільш високу гірську смугу Урал. Він складений протерозойськими і нижньопалеозойськими метаморфічними породами – гнейсами, амфіболітами, кварцитами і метаморфічними сланцями. В антиклінорії розвинені зжаті ізоклінальні складки віялоподібного складу.

На заході антиклінорій закінчується зоною здвигу, а на сході проходить Головний Уральський глибинний розлом, що розділяє дві структурно-фаціальні зони. По розлому перша зона при піднята над другою. Вздовж лінії розлому поширені багато численні інтрузії, що утворюють ізольовані ори і найбільше при підняті масиви (масив Денежкін Камінь та ін.) із основних й ультра основних порід з нікелевим, платиновим орудненням.

Магнітогорсько-Тагильський (зеленокамяний) синклінорій утворює після розлому східний схил Уралу. Це зона зеленокамяного синклінорію. Вона складена осадовими (вапняками, глинисто-кремнеземними сланцями, яшмами) і вулканогенними (основні та кислі) породами силурійського, девонського і кам’яновугільного віку. До цієї зони приурочені поклади мідних руд.

Урало-Тобольський антиклінорій утворює четверту тектонічну структуру Уралу. Антиклінорій відображає в рельєфі також східний схил і виражений тільки в Південному і Середньому Уралі. Він складений сланцевими і вулканогенними породами нижнього палеозою і рифею. Тут широко розвинені гранітні герцинські і більш древні масиви, з якими пов’язані місцезнаходження золота і самоцвітів (топаз, турмалін, аметист і ін.).

Антський (Східно-Уральський) синклінорій утворює п’яту тектонічну зону; ця структура виражена на Південному Уралі. На північ і схід вона поринає під осадову товщу мезозойсько-кайнозойських порід. Синклінорій утворений сильно зім’ятими подрібленими відкладами палеозою, прорваними магматичними породами. В цій зоні розвинені грабени, наповнені мезозойськими вугленосними відкладами. Їх схили утворені ступінчастими скидами; тому в рельєфі поширені уступи.

В Заураллі складчасті уральські структури погружені і перекриті мезозойськими і палеогеновими породами. Четвертинні відклади зустрічаються по всьому Уралу – алювіальні, елювіальні, делювіальні, колювіальні, льодовикові і в передгір’ї Пай-Хоя – морські. В історії розвитку Уралу виділяються три крупних етапи.

Перший етап – палеозойський і до палеозойський. В цей час відбувалося відкладення осаду, формування складчастих гір та інтенсивна вулканічна діяльність. Перша складчастість – байкальська – проявилася в антикліноріях (Урал-Тау і Башкирський).

В нижньому і середньому палеозої в західній частині Уралу відбувалося відкладення теригенно-карбонатих осадів, а в східній проявлялася вулканічна діяльність і формувались потужні осадово-ефузивні товщі. Каледонська складчастість відобразилася тільки в уже створених більш древніх структурах. У верхньому карбоні і пермі розвивалася герцинська (Мариська) складчастість і виникли молоді складчасті гори Уралу.