Пожежонебезпечна зона – це простір, де можуть знаходитися спалимі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і можливих його порушеннях.
Вибухонебезпечна зона – це простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.
Згідно з ПУЕ в пожежонебезпечних зонах використовуються електрообладнання закритого типу.
В вибухонебезпечних зонах і зовнішніх установках необхідно використовувати вибухозахищене електрообладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76 «Електрообладнання вибухозахищене”.
Засоби та способи гасіння пожежі.
Пожежу, яка виникла можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело тепла.
Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний.
До фізичних способів припинення горіння відносяться
· охолодження зони горіння або горючих речовин
· розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами
· ізоляція реагуючих речовин від зони горіння
Хімічний спосіб припинення пожежі – це хімічне гальмування реакції горіння. До основних засобів гасіння пожежі (з допомогою яких здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння) відносяться:
· вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані)
· інертні гази (вуглекислий газ, азот)
· піни хімічні та повітряномеханічні
· порошкові суміші
· покривала з брезенту та азбесту.
Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежї, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.
Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:
· великою теплоємністю, високою термічною стійкістю (розкладається при температурі вище 1700°С).
· значним збільшенням об’єму при пароутворенні (1л води при випаровуванні утворює більше 1700л пари).
· охолоджує зону горіння.
Воду застосовують у вигляді потужних струменів і як пару. Струменем води збивають полум’я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять тверді спалимі речовини; дощем і водяним пилом – тверді, волокнисті сипучі речовини, а також легкозаймисті та спалимі рідини (спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м3 невеликих загорянь на відкритих установках.
Промислові підприємства мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними помпами, котрі забезпечують подання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними помпами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів. Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.
Для гасіння пожеж всередині будівель, крім пожежних кранів встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні установки. Спринклрна установка водяної системи являє собою розгалужену мережу труб під стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), які закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141, 182 °С. Установки мають контрольно-сигнальний клапан, який пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапану.
Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних давачів, які відкривають клапан групової дії.
Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон, інш.) особливо доцільно застосовувати тоді, коли застосування води може викликати вибух або поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.
Вуглекислота виконує дві функції :охолоджуючу та ізолюючу.
Вуглекислота – газ без кольору і запаху. Він важче від повітря в 1.5 рази; при 0°С і Р=36атм легко переходить у рідкий стан, тоді його називають вугликислотою. З 1л рідкої вуглекислоти при t°=0° утворюється 506л газу. Зберігаються в стальних балонах. Подача кислоти проводиться через раструби – диффузори, внаслідок чого відбувається переохолодження кислоти, що виходить і утворення вуглекислого снігу.
При використанні вуглекислоти необхідно врахувати токсичність її. При вдиханні повітря, яке містить 10% СО2, і не має запаху наступає параліч дихання і смерть.
Азот не має ні кольору ні запаху. Порівняно з СО2 в рідкий стан переходить при дуже низькій температурі (-195.8°С).
Азот як засіб гасіння використовується по методу розбавлення спалимої речовини.
Вуглекислоту і азот застосовують в порівняно невеликих по об’єму приміщеннях, головним чином при гасінні речовин, що горять полум’ям (рідини, гази). Погано гасять речовини, здатні тліти.
Оскільки вуглекислота відновлюється лужноземельними металами, її не можна застосовувати при гасінні цих металів.
Азот застосовують для заповнення вільних об’ємів в посудинах над ЛЗР з метою запобігання вибухів у виробничих установках.
Піни для гасіння пожеж являють собою суміш газу з рідиною. Пухирці газу можуть утворюватися всередині рідини в результаті хімічних процесів або механічного змішування газу (повітря) з рідиною. Гасіння піною заключається в тому, що пінне покриття є якби екраном, який запобігає дії тепла зони горіння на поверхню речовини. Піна запобігає виходу рідини в зону горіння, виявляючи ізолюючу дію. Піна виявляє і деяку охолоджуючу дію.
Хімічна піна утворюється в результаті такої реакції, при якій в рідкому середовищі утворюється будь-який газ. При змішуванні порошка з водою відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу. Цю піну застосовують для гасіння нафтопродуктів.
Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води і поверхнево-активної речовини (наприклад, піноутворювача ПО-1).
Піни характеризуються кратністю і стійкістю.
Під кратністю розуміють відношення об’єму піни до об’єму рідини, з якої вона одержана..
Стійкість – час від моменту утворення до повного розпаду.
· внутрішні пожежні крани.
· відра, кошми, лопати, пісок
· вогнегасники
Пінний вогнегасник ОХП-10 складається із зварного сталевого корпусу, який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині встановлено поліетиленовий посуд з сумішшю сірчаної кислоти та сульфату заліза. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється піна. Цей вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.
Вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5 складаються із сталевого балону з запорним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 Мпа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до мінус 70 °С і утворюється снігоподібна вуглекислота. Ці вогнегасники застосовують для гасіння невеликих пожеж, електрообладнання, що знаходиться під напругою. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.
Порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-5, ОП-10 та інш. – це поліетиленові балончики, які містять фосфорноамонійні солі, карбонат натрію. Застосовуються для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів алюмінію, металоорганічних сполук, а також тоді коли не можна гасити пожеж водою, піною або вуглекислим газом.
. Література.
1. Пістун І.П., Піщенюк В.Ф., Березовський А.Г., Безпека життєдіяльності. Л., 1996 р.
2. Білявський Г.О., Подул М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології.-М.,1990 р.
3. Павленко М.Г. Для нинішнього і майбутнього поколінь.-К., 1992 р.
4. Юдин А.М. Быт и экология.
5. Єлисєєв А.Г. Охорона праці, Київ, 1991 р.
6. Дубицкий А.Е., Меменов И.А., Чепкий Л.П. Медицина катастроф, Київ, "Здоров'я", 1993 р.
7. Стеблюк М.І. Цивільна оборона, Київ, 1994 р.
8. Апанасенко Б.Г., Чепкий А.П. Швидка медична допомога, К., "Вища школа", 1992 р.
9. Рожинский Г.Б. Оказание доврачебной помощи, "Медицина", 1991 р.
10. Навчальний посібник з ЦО для населення Івано-Франківької області, "Знай та умій". 1992 р.
11. Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.