Одночасно на рівні фінансових фондів господарюючих суб’єктів відбуваються формування та реалізація колективного договору за участю трудового колективу, зокрема, у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємств, установ, організацій (ст. 13 КЗпП України).
Нормами трудового права регулюються трудові відносини працівника і роботодавця, що виникають у сфері застосування праці, де участь працівників у колективному процесі праці здійснюється як їх спільна трудова діяльність у тій або іншої організації (у роботодавця), тобто об'єктом регулювання є жива праця, його умови й оплата праці.
У цьому принципова відмінність трудових відносин, регульованих нормами трудового права, від інших суміжних відносин у сфері застосування праці.
Функції трудового права.
Соціальне призначення права в суспільстві виявляється у його функціях. За визначенням сучасної теорії права такими є основні напрями правового впливу на людину і суспільство (суспільні відносини).[1]
У перехідний до ринку період, можна виділити такі функції трудового права:
Захисна функція. Стосується охорони інтересів працівника як сторони, певною мірою слабшою у трудових відносинах. Захисна функція трудового права виявляється ще й в тому, що трудове право створює рівні можливості для реалізації громадянами своєї здатності працювати, встановлюючи єдині правила щодо умов праці на підприємствах різних форм власності. Відображується в нормах більшості інститутів трудового права: інституті забезпечення зайнятості та працевлаштування; трудового договору; робочого часу і часу відпочинку; оплати праці; охорони праці; нагляді і контролі; вирішенні трудових спорів.
Виробнича функція значно змінилася в сучасних умовах. Від традиційного її розуміння як функції, що забезпечувала виробництво, належну продуктивність праці і суворе дотримання правил трудової дисципліни, вона переросла у функцію захисту у трудових відносинах інтересів роботодавців.
Трудове право, незважаючи на його соціальну природу, не може не захищати інтереси другої сторони у трудових відносинах. Інакше воно або вступить у колізію з іншим законодавством, у першу чергу з законодавством про власність і про підприємництво, або ті ж самі роботодавці змушені будуть ігнорувати трудове законодавство і шукати інших правових шляхів для використання робочої сили, поза тими, що передбачені цим законодавством. Якщо захисна функція забезпечує, наприклад, обмеження утримань із заробітної плати працівників, то виробнича, повинна гарантувати роботодавцю можливості стягнути повністю збитки, завдані йому в результаті заподіяння шкоди працівником.
Виховна функція хоч і загальноправова, але стосовно трудового права сьогодні є особливо виразною. Вона стосується забезпечення відповідної правової культури у трудових відносинах. Розвиток підприємництва з його основною метою – досягненням прибутку, низька на перших порах оплата праці, а подекуди взагалі її не сплачують, нерідко призводять до ігнорування, передусім з боку роботодавців загальних приписів трудового права. Тому дуже важливо домогтися належної правової культури учасників трудових правовідносин в умовах ринкової економіки і тут свою роль повинне відіграти трудове право України.
Система галузі трудового права і система науки трудового права.
Трудове право як галузь являє собою сукупність правових норм, які відрізняються єдністю внутрішньої структури й органічного зв'язку її елементів. Така сукупність норм і регульованих ними відносин утворює систему галузі права. Система галузі трудового права і система науки, навчального курсу «Трудове право» - це взаємозалежні, але різні поняття. Вони мають визначену подібність, але не ідентичні, і розрізняються. Зазначені системи будуються по їхнім цілі і предмету, а предмет і цілі цих систем різні. Так, предметом і цілю системи галузі є побудова самого трудового законодавства, створення структури розміщення його норм всередині галузі.
Система науки, навчального процесу своїм предметом і цілю має вивчення норм трудового права, їхнього розвитку, правових зв'язків, тобто правовідносин сфери трудового права. Наука вивчає не тільки українське, але і зарубіжне трудове право і міжнародно-правове регулювання праці. Отже, її предмет виходить за рамки українського діючого трудового законодавства, а система науки ширша системи галузі.
Система галузі трудового права –- це і класифікація його норм по предмету в однорідні групи ( інститути і педінститути), і послідовність їх розміщення всередині структури галузі.
Вся система трудового права поділяється на дві частини: загальну та особливу.
Загальна частина трудового права охоплює норми правових інститутів, які мають загальне значення. Вона включає розділи, які встановлюють: предмет та завдання цієї галузі права; її основні принципи; джерела права; суб’єкти трудового права, права та обов’язки сторін в правовідносинах, а також норми в колективному договорі.
Особлива частина трудового права значно ширше загальної частини. При цьому роль і функції правових інститутів особливої частини не однакові. Перше місце займає інститут трудового договору, який закріплює договірний принцип залучення до праці, порядок виникнення, зміни, припинення трудових відносин. Саме виникнення трудового правовідношення тягне поширення на його учасників дій норм трудового права про умови праці. Тому слідом за нормами, що визначають підстави виникнення трудового правовідношення, розташовуються інститути про тривалість праці і відпочинку, про оплату й охорону праці, про трудову дисципліну, матеріальну відповідальність, трудові спори.
Нарешті, найнижча, а насправді головна ланка системи трудового права – правова норма. Цей елемент системи трудового права на відміну від правових інститутів менш досліджений у науці трудового права. Вважають, що норми права – це об’єкт дослідження загальної теорії права, а тому, напевне, дослідники галузевих наук не приділяють їм особливої уваги. Загальнотеоретичні підходи до визначення норми права орієнтуються, на думку Пилипенко П.Д., “на якусь ідеальну (зразкову) норму, яка далеко не завжди вписується в рамки конкретних норм трудового права”. Як відомо, виділяють три основні елементи правової норми: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Спроба відшукати всі три елементи у нормах трудового права майже у всіх випадках дає негативний результат. Навряд чи вдасться знайти бажані три елементи норми права у статті 21 КЗпП, яка дає визначення трудового договору, чи у статті 149 КЗпП, в якій вказано порядок застосування дисциплінарного стягнення. Можна сказати, що за кожною статтею, за кожним пунктом нормативного акту, які вміщують правила, спрямовані на забезпечення регулювання трудових відносин, треба бачити норму трудового права – ту найнижчу ланку, яка формує його систему.
Найважливішою особливістю системи трудового права є наявність у складі багатьох інститутів значної кількості локальних норм, у тому числі і таких, які приймають на договірному рівні. Такі інститути, як колективний договір, робочий час, час відпочинку, оплата праці, трудова дисципліна, охорона праці більшою або меншою мірою складаються з локальних норм права, За своєю юридичною силою вони не поступаються нормам централізованого законодавства і лише за сферою дії поширюються на трудові відносини одного конкретного підприємства.
Система трудового права змінюється, розвивається. Зміни її можна умовно об'єднати в наступні групи:
Перша група характеризується відокремленням від трудового права норм нової галузі – права соціального забезпечення, що вивчається після завершення навчального курсу «Трудове право».
Другу групу в системі трудового права показують процеси формування в ній нових інститутів: забезпечення зайнятості, соціально-партнерських угод, колективних трудових спорів та ін.
Третю групу підтверджують зміни, що відбуваються в окремих інститутах. Наприклад, в інституті трудових спорів і порядку їх вирішення.
Список літератури
1. Бару М. На шляху до нового трудового кодексу // Право України,-1995.-№5-6.
2. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 2-ге вид., -К.:Вікар, 2004. – 725с.
3. Глазько С.М. „Класифікація підстав припинення трудового договору” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – №29. – с.286-293.
4. Глазько С.М. „Основні засади припинення трудових правовідносин” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №27. – с.383-386.
5. Глазько С.М. „Сутність нормативно-правового забезпечення припинення трудового договору” // Право і безпека. – Харків, 2004. №3,4. – С.129-133.
6. Греков І. Співвідношення волі і волевиявлення при розірванні трудового договору за ініціативи працівника //Право України.-2000.-№6.
7. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1970 року з наступними змінами та доповненнями //http://www.rada.qov.ua.
8. Конституція України від 28 червня 1996 року. //http://www.rada.qov.ua.
9. Папієв М. Проект Трудового кодексу України // Праця і зарплата. – № 42 (Спецвипуск). – 2003 р.
10. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с.
11. http://pravo.biz.ua.
12. http://pravoznavec.com.ua.
13. http://www.rada.qov.ua. – Офіційний веб-сайт Верховної Ради
[1] Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К. 1994.-