Смекни!
smekni.com

Пенсійне право як складова права соціального забезпечення (стр. 1 из 3)

Дніпропетровський державний університет

внутрішніх справ

Кафедра «Цивільного права та процесу»

Реферат

з дисципліни «Трудове право»

за темою:

«Пенсійне право як складова права соціального забезпечення»

Виконав:

курсант 301 н.в.

рядовий міліції

Шпильовий І.В.

Перевірив:

викладач кафедри цивільного права та процесу

ст. лейтенант міліції

Савко В.В.

Дніпропетровськ

2007


План

1. Поняття та структурні елементи права соціального забезпечення.

2. Пенсія, як об'єкт соціально-забезпечувальних правовідносин.

Поняття, ознаки, класифікація та суб’єкти права.

Література


1. Поняття та структурні елементи права соціального забезпечення.

Кожна галузь права є системним явищем. Ознаки цілого знаходять своє відображення в окремому, і навпаки, знаючи властивості елементів – отримуємо інформацію про ціле. Система права соціального забезпечення – це такий розподіл правового матеріалу, який дозволяє наглядно побачити різні частини цієї галузі в їх єдності. Іншими словами, це структурована сукупність правових норм, розподілених за групами – правовими інститутами, які утворюють галузь права соціального забезпечення.

Цілком справедливо, що дослідження системи галузі права соціального забезпечення необхідно розпочати із вирішення питання про об’єктивні критерії її побудови і структурні елементи. А виходячи з того, що система суспільних відносин є надсистемою для системи права, то критерії формування галузей права необхідно шукати саме у відносинах, які формують предмет права соціального забезпечення.

У сучасній науковій літературі тривають дискусії щодо суспільних відносин, які є предметом права соціального забезпечення. Відокремлення певної групи відносин в одну цілісність відбувається за певними ознаками, які притаманні тією чи іншою мірою усім відносинам. З огляду на концепцію соціальних ризиків і сучасні міжнародно-правові акти такою ознакою у контексті соціального забезпечення є соціальні ризики: досягнення пенсійного віку, інвалідність, тимчасова непрацездатність, смерть годувальника, безробіття, малозабезпеченість, виховання дітей, необхідність у медичній допомозі, лікуванні. Внаслідок виникнення будь-якого із цих соціальних ризиків особа втрачає або отримує в неповному обсязі певні блага: матеріального чи нематеріального характеру (заробіток, доходи, здоров’я, здатність до самообслуговування тощо), які самостійно вона відновити чи компенсувати, як правило, не спроможна.

Будь-який вид соціального забезпечення – це закріплена в нормах права форма забезпечення належного життєвого рівня громадян у випадках соціальних ризиків.

Саме соціальний ризик може бути основним системоутворюючим критерієм системи права соціального забезпечення загалом, тобто визначати коло якісно однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права. Однак, разом із тим, соціальний ризик є основним диференційним критерієм, згідно з яким відбувається поділ особливої частини права соціального забезпечення на окремі правові інститути.

Як відомо, наявність самостійного предмета правового регулювання свідчить про існування самостійної галузі права. При цьому правові норми, правові інститути та підгалузі як елементи системи галузі права є взаємопов’язаними.

Система права соціального забезпечення, вибудувана за відповідними критеріями, має відповідати таким вимогам:

1) давати повне й об’єктивне розуміння про право соціального забезпечення;

2) бути зручною базою для систематизації соціально-забезпечувального законодавства.

Першим таким критерієм вважається змістовна об’ємність правової норм, тобто її властивість впливати на певну групу відносин. За цим критерієм право соціального забезпечення поділяють на загальну та особливу частини. Якщо норма права стосується галузі загалом або регулює значну групу відносин, тоді таку норму відносять до загальної частини. Як правило, правові норми загальної частини не врегульовують конкретних відносин між суб’єктами. Однак вони виконують надзвичайно важливу функцію – створюють "обличчя" і відображають "дух" галузі. І тут перш за все потрібно згадати про норми, які відображають принципи і завдання правового регулювання, відповідно до яких розбудовується галузь права. Так, Концепція соціального забезпечення, затверджена постановою Верховної Ради України, визначає, що соціальне забезпечення охоплює тільки тих громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних осіб, а на громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь. Крім цього, соціальне забезпечення різних соціально-демографічних груп населення диференціюється залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту тощо.

Крім норм-принципів, до загальної частини входять норми права, які визначають права людини в галузі соціального забезпечення; норми права, які встановлюють систему соціальних нормативів; норми, що містять державні гарантії у сфері соціального забезпечення.

Важливою складовою загальної частини є правові норми, які визначають основні права людини в галузі соціального забезпечення. У Конституції України, поряд із іншими соціальними правами, громадянам України гарантується право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, право на охорону здоров’я, медичну допомогу. Правова фіксація вичерпного переліку соціальних ризиків є дуже важливою. Така необхідність викликана специфікою соціально-забезпечувальних відносин, в яких тісно переплітаються приватні і загальнодержавні інтереси, адже соціальне забезпечення виконує важливі політичні та соціальні функції в державі. Про змішаний приватно-публічний характер соціально-забезпечувальних відносин Уже не раз згадувалось у науковій літературі. Враховуючи певну конфліктність, необхідно детально визначити випадки, коли суспільство гарантує особі соціальне забезпечення. А умови, за яких особа має право вимагати такого забезпечення, регламентуються нормами права, які визначають організаційно-правові форми соціального забезпечення. Йдеться про правові норми, які в загальному вигляді регламентують способи, якими держава забезпечуватиме права людини в цій галузі: фінансування соціального забезпечення за рахунок соціального страхування та бюджетних коштів, диференціація соціального забезпечення залежно від трудової діяльності, потреб та інших факторів. Таким поєднанням забезпечується вирішення проблеми, в якій, з одного боку, визначається потреба особи внаслідок настання соціального ризику, а з іншого – який вид (чи види) соціального забезпечення і в якій організаційно-правовій формі має буде надано.

Особливу частину системи права соціального забезпечення складають норми, які визначають способи організації соціального забезпечення та умови надання окремих його видів. Ці норми можна групувати за різними критеріями. Найпростіше було б розмежувати правові норми, які регулюють матеріальні соціально-забезпечувальні відносини та процедурні. Однак такий поділ є доволі громіздким і не дає повного розуміння про право соціального забезпечення загалом. За організаційно-правовою формою соціального забезпечення розрізняють правові норми загальнообов’язкового державного соціального страхування і надання соціальної допомоги. За видом соціального забезпечення розрізняють правові норми, що визначають надання пенсій, допомог, послуг. На підставі соціального ризику як критерію класифікації правові норми поділяються на такі, що регулюють: надання соціального забезпечення у випадку настання пенсійного віку, безробіття, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку на виробництві, малозабезпеченості і т.д. На жаль, жодний із цих критеріїв не забезпечує створення повної і зручної для використання структури особливої частини права соціального забезпечення. Тому, на нашу думку, при визначенні системи особливої частини доцільно скомбінувати всі ці та інші можливі критерії.

Можна виокремити такі елементи особливої частини права соціального забезпечення:


1.1 Право загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Більшість видів соціального забезпечення реалізуються саме через соціальне страхування. Соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у старості, у разі захворювання, безробіття, нещасного випадку. Зміст загальнообов’язкового державного соціального страхування полягає у розподіленні соціального ризику між роботодавцями, найманими працівниками та іншими особами, які підлягають обов’язковому страхуванню і державою. Особа, завчасно передбачаючи невідворотне настання певного соціального ризику, повинна "заробити" право на отримання певного матеріального блага. Таким чином, соціальне страхування охоплює насамперед ті соціальні ризики, які наперед відомі, передбачувані і неодмінно трапляються у людей у певний час чи за певних обставин: старість, захворювання, безробіття, нещасний випадок.

У правових нормах зафіксовані поняття, види (пенсійне страхування; страхування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття), принципи, суб’єкти (застраховані особи, страхувальники і страховики) та об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування, види соціального забезпечення, які надаються за рахунок фондів соціального страхування. Крім цього, визначаються державні органи, які займаються управлінням державним страхуванням, їх права та обов’язки, способи формування джерел фінансування, розміри страхових внесків на різні види соціального страхування.