Під джерелами права соціального забезпечення слід розуміти сукупність нормативно-правових актів, котрі регулюють громадські відносини, які складають предмет даної галузі права.
Особливістю джерел права соціального забезпечення є відсутність єдиного кодифікованого нормативного акту, як це прийнято в багатьох галузях права (ЦК, КК, Сімейний кодекс, КЗпПУ тощо).
Традиційно класифікація нормативних актів здійснюється по таким критеріям: по юридичній силі; по органу, який прийняв акт; по сфері дії; по формі акта; по інститутам галузі права; по терміну дії; по колу осіб, на кого розповсюджується дія акту.
Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України.
Далі йдуть міжнародні договори (угоди), що Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них і на які дано згоду Верховною Радою України.
Закони України бувають конституційними, кодифікованими, поточними.
Укази Президента України – в яких містяться правові норми, що регулюють відносини з соцзабезпечення.
Постанови Кабінету Міністрів України. Одні з них приймаються по дорученню ВРУ, Президента, інші без таких доручень. Вони можуть конкретизувати норми законів, регламентувати порядок призначення окремих видів пенсій, встановлювати коло осіб, які мають право на пенсію, визначати умови призначення пенсій, допомог і інші питання.
Нормативні акти, роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду. Фонду соціального страхування України. Їх можна поділити на дві групи. До першої відносяться накази, роз’яснення, інструкції, які видаються Міністерством згідно з наданим йому ВРУ правом давати роз’яснення по питанням роз’яснення ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». По змісту такі роз’яснення є офіційними і обов’язковими для всіх ПОУ, які застосовують норми пенсійного законодавства.
До другої групи відносяться роз’яснення керівничо-методичного характеру, які видаються Міністерством в межах своєї компетенції в формі наказів і інструкцій по питанням діяльності підлеглих органів соціального захисту населення, які входять в систему Міністерства.
До підзаконних нормативних актів, які регулюють відносини по соцзабезпеченню, відносяться накази, інструкції і роз’яснення, які видаються іншими центральними органами (Пенсійним фондом, Фондами соціального страхування, Мінздравом, Мінфіном, Нацбанком України). Вони приймаються самостійно, спільно чи з участю профспілок. Більшість їх носить інформаційний інструкційно-методичний характер.
В системі норм права соцзабезпечення функціонує незначна кількість різноманітних видів локальних актів, які приймаються ПОУ в порядку стимулювання трудової діяльності працівників.
Суб’єкти права соціального забезпечення – це учасники правовідносин по соцзабезпеченню, які мають соціально-забезпечувальну правосуб’єктність на даний вид забезпечення. Правовідносини в цій сфері є двосторонніми. Одним із суб’єктів завжди є окремий громадянин, а в деяких випадках – сім’я (з приводу пенсії у випадку втрати годувальника). В залежності від виду соціального забезпечення суб’єктом цих правовідносин може бути неповнолітній, дитина-сирота, інвалід, безробітний, непрацездатний, біженець, примусовий переселенець, людина похилого віку тощо. Іноземці і аполіди, які на законних підставах знаходяться на території України, по загальному правилу, в сфері соцзабезпечення мають рівні права з громадянами України.
Другим суб’єктом соціально-забезпечувального право відношення є орган, який зобов’язаний призначити і надати той чи інший вид соцзабезпечення. Правосуб’єктність цього органу визначається і обмежується метою і задачами заради яких він створений.
Для різних видів соцзабезпечення органами, які їх здійснюють можуть бути: державні органи соціального захисту населення; органи служби зайнятості (по допомогам по безробіттю); Пенсійний фонд; Недержавні пенсійні фонди, Фонди соціальних страхувань; органи освіти, у віданні яких є дитячі установи; пенсійні органи міністерств і відомств (оборони, внутрішніх справ, СБУ та ін); роботодавці тощо.
Об’єкт правовідносин – це те, з приводу чого виникає той чи інший вид правовідносин: грошові виплати (пенсії, допомоги, компенсації); соціальні послуги (соцобслуговування на дому громадян похилого віку та інвалідів; санаторно-курортне лікування; протезування тощо); натуральна допомога (речі, продукти, ліки, транспортні засоби для інвалідів тощо); різноманітні пільги.
Змістом правовідносин є взаємні права і обов’язки сторін. Особливістю змісту правовідносин по соцзабезпеченню є те, що одна сторона – фізична особа – має право вимагати надання потрібного їй виду забезпечення, а друга сторона, до якої звернута ця вимога, при наявності всіх передбачених законодавством умов, зобов’язана виконати цю вимогу.
Підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин в сфері соцзабезпечення є різні юридичні факти, як подій (інвалідність, тимчасова непрацездатність, смерть), так і дії. Особливістю правовідносин в цій сфері є обов’язковий заявочний порядок в реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення. До того часу, поки людина (або її законний представник) не напише заяву з проханням призначити йому пенсію, допомогу чи інший вид соцзабезпечення, ніякі виплати, послуги йому не будуть надані тобто не виникнуть і відповідні правовідносини.
Що стосується правової природи правовідносин в сфері соцзабезпечення, то традиційно їх класифікація проводиться по таким підставам, як види соцзабезпечення, терміни існування в часі; на матеріальні, процедурні,процесуальні. Можлива також класифікація по видам і формам соцзабезпечення.
По видам соціального забезпечення виділяють правовідносини у зв’язку з наданням:
а) грошових виплат (пенсії, допомоги тощо);
б) натуральних видів допомоги (продукти, речі, ліки, транспорт, технічні засоби для інвалідів);
в) соціальних послуг і пільг (соціальне обслуговування похилих, інвалідів, дітей, медична допомога, санаторно-курортне лікування тощо).
По строкам існування в часі ці правовідносини поділяються на 3 види:
1. Правовідносини, які припиняються однократним виконанням обов’язку (допомога на випадок народження дитини, на поховання);
2. Правовідносини з абсолютно встановленим строком існування в часі, тобто з моменту їх виникнення заздалегідь відомо коли вони будуть припинені (допомога по догляду за дитиною до 3х років, пенсія по інвалідності).
3. Правовідносини з відносно невизначеним строком існування в часі (пенсія по віку).
По видам соцзабезпечення в залежності від джерела грошових засобів бувають:
а) правовідносини за рахунок бюджетів усіх рівнів і позабюджетних державних соціальних фондів;
б) правовідносини по забезпеченню із недержавних засобів (недержавних пенсійних фондів, благодійних фондів, засобів окремих юридичних чи фізичних осіб і т. п.).
По формам державного соціального забезпечення можна провести таку класифікацію:
· правовідносини по державному соцзабезпеченню;
· правовідносини по державному соціальному страхуванню;
· правовідносини по наданню державної соціальної допомоги.
Процедурні правовідносини виникають з приводу призначення всіх видів соціального забезпечення і встановлення юридичних фактів, які мають значення для надання тих чи інших видів забезпечення. Наприклад, для призначення пенсії по інвалідності необхідно спочатку установити факт інвалідності.
Процесуальні правовідносини, які входять в предмет права соцзабезпечення, пов’язані з розглядом спорів, що виникають в цій галузі. Залежно від характеру спору він може бути розглянутий вищестоящим органом або в суді.
Відмінності права соціального забезпечення від трудового, адміністративного та фінансового права
Єдиного критерію відмінності не існує. Відмінності по предмету і методу регулювання. Трудове право – предмет – трудова діяльність людини незалежно від форм власності, а соцзабезпечення – соцзахист, матеріальне забезпечення і обслуговування непрацездатних громадян. По суб’єктам: в трудових відносинах робітник і роботодавець, в соцзабезпеченні – непрацездатний громадянин і орган соцзахисту. Трудові відносини входять до кола виробничих відносин суспільства, а відносини по соціальному забезпеченню – до кола соціально-забезпечуючих відносин. В рамках трудових правовідносин громадянин відіграє активну роль і реалізує своє конституційне право на працю, що ж стосується соцзахисту, то він пасивний в реалізації даного права на соціальний захист. Є і спільне: трудовий стаж, трудова інвалідність і т. п.
Адміністративне право – ним визначається соціальна політика держави в сфері соцзабезпечення, видаються нормативні акти, встановлюються умови, розмір і порядок надання допомоги (забезпечення), визначаються джерела фінансування соцзабезпечення. Але органи соцзахисту і громадяни не пов’язані відносинами підпорядкованості. Основні відмінності – по предмету права.
Фінансове право – ним регулюються процес накопичення і розподілу грошових коштів необхідних для соцзабезпечення, контроль за раціональним і ефективним використанням коштів по їх цільовому призначенню.
Пенсійне право входить до галузі права соціального захисту і є його підгалуззю.