Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк", м. Дніпропетровськ (стр. 16 из 23)

- середнє значення (фактичне)

n – кількість спостережень

p – кількість коефіцієнтів, які ми визначаємо

Перевірку значущості регресійного рівня здійснюють за критерієм Фішера.

Для цього обчислимо таку величину:

(3.20)

Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважаємо, що наше рівняння значуще.

Величина

отримала спеціальне позначення - R2 та спеціальну назву – коефіцієнт детермінації

= R2 (3.21)

R2=1-

(3.22)

Фізичний зміст цієї величини: вона показує, яку долю загальної дисперсії пояснює наше рівняння регресії. Коефіцієнт детермінації використовується для порівняння якості конкуруючих регресійних моделей, кожна з якої значуща.

У загальному випадку для порівняння моделей використовують скоригований коефіцієнт детермінації:

(3.23)

Для перевірки статистичного зв’язку між вибраними змінними та величиною y використовують коефіцієнт множинної кореляції: R- позначення цього коефіцієнта.

3.3 Кореляційно-регресійний аналіз впливу структури джерел ресурсів на рівень прибутковості діяльності КБ «Приватбанк»

Нині у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов'язань впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до вирішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку – визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступ-ність його практичного застосування, а головним недоліком – виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами та зобов'язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найприбутковіші напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуються за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення коштів, йому доведеться відмовитися від одержання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики "овернайт", має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов'язань і увідповіднювати до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув практичного поширення в період керування банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов'язань дає змогу формувати депозитну базу згідно з потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

У міжнародній банківській практиці застосовують інтегрований підхід до управління, який включає методи об'єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов'язаннями банку.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирі-шити такі завдання:

- досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

- передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

- встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

- використовувати засоби хеджування.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимального прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню у практику роботи українських банків.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління прибутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію.

Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Щодо управління активами і пасивами загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей і методів управління.

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління залученими коштами комерційного банку за підходами ризикменеджменту, побудований на побудові економетричної моделі по цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіталу банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції банківського ринку приводить до вирівнювання відсот-кових ставок для різних видів депозитів в банках України. Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу банка за допомогою економетричних методів включає: з’ясування чинників, що можуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); економічна інтерпретація моделей і практичне використання.

Методика декомпозиційного аналізу досліджує залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявляє вплив окремих чинників на результати його діяльності. У методиці декомпозиційного аналізу прибутковість банку оцінюють показниками ROE (прибутковість капіталу) та ROA (прибутковість активів), а показником ризику банку слугує мультиплікатор капіталу МК (відношення середніх активів до власного капіталу банку):

(3.24)

Якщо значення мультиплікатора капіталу вище, вищим буде й ризик.Скориставшись прийомом розширення факторної моделі, отримують фундаментальну залежність між прибутком (NP) і ризиком. Отже:

(3.25)

після перегрупування:

(3.26)

або

(3.27)

Таким чином, залежність між прибутком і ризиком описується моделлю:

(3.28)

Формула (3.22) вказує на взаємозв'язок прибутку з джерелами формування банківських ресурсів, а точніше – зі співвідношенням власних і залучених коштів. Що вищий прибуток, то ризиковішою має бути структура банківського балансу за інших однакових умов. Якщо ефективність роботи банку знижується, для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитися на більший ризик – збільшити відношення активів до капіталу. Це означає, що навіть банк із невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов'язань.