Зміст
Вступ
Прилади радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю
Історія розвитку кранів та екскаваторів
Пожежні машини
Висновок
Література
Безпека є одним із природних факторів існування живих систем, тому що без захисту від зовнішніх і внутрішніх небезпек не виживе жоден живий організм. Отже, розглядаючи проблему безпеки організмів, можна віднести її до проблеми екології. Людина також є живим організмом, але її безпека має специфічні особливості. Як Розумна істота вона створює власне середовище перебування, не схожу на прирідну, а значить маючу небезпеки, яких у природному середовищі немає. На зорі людства людям загрожувала небезпеки природних явищ, інші тварини організми, але в наслідку творцем небезпек стала сама людина, що шукав способи захисту від цих небезпек. У той же час безупинно змінювалися й природні умови, мінявся клімат, з'являлися нові представники біологічного миру. Тому процес еволюції людини став процесом забезпечення власної безпеки в складних умовах. Людина, створюючи власне середовище перебування, не встигаючи пристосовуватися до нових умов, забезпечувати свій захист. Так відбувається й у цей час, коли людина найбільше страждає від їм же створених небезпек. Наприклад, величезна кількість людей одержують інвалідність, стають хворими, гинуть у дорожньо-транспортних випадках, на виробництві.
Походження небезпек може бути різним - природні, техногенні, антропогенні, біологічні, екологічні, соціальні. Не дивно, що проблема захисту людини від факторів їм же створеного середовища, техносфери й біосфери виділилася в окремий науковий напрямок, названий безпекою життєдіяльності.
Прилади радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю
Дозиметричні прилади вимірюють потужність іонізуючих випромінювань на радіоактивній зараженій місцевості й ступінь зараження предметів. Робота цих приладів заснована на властивості РВ розщеплювати нейтральні молекули або атоми на пари - позитивні (іони) і негативні (електрони). Потужність дози випромінювання й радіоактивного зараження предметів по гама випромінюванню виміряється ДП-5А. Ця потужність визначається в мілірентгенах або рентгенах у годину, можливе виявлення бета променів, можливе виявлення бета променів. Діапазон вимірів ДП-5А ділиться на 6 поддіапазонів від 0,05 мр/ч до 200 Р/ч. Показання із приладу відраховують по нижній шкалі мікроамперметра в Р/ч, по верхній шкалі в мр/ч із множенням на відповідний коефіцієнт діапазону. Ділянка шкали від 0 до першої значущої цифри не робітник. На кожному діапазоні є звукова індикація, що прослуховує за допомогою телефонів. Комплект ДП-5А: футляра з ременями, подовжувальної штанги, колодки харчування, комплекту документів і запасних частин, телефону й укладального ящика. У прилад включені: вимірювальний пульт, парасоль з'єднаний з пультами гнучкими кабелями довжиною 1.2м. На панелі вимірювального пульта перебуває: мікроамперметр, перемикач діапазонів, ручка поменціометра, регулювання режиму роботи, кнопка скидання показань, тумблер підсвіту , гніздо включення телефонів. Харчування ДП-5А виробляється за рахунок трьох елементів або сторонніх джерел постійного струму напругою 3.6 й 12 У. Підготовляючи ДП-5А к роботі стрільця мікроамперметра ставиться на «ПРО», ручка «Режим» повертається проти вартовий стрілки до упору, а ручка перемикача поддіапазонів ставиться на «Реж.». Ручка «Режим» по годинній стрілці ставить систему мікроамперметра на трикутну мітку. Далі перевіряється працездатність ДП-5А по контрольному препараті, після чого ручки перемикача ставлять на «Викл.» і трикутну мітку, натискають на кнопку «Скидання» і повертають екран у положення «Г».
Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22У призначений для виміру дози опромінення людей. Розрізняють дозу випромінювання в повітрі (у рентгенах) і поглинену дозу (виміряється в радах). Біологічний еквівалент рада - бер, приблизно дорівнює рентгену. ДП-22У складається з 50 прямо, що показують дозиметрів, ДКП-50А індивідуального користування й зарядного пристрою ЗД-5. ЗД-5 складається з корпуса й панелі й призначено для зарядки дозиметрів. На панелі перебувають: ручка потенціометра, зарядне гніздо з ковпачком і кришка відсіку харчування, здійснюване від двох сухих елементів, завдяки яким прилад може працювати постійно не менш 30 годин. Дозиметр потрібний для виміру індивідуальних доз гама частин, виглядає як авторучка. Він складається з: дюралевого корпуса, електроскопа, відлікового пристрою й зарядної частини. Працює дозиметр як електроскоп. Перед цим необхідно зарядити іонізаційну камеру з конденсатором. При впливі гама променів на дозиметр у робочому обсязі камери з'являється іонізаційний струм, що зменшує потенціал внутрішнього електрода. Під час роботи дозиметр носять у кишені одягу вертикально.
Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) призначений для визначення й виявлення ступеня зараження ОВ повітря, місцевості, предметів. Його принцип роботи - зміна кольори індикаторів при взаємодії з ОВ. ВПХР визначає ОВ типу Ви-Икс, зарин, зоман, іприт, фосген, синильна кислота й хлорциан. Він складається з: корпуса із кришкою, у якому перебуває ручний насос, паперові касети з індикаторними трубками, противодимні фільтри, насадка до насоса, захисні ковпачки, електричний ліхтар, грілка й патрони до неї, а також у комплекті лопатка й інструкція з роботи із приладами. Маса ВПХР 2.3 кг, діапазон робочих температур від -40 до +40 градусів. Індикаторні трубки в касетах являють собою запаяні скляні трубки, усередині них наповнювачі й ампули з реактивами, маркіровані кольоровими кільцями: із червоним кільцем і крапкою (визначення зарину, Ви-Икс), із трьома зеленими кільцями (фосген, синильна кислота, хлорцион), з жовтими (іприт). При роботі із приладом спочатку визначають ОВ нервово-паралітичної дії. Для визначення ОВ у повітрі потрібно вийняти насос і витягти з касети 2 трубки із червоним кільцем і крапкою, розкрити їх. Ампуло вскривачем з даним маркуванням розбити верхні ампули трубок і взявши трубки за верхні кінці струснути їхній 2-3 рази. В одну із трубок (немаркованим кінцем) захитати повітря (5-6 хитань). Снову розбити ампуловскривачем нижні кінці обох трубок і струснути їх, спостерігати за зміною фарбування контрольної трубки від червоної до жовтого. Якщо верхній шар наповнювача досвідченій трубці став червоним, значить у повітрі небезпечна концентрація ОВ. Через хв. після цього, роблячи 30-40 хитань нижні ампули розбивають. Позитивні показання будуть говорити про відсутність небезпечної концентрації ОВ у повітрі. Потім потрібно продовжити визначати ОВ нестійкої дії. У холодну пору року індикаторні трубки застосовують використовуючи грілки, який відтають ампули, трубки із червоним кільцем і крапкою гріють при 0 градусів, з жовтим кільцем при температурі нижче 15 градусів. Визначаючи СВ у димі, трубку поміщають у гніздо насоса, у насадці закріплюють противодимний фільтр, далі дії ті ж. Для визначення ОВ на місцевості, техніки й різних предметів на місцевості в лійку насадки вставляють захищений ковпачок, після чого насадку прикладають до обстежуваної поверхні. Для виявлення ОВ у ґрунті використають лопатку, який беруть пробу сипучого матеріалу (не тільки ґрунту) і насипають її в лійку до країв. Лійка накривається противодимним фільтром і закріплюється притискним кільцем, у трубку роблять до 120 хитань і викидають ковпачок і фільтр.
Історія розвитку кранів та екскаваторів
Історія розвитку автокранів
Передумовою появи автокранів послужили рутьери (парові тягачі) із установленої збоку або в передній частині крановою балкою. Їхня функціональність зводилася до банального навантаження-розвантаження причепів з артилерійською зброєю й переміщенню ваг при будівництві фортифікаційних споруджень. З появою кранових установок на автомобільному шасі сфера застосування трохи розширилася, однак у більшості випадків обмежувалася перевантажувальними роботами й допоміжними при ремонті техніки в польових умовах. Важко повірити, але до 1940-х років автокрани рідко вдавалося задіяти в капітальному будівництві в повному обсязі, згадуя про їхні недоліки - ненадійності, малій робочій зоні й висоті підйому, високих експлуатаційних витратах.
Перші автокрани були дуже схожі конструктивно: автомобільне шасі й повноповоротна кранова платформа з електричним або механічним приводом тросів. Недоліки автокранів намагалися усунути, розширюючи їхню спеціалізацію. Наприклад, існували напівуніверсальні автокрани з 7...11-метровою стрілою, обладнані грейфером або навіть ковшем типу драглайн для екскавації ґрунтів. Сверблячка експериментаторства стала поштовхом до створення й зовсім екзотичних машин - баштових самомонтуємих автокранів, автотрубоукладчиків, автодеріков (автокран з дерев'яною стрілою для трелювальних робіт). По суті, усім знайомі крана-укосини, гідроманіпулятори - це теж побічний продукт на шляху спеціалізації автокрановой техніки.
Революційними рішеннями на шляху загального визнання автокранів у будівництві стало застосування гідравліки й впровадження механізму телескопування. Фактично пройшла непоміченої інша революція в кранобудуванні: виявляється, раніше крани розробляли неправильно - конструктори відштовхувалися від компонування першого шасі, що попався. А йти треба було від зворотного. Сучасна технологія значно змінилася - творці кранів сьогодні диктують свої умови автомобільним заводам.
Особливої розмаїтості на ринку автокранів немає - усі випускають гідравлічні крани із багатосекційної телескопічною стрілою. Перша секція висувається одним гідроциліндром, другим і третя - синхронно іншим гідроциліндром і канатним поліспастом. Для збільшення подстрелового простору за замовленням поставляють ґратчастий подовжувач стріли (гусек). Крани з гідроприводом оснащують автоматичною системою зупинки й фіксації механізмів (повороту, вантажних лебідок, підйому стріли й опор, висування секцій стріли). Автокрани з механічним приводом сьогодні майже не зустрінеш.