Розвиток і розбудову глобальних понять і стратегій можна показати на прикладі історії боротьби за права жінки й особливо генези концепції „Проти насильства над жінками". 3О років тому жінки дуже мало знали про умови життя жінок в інших частинах світу. Від 70-х років жіночі рухи стрімко поширились у всьому світі. Щоправда, в Киргизії зараз існує лише 20 жіночих груп, а от у Кенії їх уже 26 000. Спочатку жіночі теми формулювались суто з західної точки зору. Універсальна чинність таких ідеалів, як особистий розвиток чи рівність на робочому місті західним жінкам видавались очевидними. На спільних форумах, де були присутні жінки з інших континентів, особливо на великих Всесвітніх жіночих конференціях ООН, дуже швидко з'ясувалося, що жінки в різних культурних колах переслідують різні цілі. Так, у південних країнах на першому плані стояло не індивідуальне самовизначення, а економічне та правове урівнення жінки. Ісламські жінки, афроамериканки й африканки займаються нині концепцією «фемінізм», але вони часто розуміють під цим цілком різні речі. Щоб покращити ситуацію жінки в різних культурних спільнотах, потрібно було шукати спільні інтереси й намагатися виражати їх стандартизованою мовою. Таким спільним знаменником стала концепція „Проти насильства над жінками". 20 років тому ця тема не виносилася на обговорення ні жіночими, ні правозахисними групами. Тепер це поняття стало керівним принципом всесвітнього жіночого руху. Його успіх пояснюється тим, що в його межах можуть об'єднуватись різні жіночі інтереси. Кампанія здобула всесвітню увагу й чинить вплив на дискурсивну та фактичну політику держав і інтернаціональних організацій. Так, Організація Американських Штатів прийняла конвенцію, яка зобов'язує держави захищати жінок від насильства. В 1993 році права жінок було прийнято до Аґенди прав людини.
Глобальна культура не є всеохопною. Для більшості людей глобальність — не стільки позначення стану, скільки потенціал. На початку XXI століття ми, очевидно, живемо не в світовому суспільстві без кордонів, а в багатьох паралельних світах, що почасти перетинаються та накладаються. Як і раніше, існують відмінності, які, як здається, неможливо об'єднати. Як такі „паралельні модерності" виглядатимуть у світі, що охоплюється щораз тіснішою мережою, — невідомо. Нині жодна держава не може герметично закритися від чужих впливів.
У ході глобалізації втрачаються культурні знання. Проте занепад форм життя і світоглядів не є новим, новою тут є швидкість, з якою, це відбувається в глобальну епоху. Ізольовані, автономні партикуляризми, якщо вони колись і існували в чистій формі, в наш час практично не мають шансів на виживання. Нові креолізовані культурні форми не стирають розмаїття життєвих варіантів, а надають йому нових форм, які почасти інтегрують в собі форми, що їм передували. Водночас завдяки таким інституціям, як архіви, музеї і школи, втрачається щораз менше знань, а нові технології комунікації, такі, як Інтернет, полегшують доступ до інформації. Нині вже можна помітити тенденцію до того, що окремі суспільства намагаються використовувати нові медії для себе, для того, щоби розповсюджувати свої власні традиції і передавати їх наступним поколінням. Так, за допомогою гавайського комп'ютерного проекту „Леокі" було створено можливість передавати власну мову молодшому поколінню. Проект мав настільки великий успіх, що в деяких школах острівної держави знову почалося викладання гавайської мови.
В кінці глобалізації на нас не чекає ідеальний світ
З культурної перспективи глобалізація виявляється надзвичайно діалектичним процесом. Гомогенізація та диференціювання, конфлікт і креолізація, глобалізація й локалізація — це все процеси, що не заперечують один одного, а взаємовпливають. Певні концепції і структури сучасного життя в ході глобалізації розповсюджуються в цілому світі. Водночас культурні особливості на фоні глобальних структур набувають чіткіших контурів або взагалі тільки починають формуватися. Глобалізація — не автоматичний процес, в кінці якого на нас чекає вільний від конфліктів ідеальний світ, однак вона приховує більші шанси й водночас більшій ризик, аніж попередні епохи. Оскільки повернення назад чи ізоляція не є серйозними альтернативами процесу глобалізації, нам потрібні виважені стратегії, щоби діяти у відповідності з новим досвідом. „Оскільки ми не можемо повернутися до неуцтва, ми мусимо крокувати вперед до розуміння" (Жанет Абу-Луґгод).