За спалимістю речовини та матеріали поділяються на три групи:
1. Горючі
2. Негорючі
3. Важкогорючі.
Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.
Причини виникнення пожеж:
- необережне поводження з вогнем (куріння в недозволених місцях);
- виконання вогневих робіт;
- незадовільний стан електро-технічних приладів, порушення правил їх вантажу та експлуатації;
- порушення режимів технологічних процесів;
- несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;
- невиконання вимог нормативних та законодавчих документів з питань пожежної безпеки.
Небезпечними факторами пожежі є такі:
-відкритий вогонь та іскри;
-підвищена температура повітря, предметів і т. п.;
-токсичні продукти горіння;
-обвалення й пошкодження будинків, споруд, установок;
-вибухи;
-підпали і т.д.
При забезпеченні пожежної безпеки вирішують чотири такі задачі:
• запобігання пожеж і утворення джерел загоряння, забезпечення пожежно-
го захисту;
• локалізація виниклих пожеж;
• захист людей і матеріальних цінностей;
• гасіння пожеж.
Запобігання пожежі досягається виключенням утворення горючого сере-
довища і джерел запалювання, а також підтримкою параметрів середовища в
межах, що виключають виникнення та підтримку процесу горіння.
12. Організація охорони праці на підприємстві.
Управління охороною праці на підприємстві є складовою частиною, підсистемою загальної системи управління підприємства, бо лише за високого рівня охорони праці може бути забезпечене ефективне виконання завдань, що стоять перед підприємством, і досягнення високих економічних результатів.
Управління являє собою сукупність дій, спрямованих на підтримання та поліпшення функціонування об’єкта відповідно до існуючої програми чи мети функціонування.
Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини під час трудової діяльності.
Управління охороною праці забезпечує виконання таких функцій:
1. Організація і координація робіт з охорони праці;
2. Аналіз і оцінка стану умов праці;
3. Планування робіт з охорони праці;
4. Стимулювання забезпечення високого рівня охорони праці;
5. Контроль стану охорони праці.
При виконанні зазначених завдань власник (уповноважений ним орган) має керуватися такими статтями як 153, 160, 161, 163—168 Кодексу Законів про працю України, Законом України «Про охорону праці», а також нормативними актами.
Особливу увагу слід звернути на принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві.
Зокрема, суб’єктами управління є відповідні служби, відділи, посадові особи; об’єктами управління — діяльність функціональних служб і структурних підрозділів щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах і на підприємстві в цілому.
Система управління охороною праці (СУОП) може бути побудована за ієрархічною трирівневою схемою, при цьому управління здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого циклу (трудової діяльності працівників): на стадії підготовки — в ході виробництва — після його завершення в умовах нормального функціонування та непланових нестандартних (надзвичайних) ситуацій.
Слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону праці», власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
13. Основні параметри, що регулюють зорові умови роботи. Характеристики та види джерел штучного освітлення.
Зоровий дискомфорт може бути викликаний:
- неправильною орієнтацією робочого місця відносно вікон;
- неправильне розташування світильників;
- дія яскравих предметів.
Згідно вимог нормативів, актів з ОП освітлення приміщень повинно бути суміщеним, при якому недостатнє природне освітлення доповнюється штучним. Природне освітлення повинно бути боковим і бажано одностороннім із забезпеченням КПО більше 1,5%.Вікна повинні бути обладнані сонцезахисними регульованими жалюзями.
Класифікація систем штучного освітлення
1. За функціональним призначенням штучне освітлення підрозділяється на
такі типи: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.
Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.
Аварійне освітлення включають при виході з ладу робочого освітлення. Аварійне освітлення передбачається на підприємствах, де зупинка технологічних процесів може призвести до людських жертв або значних економічних втрат.
Охоронне освітлення передбачається для території підприємств, а також
включається в неробочий час для освітлення приміщень. З цією метою використовується частина світильників робочого або аварійного освітлення.
Евакуаційне освітлення призначене для евакуації людей і матеріальних
цінностей під час виникнення небезпеки.
2. За розміщенням джерел світла штучне освітлення підрозділяється на загальне, місцеве й комбіноване.
При загальному освітленні світильники розташовують у верхній зоні
приміщення.
При місцевому освітленні світильники розміщують безпосередньо над
робочою поверхнею.
Поєднання системи місцевого й загального освітлення називається комбінованим освітленням.
14. Аналіз гігієнічних умов праці, за ступенем важкості та оптимальність інтенсивності праці.
Згідно Гігієнічної класифікації, умови праці поділяються на 4 класи:
1). Оптимальні умови праці – це умови, при яких зберігається не тільки здоров’я працівників, але створюються умови для високого рівня працездатності.
2). Допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів, які не перевищують встановлених нормативів, а можливі зміни функт. стану організмів відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни.
3). Шкідливі умови праці – характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують встановлені нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організми.
4). Небезпечні (екстремальні) умови праці – характеризуються такими рівнями, вплив яких на протязі робочої зміни створює високий ризик виникнення важких форм профзахворювань, отруєнь, каліцтв, загрози для життя.
15. Методи розрахунку природного та штучного освітлення.
Оскільки природне освітлення постійно змінюється протягом дня залеж-
но від погоди й інших факторів, то для його нормування, згідно із СНиП ІІ-4-
79, прийнятий коефіцієнт природної освітленості (КПО). Він виражається у від-
сотках і визначається відношенням освітленості у певній точці приміщення Ев
(лк) до одночасної зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні розсіяного
світла небозводу Ен (лк).
ен = КПО = (Ев/Ен) · 100, %.
КПО вказує, яка частина зовнішнього дифузійного світла небозводу (у ві-
дсотках) забезпечує освітлення у визначеній точці всередині приміщення. При
цьому, внутрішня освітленість (Ев) повинна вимірюватися в наступних точках
виробничого приміщення .
Розрахунок системи штучного освітлення зводиться до вибору системи
освітлення, визначення типу й необхідної кількості світлових приладів (ламп)
та світильників.
Розрахунок освітлювальної установки може бути виконаний різними спо-
собами, що базуються на двох основних методах: світлового потоку (коефіцієн-
та використання світлового потоку) і точкового.
Метод світлового потоку (коефіцієнта використання) застосовують для
розрахунку системи загального рівномірного освітлення. Він дає змогу визна-
чити світловий потік джерел світла, необхідний для створення нормованого
освітлення горизонтальної площі (S), з урахуванням прямого й відбитого пото-
ків світла.
Необхідний світловий потік Фр визначають за формулою:
Фр = Ен ·К· S ·Z / (N · η · ν),
де Ен – нормативна освітленість, лк (за СНиП ІІ-4-79); К = 1,2...2,0 – коефіці-
єнт запасу, що враховує запиленість приміщення (і, як наслідок – світильників)
і зниження світлового потоку світлових приладів у процесі їх експлуатації; S –
площа, що освітлюється, м2
; Z = 1,0...1,15 – коефіцієнт, що характеризує нерів-
номірність освітлення; N – прийнята кількість світильників; ν = 0,8 – коефіцієнт
затінення (для приміщень з фіксованим розташуванням працюючих); η – коефіцієнт використання світлового потоку світильників на розрахунковій площі.
Величину цього коефіцієнта визначають залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття полу, стін, стелі й індексу приміщення:
ί = А · В/h(А + В),
де А та В – розміри приміщення в плані; h – висота підвісу світильників над ро-
бочою поверхнею, м.
Точковий метод найбільш прийнятний для розрахунку мінімальної освіт-
леності. Освітленість горизонтальної площадки в точці А (ЕА, лк) дорівнює
ЕА = IА· cosα / r2
де: IА – сила світла в напрямку до точки А, кд (значення IА знаходять за криви-
ми світлорозподілу конкретного світильника); α – кут між нормаллю до робочої
поверхні і напрямку вектора сили світла в точці А; r – відстань від світильника
до точки А.
16. Види інструктажів.
Інструктажі з питань охорони праці за характером і часом проведення
підрозділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.
Вступний інструктаж проводиться з усіма особами, що влаштуються на роботу, працівником служби охорони праці підприємства або організації відповідно до програми, передбаченої Типовим положенням. Він реєструється в журналі інструктажу й у документі про прийняття працівника на роботу.