Внутрішній трудовий розпорядок, урегульований нормами права, реалізується у межах конкретного підприємства. Разом з тим він є частиною загального правопорядку, що діє в суспільстві.
Трудовий правопорядок має за мету забезпечити нормальне функціонування суспільного виробництва. Він є об’єктивно необхідною системою або сукупністю відносин між людьми, що виникають у процесі праці, і свідомо регулюється суспільством[6].
Правопорядок за своїм змістом включає до себе не тільки належну, правомірну поведінку, а й правопорушення та заходи боротьби з ними. Тому, розкриваючи тему “Трудова дисципліна”, ми висвітлюємо питання принципів (що ґрунтуються на трудових обов’язках сторін трудового правовідношення), форм (що закріплюються в Правилах внутрішнього трудового розпорядку на різних рівнях їх застосуванні /загальний, галузевий, спеціальний/, Статутах, Положеннях про дисципліну, посадових інструкціях) та методів (заохочення та примус) забезпечення трудової дисципліни.
1.2 Загальні принципи трудової дисципліни
Основні принципи, на яких ґрунтується інститут “трудова дисципліна” виражені у правах і обов'язках сторін трудового правовідношення. Саме ці права та обов’язки складають основу змісту трудового договору і визначаються як безпосередньо сторонами в договорі, так і законодавством на рівні централізованих і локальних норм. До основних трудових обов'язків працівників /робочих та службовців/, тобто основних принципів трудової дисципліни працівників, належать:
- перш за все, заключаючи трудовий договір, працівник приймає на себе основний обов’язок виконувати роботу за визначеною спеціальністю, кваліфікацією, посадою і при цьому дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, що встановлений на підприємстві, в установі або організації (ст. 21 КЗпП***);
- згідно ст. 139 КЗпП Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника;
- крім того, в п. 11 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ та організацій від 20.07.1984р. регламентується найбільш повний перелік загальних обов’язків працівників. Серед них: працювати чесно і сумлінно, дотримуватись дисципліни труда – основи порядку на виробництві, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації, використовувати весь робочий час для трудової діяльності, не припускатися помилок та браку в роботі, дотримуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні праці, техніці безпеки, виробничої санітарії, гігієні праці та протипожежної безпеки, працювати у виданому спецодязі, спецвзутті, користуватися необхідними засобами індивідуального захисту, утримувати робоче місце , обладнання та приладдя в належному стані, а також дотримуватись чистоти на території підприємства, дотримуватись встановленого порядку збереження матеріальних цінностей та документів.
Прийнято вважати, що декотрі з цих обов’язків /принципів/ скоріш носять не правовий характер, я є моральними обов’язками. До них, зокрема відносяться обов’язки збільшувати виробничість праці, досягати перевиконання норм виробки, вести себе гідно, дотримуватись правил гуртожитку, стримуватись від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх обов’язки[7].
Коло обов’язків, які виконує кожний працівник по своїй спеціальності, кваліфікації або посаді, зазначаються в кваліфікаційній характеристиці (посадовій інструкції), з якою власник зобов’язаний ознайомити працівника до початку роботи (див. Додаток 1).
Обов’язки працівників залежно від специфіки виробничої трудової функції поділяються на загальні і спеціальні. Вищезазначені обов’язки працівників є загальними.
Що стосується спеціальних обов'язків, то в них відображається специфіка виробництва конкретного підприємства або конкретної трудової функції, і вони встановлюються нормативними актами (статутами про дисципліну; статутами підприємств; локальними актами про правовий статус окремих підрозділів, посадових осіб; наказами і розпорядженнями).
Всі обов'язки також можна поділити на дві групи: І) обов'язки щодо забезпечення конкретної трудової функції: 2) обов'язки додержувати загальні правила поведінки, які забезпечують нормальний трудовий процес.
Обов'язки власники а або уповноваженого ним органу, тобто принципи їх трудової дисципліни, в першу чергу складаються із зобов'язань забезпечити громадянам, працю яких вони використовують на договірній основі, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом. Зокрема, всі власники зобов'язані забезпечити розмір оплати праці найманих працівників усіх видів підприємств не нижче мінімальної заробітної плати, встановленої державою; забезпечити додержання гарантій, що встановлені жінкам у зв'язку із материнством; забезпечити гарантії, встановлені неповнолітнім; сплачувати обов'язкові страхові внески за працюючих громадян у Фонд соціального страхування та Пенсійний фонд України тощо[8].
Всі ці принципи регламентуються статтею 141 КЗпП та п. 12 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ та організацій від 20.07.1984р.
Декотрі з вказаних обов’язків власника або уповноваженого ним органу також носять моральний характер, зокрема в частині відносно запитів та потреб.
Порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору є підставою для розірвання трудового договору за вимогою працівника (ст. 39 КЗпП).
Також для керівника, що порушує законодавство про працю або не виконує зобов’язань по колективному договору небажаними наслідками можуть бути звільнення або зміщення з посади за вимогою профспілки або іншого органу, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір. Керівник не згодний з даними вимогами, вправі оскаржити його в суді у дводенний строк (ст. 45 КЗпП)[9].
Таким чином, управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. На державному підприємстві уповноваженим власником органом виступає керівник підприємства.
Для організації виконання господарських завдань та відповідної виробничої діяльності власник наймає адміністрацію підприємства. Главою адміністрації є керівник підприємства, який безпосередньо наймається (призначається, обирається) власником (ст.16 Закону України “Про підприємства”). На підприємствах, що є у загальнодержавній власності, наймання на роботу керівника підприємства здійснюється виключно шляхом укладення контракту[10]. Керівник, в свою чергу, призначає на посаду всіх підпорядкованих йому членів адміністрації (заступників керівника підприємства, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління та структурних підрозділів підприємства, майстрів та старших майстрів).
Правове положення адміністрації є подвійним. З одного боку, кожний член адміністрації укладає трудовий договір з керівником як органом, уповноваженим власником. Це означає, що кожний представник адміністрації зобов'язаний додержувати правил внутрішнього трудового розпорядку як звичайний працівник. З другого боку, трудові обов'язки адміністрації полягають в організації праці на даному підприємстві. Адміністрація зобов'язана так організувати працю на підприємстві, щоб створити умови для забезпечення трудової дисципліни, росту продуктивності праці, якості продукції, - кінцевому рахунку беззбиткової роботи підприємства. Для здійснення цих зобов'язань власник наділяє адміністрацію владно-розпорядчими та дисциплінарними повноваженнями. Адміністрація має право вимагати від працівників виконання їх трудових обов'язків, розпоряджень адміністрації, а також застосовувати до них заходи заохочення або дисциплінарного стягнення.
Певну специфіку мають основні трудові обов'язки /принципи трудової дисципліни/ державних службовців. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Голів та членів Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією України та спеціальними законами України.
Що стосується інших категорій державних службовців, то згідно із законом до їхніх основних обов'язків належить: додержання Конституції та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; збереження державної таємниці та інше[11].
Отож, основні принципи забезпечення трудової дисципліни, регулюються КЗпП та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, конкретні ж трудові обов'язки окремих категорій працівників передбачаються спеціальними статутами, положеннями про дисципліну та посадовими інструкціями.
1.3 Нормативно – правова база трудової дисципліни