Основи охорони праці 2 (стр. 18 из 34)
 |
Схема припливної вентиляції.
Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 мвід рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 мі по горизонталі - не ближче 25 м.
Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяним потоком длячого використовуються спеціальні насадки.
Витяжна загальнообмінна вентиляціязастосовується у виробничих пришеннях, в яких відсутні шкідливі речовини, а необхідна кратність повітрообміну невеликою, і також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях. Витяжнавентиляція складається із очисного пристрою /, вентилятора 2, центрального 3 та відсмоктувальних повітроводів 4.
Схема витяжної вентиляції
Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 мнадгребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.
Припливно-витяжна загальнообмінна вентиляціязастосовується у приміщеннях, в яких необхідно забезпечити підвищений та надійний повітрообмін. При цьому виді механічної вентиляції у виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.
В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторневикористання повітря приміщень називається рециркуляцієюі здійснюється в холодний період року для економії тепла, що витрачається на підігрівання припливногоповітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.
Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.
Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентрована подача припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.
Повітряні душі використовуються для запобігання перегрівання робітників у гарячих цехах, а також для утворення, так званих, повітряних оазисів (простірвиробничої зони, що різко відрізняється своїми фізико-хімічнимн характеристиками від решти приміщення).
Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку, знизу чи зверху воріт або дверей.
Місцева витяжна вентиляція забезпечує вловлювання шкідливих виділень (газів, парів, пилу) безпосередньо в місцях їх виділення, а відтак запобігає їх поширенню в приміщенні. В промисловості застосовують різноманітні місцеві відсмоктувані, які можна умовно поділити на відсмоктувачі відкритого та закритого типу.
Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона неповинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом. Основними чинниками при виборі типу місцевоїитяжки е характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні робота, особливості технологічного процесу та устаткування.
Визначення необхідного повітрообміну при вентиляції
При розрахунку вентиляції повітрообмін, як правило, визначається розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (пилу, газу, парів, вологи, теплоти).
1. При виділенні пилу, газу:
де m – маса шкідливих речовин, що надходить у приміщення мг/год
k1- граничне допустима концентрація шкідливих речовин, що надходять у повітря цеху, мг/м3;
k2 - концентрація тих же шкідливих речовин у припливному повітрі, мг/м3.
2. Для цехів з виділенням надлишкового тепла кількість припливного повітря визначається із умови асиміляції цього тепла;
де QНАД- надлишкове тепло в цеху, кДж/год:
С - питома теплоємність повітря при постійному тиску, що дорівнює 1 кДж/ (кг °С);
ρ - густина припливного повітря, кг/м3;
tв - температура повітря, що виходить з цеху. °С;
tn- температура припливного повітря, °С.
3. Для цехів зі значним виділенням водяних парів необхідний повітрообмін визначається за надлишком вологи:
де G — маса водяних парів, шо виділяються різними джерелами в приміщення, г/год;
dB- вологовміст повітря, що виходить з цеху, г/кг;
dn- вологовміст повітря, що надходить у цех (припливного), г / кг,
ρ- густина припливного повітря, кг/м.
4. Для приміщень, де немає шкідливих виділень (або кількість їх незначна) приплив (витяжку) повітря можна визначити за кратністю повітрообміну (k) — відношенням об'єму повітря, що подається (вилучається) за одиницю часу L (м3/ год) де об'єму приміщення Vn, (м3):
k = L/Vn,
Кратність повітрообміну показує скільки разів протягом години необхідно замінити весь об'єм повітря в даному приміщенні для створення нормальних умов повітряного середовища. Визначивши за довідником кратність повітрообміну і знаючи об'єм приміщення можна порахувати кількість припливного повітря чивитяжки.
5. Для приміщень, де не утворюються шкідливі виділення та надлишкове тепло і немає необхідності у створенні метеорологічного комфорту можна використати формулу:
L =l п,
де l — мінімальна подача повітря на одного працівника відповідно до санітарних норм (при об'ємі приміщення, шoо припадає на одного працівника, до 20 м3 - l = 30 ,м3 / год,) при об'ємі більше 20 м3 - l = 20м3/год):
п — кількість працівників у приміщенні.
При розрахунку місцевої витяжної вентиляції кількість повітря, шо вилучається місцевою витяжкою (зонт, панель, шафа) можна порахувати за формулою:
L =F ∙v ∙3600 (м3/год)
де F - площа поперечного перерізу отвору місцевої витяжки, м2
v - швидкість руху вилученого повітря в цьому отворі (приймається від 0,5 до 1,7 м/с в залежності від токсичності та леткості газів та парів).
Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:
- створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);
- повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до допустимих концентрацій;
- не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування із суміжних приміщень;
- не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;
- бути доступними для керування та ремонту під час експлуатації;
- не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу і т. п.).
Необхідно зазначити, що до вентиляційних систем, встановлених у пожежо- та вибухонебезпечних приміщеннях висуваються додаткові вимоги.
КОНДИЦІОНУВАННЯ ПОВІТРЯ
Кондиціонування повітря — це створення та автоматичне підтримування в приміщенні заданих або таких, що змінюються за певною програмою метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими для працівників чи для нормального протікання технологічного процесу. Кондиціонування повітря може бути повним та неповним. Повне кондиціонування повітря передбачає регулювання температури, вологості,
швидкості руху повітря, а також можливість його додаткового оброблення (очищення від пилу, дезінфекції, дезодорації, озонування). При неповному кондиціонуванні регулюється лише частина параметрів повітря.
Освітлення
33. Основні світлотехнічні поняття та одиниці.
Види виробничого освітлення
Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться:
a. світловий потік,
b. сила світла,
c. яскравість,
d. освітленість.
До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести:
e. фон,
f. контраст між об'єктом і фоном,
g. видимість.
Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.
Сила світла (І) — це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (ω), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється: