Обмін інформацією обмежений:
Австрія: ніякого обміну інформацією з адміністративними органами; ніякої інформації про контроль за дотриманням законодавства
Данія, Німеччина, Люксембург: ніякого обміну інформацією з адміністративними органами
Ірландія: ніякого обміну інформацією з адміністративними та судовими органами
Фінляндія (FSA): ніякого обміну інформацією з поліцією або судовими органами; ніякої інформації про контроль за дотриманням законодавства
Рада міністрів та Європейський парламент закликали до додаткових заходів, аби підсилити заходи Європейського Співтовариства по боротьбі з відмиванням грошей. Від часу прийняття Директиви у 1991 році еволюціонувала як загроза відмивання грошей, так і реакція на цю загрозу. Комісія за підтримки Європейського парламенту та держав-членів ЄС вважає, що ця реакція повинна вдосконалюватись.
Європейський Союз не одинокий у проведенні активної кампанії проти відмивання грошей. Створення ефективної глобальної кампанії проти відмивання грошей знаходить всебічну підтримку у світі. Не будуть обмежувальними за природою та перешкодою лібералізації, успішні заходи проти відмивання грошей в дійсності є важливою передумовою посилення міжнародної торгівлі та бізнесу, лібералізації фінансового ринку та вільного руху капіталу при оптимальних умовах.
Висновки
В курсовій роботі узагальнено наукові та практичні доробки у сфері діяльності банків по боротьбі із легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Для цього було надано економіко-правову характеристику легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом; запропоновано найбільш оптимальну типологію засобів «відмивання грошей»; проаналізовано систему та функції міжнародних організацій, що займаються боротьбою з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом; визначено рівень відповідності національної системи з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом вимонам міжнародних стандартів; проведено аналіз діяльності банків з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом; досліджено механізм діяльності банку з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом; виокремлено найбільш ефективну методику оцінки ризику відмивання грошей у фінансових установах.
Відмивання грошей – це надання правомірного вигляду володінню, використанню або розпорядженню коштами або іншим майном, придбаним свідомо незаконним шляхом. Було зокрема визначено, що відмивання грошей є логічним супутником «підпільної економіки».
Під поняттям «легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом» слід розуміти надання правомірного вигляду володінню, використанню або розпорядженню коштами чи іншим майном, придбаним свідомо незаконним шляхом. Легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом, є складовою частиною кримінально-економічного циклу, що складається з трьох структурно послідовних дій: а) генерування кримінального доходу через здійснення предикатних злочинів; б) надання правомірного вигляду кримінальним доходам з використанням легальних засобів; в) використання легалізованих кримінальних доходів (як для задоволення власних потреб, так і для потреб інших осіб);
Процес легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, необхідно поділяти на три етапи: «розміщення», яке включає розміщення кримінальних коштів у фінансові інструменти; «шарування», яке полягає у відокремленні кримінальних доходів від їх джерел шляхом створення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування аудиторського сліду цих доходів; «інтеграція», яка пов’язана з наданням видимості легальності злочинно отриманим доходам;
Типологія засобів, які використовуються при наданні легального вигляду коштам, одержаним злочинним шляхом, повинна мати чотиримірну структуру: а) послуги; б) інструменти; в) організації; г) професії, що експлуатуються для цілей надання легального вигляду доходам, отриманим злочинним шляхом.
Відмивання грошей явище досить розвинене і багатогранне в наш час, тому слід чітко усвідомлювати, що для ефективної боротьби потрібно застосовувати різні механізми контролю, на різних етапах відносин банку з клієнтом.
Враховуючи тенденції розвитку та трансформації нових методів і способів до відмивання грошей, вважаємо, що слід зосередити увагу саме на вдосконаленні підсистеми ідентифікації клієнта банку, використовуючи підходи «знай свого клієнта», «знай клієнтів свого клієнта» тощо.
В реаліях українського сьогодення, а також, враховуючи перспективи подальшої інтеграції української економіки до світової, вважаємо, що ефективним методом буде проведення моделювання оцінки ризику клієнта банку, яка б здійснювала багатогранний підхід у оцінці ризику легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, клієнтом банку.
Україна має дворівневу структуру проведення ФМ, що складається з державного ФМ та первинного ФМ. До державного рівня відносяться: ДКФМ, НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До суб’єктів первинного ФМ відносяться банки, страхові компанії, ломбарди, гральні заклади та інші установи. Законодавством України закріплено обов’язки установ як державного рівня так і суб’єктів первинного ФМ, у відповідності до законодавства до обов’язків суб’єктів первинного ФМ відноситься обов’язкове повідомлення про підозрілі операції своїх клієнтів. На державні органи покладені обов’язки збирання наявної інформації її аналізу та передачі узагальнених матеріалів для подальшого розслідування до правоохоронних органів України.
Розробка нормативно-правової бази в Україні відбувається у відповідності з міжнародними рекомендаціями і стандартами. На даний момент існує достатньо розбіжностей в нормативно-правовій базі України і вона потребує вдосконалення.
Методика оцінки ризику відмивання грошей на підприємствах фінансового сектору з системних позицій дозволяє на основі аналізу рівня організаційно-нормативної забезпеченості внутрішньої системи протидії відмиванню грошей, здійснити комплексну оцінку відповідності такої внутрішньої системи з точки зору виникнення ризику відмивання грошей в конкретних фінансових установах. В структурно-логічному плані методика оцінки ризику відмивання грошей на підприємствах фінансового сектору повинна будуватися за реалізацією 6 етапів: Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи. Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу. Етап 3. Аналіз ключових процесів. Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу. Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення. Етап 6. Завершення оцінки ризику відмивання грошей
Банки відіграють ключову роль на шляху боротьби з відмиванням грошей і успіх боротьби з відмиванням грошей саме у банківській сфері в значній мірі визначає успіх країни у боротьбі з відмиванням грошей.
Методика комплексної оцінки відповідності національної системи протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом повинна здійснюватись на основі ключових критеріїв відповідності національної системи конкретним рекомендаціям FATF. Критерії відповідності необхідно розраховувати на основі чотирьохмірною системи рекомендацій. На основі практичного застосування методики одержані такі результати відповідності національної систем України вимогам міжнародних рекомендацій: а) правові системи – 83% відповідності (оцінювалася за трьома рекомендаціями FATF); б) фінансові системи – 68% відповідності (оцінювалася за двадцятьма рекомендаціями FATF); інституційні системи – 78% відповідності (оцінювалася за дев’ятьма рекомендаціями FATF); міжнародне співробітництво – 79% відповідності (оцінювалася за шістьма рекомендаціями FATF). Загальний рівень відповідності – 73%;
Основними недоліками існуючої національної системи є її істотна невідповідність більш як половині рекомендацій FATF. Найбільш суттєвими є такі: відсутні механізми обміну інформацією між фінансовими установами; відсутні вимоги щодо отримання від всіх фінансових установ інформації про цілі і наміри ділових відносин (визначено тільки для банків); не розроблені механізми управління ризиками при проведенні ідентифікації клієнтів; не визначено особливості типології відмивання грошей для конкретних фінансових установ; не організовано зворотній зв’язок компетентних органів з фінансовими установами; відсутня єдність в розробці програм протидії відмиванню грошей для фінансових установ.
Список використаних джерел
1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-х // ВВР УРСР. – 1984. – №52. – ст. 1122
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 // ВВР України. – 2001. – №25–26. – ст. 131
3. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом: Закон України від 28.11.2002 №249-IV // ВВР України. – 2003. – №1. – ст. 2
4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 №2121-ІІІ // ВВР України. – 2001. – №5–6. – ст. 30
5. Про Національний банк України: Закон України від 20.05 1999 р. №679 // ВВР України. – 1999. – №29. – ст. 238
6. Про боротьбу з тероризмом: Закон України: Закон України від 20.03.2003 р. №638 // ВВР України. – 2003. – №25. – ст. 180
7. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 р. №2664 // ВВР України. – 2002. – №1. – ст. 1
8. Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин: Конвенція ООН від 20 грудня 1988 р. // Інститут законодавства «Закони України». – Т.14
9. Про боротьбу з фінансуванням тероризму: Конвенція ООН від 9 грудня 1999 р.
10. Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом: Конвенція Ради Європи від 08.11.1990 року // Збірка договорів Ради Європи.: Парламентське видавництво. – К., 2000