Найбільший на Землі по чисельності населення мегалополіс Токайдо (близько 70 млн. чоловік) склався на Тихоокеанському узбережжі Японії (Токіо-Осака). У ньому зосереджено майже 60% населення цієї країни і 2/3 її промислового виробництва.
У Західній Європі виділяються своїми розмірами Англійський мегаполіс (поєднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля й ін.) і Рейнський (кільцева агломерація Рандстад у Нідерландах, Рейн-Рур і Рейн-Майн у ФРН і ін.). Кожний з них включає до 30 агломерацій загальною площею близько 50 тис. км2 і з населенням по 30-35 млн. чоловік. Він охоплює суміжні урбанізовані райони п'яти країн: Південно-Східну Англію, Рандстад, Рейн-Рур, Бельгійсько-Французький (район Антверпен-Брюссель-Дилль) і Паризький. Своєрідний мегалополіс складається в 80-90 рр. на півдні Китаю. Його основу складають вільна економічна зона Шеньчжень з населенням 3,3 млн. чоловік, Гонконг (5,6 млн.), що 1 липня 1997 р. повернений Китаю й одержав назву Санган, Чжухай (1 млн. жителів), розташований неподалік від Макао, і найбільша агломерація Південного Китаю Гуаньчжоу з населенням більш 4 млн. чоловік. На початку XXI століття тут, очевидно сформувався досить могутній мегалополіс з населенням близько 30 млн. чоловік.
Мегалополіси на базі швидкорослих агломерацій складаються й в інших країнах, що розвиваються. Це Сан-Пауло-Ріо-де-Жанейро-Белу-Орізонте в Бразилії, Капр-Александрія в Єгипті, Калькутта-Асансол-долина р. Дамодар в Індії.
7. Субурбанізація
Починаючи з 60-х рр. практично у всіх західноєвропейських країнах: у Канаді, Австралії, Новій Зеландії (а в США – ще раніше) почалося скорочення чисельності населення міст і частка міського населення. Однак було б неправильно трактувати це як поворот процесу урбанізації назад: урбанізація вступила в нову фазу, що одержала назву субурбанізація.
Субурбанізація. – розвиток пригородів. Спочатку вона виявляється у виникненні навколо великих міст пригородів. У підсумку формуються міські агломерації – взаємозалежні групи поселень (насамперед міські), об'єднані різними видами зв'язків (трудові, виробничі, рекреаційні, інфраструктурні й ін.) у динамічні системи. Потім починається більш швидкий розвиток пригородів (насамперед демографічне) у порівнянні з центральним містом.
Нарешті, пригороди починають розвиватися за рахунок центрального міста: йде інтенсивне переселення в приміську зону жителів з центрального міста, перенос туди промислових і інших функцій. Чисельність населення в центральних районах поступово скорочується.
Причини цього процесу численні. Їх докладно вивчали в США й інших країнах інтенсивної субурбанізації. У загальному випадку можна виділити причини, “виштовхуючи” населення з центральних міст і приваблюючи жителів у пригороди.
У якості причин, що виштовхують, звичайно вказують високу вартість гарної нерухомості в місті, перенаселеність і моральний знос житла в центральних містах, гострі економічні проблеми, високі місцеві податки, загострення соціальних проблем. У США вказують і на значення такого фактора, як побоювання зниження рівня приросту дітей, унаслідок десегрегації шкіл у 1954 р. Багато які з цих причин взаємозалежні і взаємообумовлені. Які фактори залучають населення в пригороди? У США і Великобританії велике значення дають такій причині, як прагнення людей жити у власному будинку. У міському житловому фонді США односімейні будинки складають 2/3, в пригородах – 3/4. Частка односімейних будинків постійно збільшується. Прагнення жити у власних будинках – відносно низька вартість нерухомості в пригородах, гарна екологія, низькі місцеві податки. Істотні і такі причини, як зростання потреби у великій житлової площі, спеціальні урядові програми по деконцентрації населення, розвиток приміської інфраструктури, прагнення мати престижну адресу, нові приміські поселення відрізняються до того ж, як правило, великою соціальною однорідністю, що підтримується системою спеціальних мір. Цей продаж землі тільки великими ділянками, завищує вартість будинків для небажаних поселенців і ін. У підсумку в даному поселенні не можуть оселитися люди з рівнем доходів нижче визначеного.
Необхідна умова субурбанізації – розвиток транспорту для забезпечення перевезень між місцем проживання і місцем роботи, тому що люди, які переселяються в більшості, продовжують працювати в центральному місті. Саме тому перші ознаки субурбанізації з'явилися в розвинутих країнах після розвитку в них приміського залізничного і трамвайного транспорту. Але інтенсивна субурбанізація почалася з масовою автомобілізацією населення, оскільки тільки особистий автомобіль забезпечує високий ступінь волі відносного розміщення місць проживання і місць роботи.
У відповідності зі сказаним вище спочатку з центрального міста в пригороди переселяються найбільш забезпечені шари населення, еліта суспільства. Цим вони створюють зразок поводження для іншого населення, не реалізований по матеріальних причинах: люди хотіли б переселитися, але не можуть собі цього дозволити зі своїм рівнем доходів. В міру підвищення добробуту в переселення утягують усе більш широкі шари населення. Інтенсивна субурбанізація починається з переселенням численних представників середнього класу.
За субурбанізацією населення випливає субурбанізація промисловості й інших сфер зайнятості. Починається вона з виселення за межі центральних міст великих промислових підприємств, що вимагають великих площ і безпечних в екологічному відношенні (хімічні, нафтопереробні, металургійні і т.п.). Серед причин субурбанізації промисловості звичайно називають зростання попиту підприємств на великі земельні ділянки, їхню переорієнтацію на автомобільний транспорт замість залізничного і внутрішнього водного, більш низьку вартість землі в пригородах, міграцію кваліфікованих працівників у приміську зону й ін. Субурбанізація торгівлі і послуг безпосередньо зв'язана із субурбанізацією населення, субурбанізація управлінських функцій – із кризовим станом центральних міст, переселенням службовців у пригороди, високим ступенем розвитку інфраструктури в пригородах. Проте субурбанізація робочих місць – менша, ніж субурбанізація населення. Значна частина жителів пригородів продовжує працювати в центральних містах.
Природно, що субурбанізація, одна з причин якої – криза центральних міст у широкому змісті, ще більше підсилює цю кризу. Центральні міста позбавляються значної частини податкової бази, у них скорочується кількість робочих місць і відповідно росте безробіття, збільшується концентрація маргінальних шарів населення з низькими доходами і т.д. Тому в даний час державні програми спрямовані в основному на відродження міських центрів, коли як у перші післявоєнні роки вони були спрямовані на деконцентрацію населення й економічно великих міст.
Подальший розвиток процесу субурбанізації вилився в інтенсифікацію переселень жителів не тільки в приміську зону міських агломерацій, але і на неагломераційні території. США вже стали “країною пригородів” – там живе близько 60% населення агломерацій.
8. Людина, місто і навколишнє середовище
Урбанізація, з одного боку, покращує умови життя населення, з іншого боку – призводить до витіснення природних систем штучним, забрудненням навколишнього середовища, підвищенням хімічного, фізичного і психологічного навантаження на організм людини.
Велике місто змінює майже усі компоненти природного середовища – атмосферу, рослинність, ґрунт, рельєф, гідрографічну мережу, підземні води, і навіть клімат. Процес урбанізації, обумовлений у цілому розвитком суспільного виробництва і характером соціальних відносин, сам робить усе більш різнобічний вплив на розвиток і розміщення виробництва іншої сфери діяльності суспільства, змінюючи його соціальну й економічну структуру, демографічні показники, умови розвитку особистості.
Людина постійно мріє про краще майбутнє. З древніх часів вона або стихійно, або свідомо перетворює і удосконалює вигляд населених пунктів. Анітрошки не дивує життєздатність міст, адже в них акумульовані матеріальні цінності, що часто просто не можна оцінити, – вдома, суспільні будинки, театри, стадіони, дороги, мости, трубопроводи і парки.
Місто, у кінцевому рахунку відбиває класовий характер суспільства, його протиріччя, пороки і контрасти.
Міста є центрами політичного і культурного життя. Вони виникли в часи рабовласництва, розвивалися при феодалізмі і капіталізмі. Процес концентрації населення в містах проходить значно швидше росту загальної чисельності населення. За даними ООН, міське населення у світі щорічно збільшується на 4% у рік.
Поява мегалополісів означає стихійну реконструкцію великих районів Землі. При цьому страждають повітряний і водний басейни, зелені масиви, порушуються транспортні зв'язки, що приводять до дискомфорту у всіх відносинах. Багато міст розширюються так, що не можуть уже розміститися на суші і починають ”сповзати в море”.
Процес концентрації населення в містах неминучий і у своїй сутності позитивний. Але структура зробленого міста, його індустріальний фактор прийшли до протиріччя з історичним призначенням міста і його роллю в підвищенні життєвого рівня людей.
Сучасні великі міста, особливо мегалополіси, розширилися стихійно, містять у собі житлові об'єкти, численні наукові і суспільні установи, промислові підприємства й об'єкти транспорту, ростуть, ширяться, зливаються між собою, тіснячи і знищуючи живу природу Землі. Сучасні промислові міста, особливо деякі "суперміста" в капіталістичних країнах, являють собою в більшості випадків масу бетону, асфальту.
9. Перспективи світової урбанізації
Об'єктивний процес постійного укрупнення великих міських структур у XX столітті, що особливо підсилилося в останні десятиліття, став переконливим аргументом у багаторічній дискусії між прихильниками великих і малих міст про перспективи світової урбанізації. Під його впливом позиції прихильників “контрурбанізації”, уявлень, що ”велике місто – погано, а мале, або село – добре”, помітно похитнулися. Чималий внесок у це внесли і дослідження географів (Ж. Готман) і містобудівників (К. Доксладіс) за рубежем і в нашій країні (В.М. Гохман), що вже в 60-70-х рр. побачили у великих урбаністичних утвореннях початок нового етапу в організації території, діяльності людини і всього міського життя. На користь великих міст свідчить негативний досвід авторитарних режимів по забороні (Індонезія) або обмеженню міграції сільського населення у великі міста, виселенню мільйонів городян у сільську місцевість (Китай, Куба). Таким чином, і об'єктивні процеси саморозвитку населення, і досвід науки і практики говорять про те, що перспективи розселення необхідно зв'язати з подальшим розвитком урбанізації і великих урбаністичних структур, а “співаки” села і малого міста помиляються. Відбулася в 1996 р. у Стамбулі представницька Друга Конференція ООН із проблем середовища проживання підтримувала концепцію подальшого розвитку великих міст. У підсумковому документі учасники конференції цілком ясно висловилися за урбанізацію. Міста, сказане в ньому, здатні полегшити життя людей робити їм більше послуг, ліквідувати бідність, збільшити тривалість життя й успішно справлятися з постійним ростом населення нашої планети. Більшість людей прагнуть у міста з тієї причини, що яким би не було важким там життя, воно все-таки краще, ніж сільське.