У нової редакції Закону України „Про державну службу” приведені основні вимоги щодо політичної нейтральністі державних службовців. Такими вимогами є наступні:
1. Державний службовець у межах своїх повноважень повинен об’єктивно і неупереджено виконувати накази (розпорядження) та доручення осіб, яким він підпорядкований, незалежно від партійної приналежності цих осіб та особистих переконань державного службовця.
2. Державний службовець не має права брати участь в утворенні політичних партій, блоків, бути їх членом, організовувати та брати участь у страйках.
3. Державному службовцеві забороняється брати участь у передвиборній агітації, крім випадків його реєстрації у якості кандидата на виборну посаду.
4. У разі участі у виборах до органу державної влади чи місцевого самоврядування у якості кандидата, державний службовець має поінформувати про це керуючого персоналу органу в якому він працює, а в разі його відсутності – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби протягом десяти календарних днів з моменту реєстрації його у якості кандидата, та подати заяву щодо звільнення його від виконання посадових обов’язків та надання відпустки без збереження заробітної плати на період вибочого процесу [1].
Головним орієнтиром діяльності державного службовця повинні бути суспільні (відповідно, і державні) інтереси; службовці не можуть брати участі у політичній діяльності (в безпосередньому розумінні цього терміна) при виконанні ними посадових обов’язків; зобов’язані бути нейтральними до політичної боротьби різних партій і рухів. Все, що пов’язує державного службовця з політикою, є його приватною справою, несумісною з державною службою.
Державний службовець повинен діяти відповідно до правових актів, а службове становище забороняється використовувати в інтересах тієї чи іншої політичної партії. Наприклад, у ФРН не встановлюються вимоги про “деполітизацію” або “департизацію” чиновника. У §53 Федерального закону Німеччини про статус чиновників передбачено: “Чиновник при здійсненні політичної діяльності повинен дотримцуватись тієї поміркованості істриманості, які випливають з його положення по відношенню до суспільства ізурахуванням обов’язків його посади” [8, с. 243].
Доповненням до принципу нейтральності є принцип лояльності державного службовця до легітимно обраної влади. Наприклад, у Рекомендаціях № R (2000) 10 Комітету Міністрів Ради Європи – державам–членам щодо Кодексів поведінки для публічних службовців, підготовленому на 106-ій Сесії 11 травня 2000 р. У Додатку до Рекомендацій – Модельному кодексі поведінки публічних службовців передбачено: “Публічний службовець повинен діяти в політично нейтральній манері і не повинен намагатися перешкоджати законній політиці, рішенням чи діям публічної влади” [9, с. 714].
Політична та адміністративна сфери відокремлені одна від одної, але при цьому й пов’язані. Існують ключові точки, в яких вони перетинаються, розмежовуються або часто межі між ними не є зрозумілими. Як результат, іноді діяльність представників вищого корпусу державної служби може вступати в конфлікт з діяльністю міністрів. Питання підзвітності часто є чутливою темою, яка привертає увагу до питання труднощів та невизначеності цієї взаємодії.
Навіть у найбільш розвинених системах державної служби не можна говорити про наявність бездоганної політичної нейтральності на державній службі або „чистої” системи на основі професійних заслуг та здобутків. Наприклад, у Великій Британії використовують термін „мережа давніх друзів” / „зв’язки давньої дружби” (old boys’ network) для опису одного з важливих способів прийняття на державну службу. У Франції визнаються та навіть відзначаються прерогативи та тематика заходу привілеї випускників ENA (Національної Школи державного управління). А в США протягом відомого 100-денного терміну правління новий президент переважно займається відбором та набором тисяч політичних призначенців на посади в системі адміністрування.
Однак, незважаючи на деякі винятки, більшість країн, включаючи і три вищезазначені, підтримують принцип і практику розмежування політичної та адміністративної діяльності.
Незважаючи на 10-річний процес адміністративної реформи (від набуття чинності Указом "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" №810 від 22 липня 1998 р. аж до сьогодні), однією зі складових якої є реформування державної служби, і досі в Україні відсутнє чітке розмежування політичних і службових посад, що, своєю чергою, призводить до численних звільнень із службових, за своєю суттю, посад через політичні міркування. Прикладом цьому може слугувати низка характерних масових звільнень.
Однією з передумов ефективної діяльності державної служби є проведення чіткого розмежування між публічною службою та політикою, і відповідно службовими та політичними посадами. Перші покликані забезпечувати якісне та професійне виконання завдань, покладених на органи виконавчої влади, їх стабільність і неперервність, а діяльність та перебування тих чи інших осіб на певних посадах не має залежати від жодних політичних метаморфоз, другі – мають забезпечувати формування та впровадження державної політики, і відповідно їх перебування на посадах об’єктивно зумовлюється політичною кон’юнктурою.
Хоч ще в 1919 році М. Вебер наголошував: “Дійсною професією справжнього чиновника... не повинна бути політика. Він повинен “управляти” передусім неупереджено...” [2, с. 666], утім, сьогодні також є усвідомлення того, що “державна служба повинна стати засобом, діючим інструментом здійснення державної політики України, а не кон’юнктурою, яка б відповідала інтересам того або іншого політичного угруповання в керівництві державою” [5, с. 47]. Подібної точки зору дотримуються і окремі російські автори, які вважають, що державна служба “має забезпечувати стабільне управління; вона може відігравати визначену роль у стабілізації соціально-політичного життя, розв’язанні політичних конфліктів, урівноваженні дій різних політичних сил” [6, с. 34].
Висновки
Таким чином, для запобігання зловживань та для підвищення соціальної захищеності службовців необхідно створити законодавчий механізм жорстокого контролю обов’язкової політичної нейтральності державної служби та який буде захистом державних службовців від прямого політичного втручання та зробить неможливим усунення з посад досвідчених, здібних і перспективних державних службовців.
Однією з умов, що надає державному службовцю впевненості в собі, у своїх знаннях та вмінні їх використовувати є підвищення кваліфікації, оскільки саме від цього залежить якість підготовки документів та прийняття рішень.
Прийняття нового Закону „Про державну службу” є одним з основних кроків комплексного реформування державної служби та сприятиме створенню на засадах Європейського адміністративного простору професійної, нейтральної та ефективної державної служби, що забезпечуватиме результативну та ефективну діяльність органів державної влади та надання якісних послуг громадянам.
Література
1. Закон України «Про державну службу України» від 16 грудня 1993 р. №3723
2. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990.
3. Габричидзе Б.Н., Коланда В.М. Принцип профессионализма в государственной службе // Государство и право. –1995. – № 12.
4. Гришковец А.А. Государтсвенная служба и гражданское общество: правовые проблемы взаимодействия (практика России) // Государство и право. – 2004. – № 1
5. Нижник Н.Р. Державна служба в Україні як фактор державотворення // Вісник державної служби України. – 1995. - № 1.
6. Старилов Ю.Н. Государственная служба в Российской Федерации: проблемы реформы // Юридические записки: Вып. 3. Проблемы государственной власти. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995.
7. ЯнюкН. Принципи державної служби як основа її професійності і стабільності // Вісник Львів УН-ТУ Серія юрид. – 2009. – №48.
8. Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / За заг.ред. Тимощука В.П., Школика А.М. – К.: Конус-Ю, 2007
9. Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / За заг.ред. ТимощукаВ.П., Школика А.М. – К.: Конус-Ю, 2007