оптимізація співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, що має поряд з екологічним також і важливе соціально-економічне значення;
формування ефективної інвестиційної політики, спрямованої на розробку, освоєння та використання природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій, виробництво екологічно безпечних видів продукції. [5, ст.43]
Значна питома вага земельних ресурсів визначає необхідність збалансованого розвитку агропромислового напрямку економіки, збереження та раціонального використання земельних ресурсів.
Для успішного вирішення зазначених завдань потрібно зменшити розораність земель та підвищити родючість грунтів, одночасно припинивши їх деградацію. Необхідним також є досягнення екологічно збалансованого співвідношення угідь в зональних системах землекористування. Потрібно якомога швидше оптимізувати і підвищити ефективність використання та охорони земельних ресурсів України.
Перехід до сталого розвитку вимагає визначення головних напрямів збалансованості водокористування, покращання водозабезпечення населення, збереження водоресурсних систем як унікальних складових природного середовища.
Основними засобами для організації збалансованої системи водозабезпеченості і водокористування є:
— пріоритетність у водокористуванні соціальної сфери, забезпечення прав людини на якісну питну воду та сприятливе водне середовище;
— цілісність в управлінні водогосподарською та водоохоронною діяльністю за басейновим принципом у взаємозв'язку з іншими компонентами навколишнього середовища;
— екологічно адаптований за водним фактором розвиток економічного потенціалу областей і регіонів;
— запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки;
— надання переваги використанню водоресурсних об'єктів у природному стані;
— оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел;
— пріоритетність економічних важелів регулювання водокористування та охорони вод. [2, ст.38]
Забезпеченню ефективної системи відтворення навколишнього середовища і сталого розвитку сприятиме оптимальна лісистість території. Пожвавлення розвитку лісового господарства, встановлення збалансованості між обсягами відтворення і експлуатації лісових ресурсів має досягатись на основі удосконалення економічного механізму. Йдеться, зокрема, про розширення джерел фінансування заходів по відновленню лісових ресурсів і поліпшенню їх використання; удосконалення нормативів плати і розмірів платежів за використання лісів та нанесення їм збитків.
Реалізація зазначених заходів дозволить:
збільшити площі лісів як за рахунок лісового фонду, так і заліснення неугідь та вилучення з сільськогосподарського користування низькопродуктивних земель (понад 1 млн. га);
розширити в кожній природній зоні мережу природоохоронних територій за рахунок найбільш цінних ділянок, що залишились у природному стані і найменш порушені господарською діяльністю;
забезпечити належну охорону та збереження лісових ресурсів і екосистем, посилити природоохоронні функції лісів, здійснити комплекс лісогосподарських заходів щодо зниження радіоактивного забруднення лісового фонду. [2, ст.40]
Важливе значення повинно приділятись охороні атмосферного повітря. Потрібно розробити стандарти якості атмосферного повітря, які будуть узгоджені з міжнародною системою стандартів. Необхідно модернізувати очисні споруди на підприємствах, встановити основні вимірювальні прилади контролю за якістю повітря.
В Україні, яка є одним з найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу, за відсутності адекватних природоохоронних заходів розвиток гірничопромислового комплексу прийшов у протиріччя з вимогами сталого розвитку. Хоч в той же час за обсягом розвіданих запасів і резервного фонду родовищ мінерально-сировинний потенціал виступаю чинником стабільності соціально-економічного розвитку країни. Завдання переходу до сталого розвитку в цій сфері полягають у заміні невідновлюваних ресурсів відновлюваними [5, ст.52], оцінці наявної мінерально-сировинної бази стосовно нових критеріїв та з урахуванням використання нових видів корисних копалин. Причому слід зважати на довготривалий характер дефіцитності щодо нафти, газу та окремих кольорових і рідкісних металів.
Для досягнення мети в цій сфері необхідно гарантувати паритетність використання ресурсів як сучасними, так і прийдешніми поколіннями. Потрібно визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах, виходячи з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки. Необхідною також є розробка екологічних вимог щодо охорони та раціонального використання у нових економічних умовах. [3, ст.45]
Для забезпечення належної роботи механізму реалізації переходу України до сталого розвитку необхідним є виконання його головних принципів:
максимальна орієнтація на власні можливості, особливо природно-ресурсні умови, науково-технічний та інтелектуальний потенціал;
використання програмно-цільового планування та розроблення щорічних програм, планів і прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням вимог екологічної безпеки;
поєднання державного впливу і ринкових регуляторів розвитку економіки. [2, ст.44]
Для забезпечення поетапного переходу до сталого розвитку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази на основі нової Конституції держави, прийняти цілий ряд законодавчих актів, що будуть основою для соціально-економічних перетворень, обгрунтованого вирішення проблем народного господарства і збереження навколишнього середовища.
Для послідовної реалізації в Україні процесу сталого розвитку була створена при Кабінеті Міністрів України Національна комісія сталого розвитку України, яка повинна забезпечити формування основ національної політики сталого розвитку та здійснення координації діяльності міністерств відомств, наукових та громадських організацій в цьому напрямі.
Підсумовуючи розгляд особливостей переходу України на принципи сталого розвитку, то потрібно відзначити, що його принциповими рисами є:
по-перше — переважно державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне використання власних можливостей економіки України, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;
по-друге — врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;
по-третє — поєднання державного впливу з ринковими формами сталого розвитку, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.
Висновки
Головним результатом роботи світового співтовариства у напрямку переходу на засади сталого розвитку є те, що переважна більшість країн, що розвивається, вже стали на цей шлях, в них почалися необхідні трансформаційні процеси. Чи не найсуттєвішим моментом є те, що уряди країн світу усвідомили екологічну небезпеку, яка постала перед ними, зрозуміли, що майбутні покоління мають такі ж права на користування ресурсами планети, як і теперішнє. В зв¢язку з цим було обрано єдиний можливий шлях до вирішення проблеми — сталий розвиток. Перехід на його засади в країнах, що розвиваються, обіцяє бути набагато важчим, ніж у розвинених країнах світу, враховуючи цілу низку негативних факторів та тенденцій.
Перші кроки країн, що розвиваються, на шляху до сталого розвитку вже були проаналізовані, тому залишилось лише зазначити висновки, які мають бути зроблені при подальшому планування переходу цих країн до сталого розвитку. Для успішного завершення цього процесу країнам, що розвиваються, необхідно два ключових фактори: зовнішня фінансова підтримка та передача екологічно чистих технологій.
Для країн, що розвиваються, офіційна допомога з метою розвитку є одним з основних джерел зовнішнього фінансування і має винятково важливе значення для вчасної та ефективної імплементація принципів сталого розвитку і в цілому не може бути замінена потоками приватного капіталу. Таким чином розвиненим країнам слід якомога скоріше виконати прийняті ними зобов’язання щодо встановленого ООН цільового показника в розмірі 0,7 % від загального обсягу ВНП. Незважаючи на те, що деякі країни вже досягли цього показника, загальна тенденція веде до його зменшення [4, ст.11]. Тому перед світовим співтовариством стоїть завдання повернути цю тенденцію назад, одночасно підвищуючи ефективність офіційної допомоги.
Фінансування, що забезпечується багатосторонніми фінансовими установами, також має винятково важливе значення для країн, що розвиваються, в їх зусиллях з переходу до сталого розвитку. такі установи повинні як і раніше відгукуватись на потреби і пріоритетні завдання у галузі розвитку країн, що розвиваються. Особливо важливим є адекватне, стале та передбачуване фінансування операцій Глобального екологічного фонду, що допоможе здійснювати фінансування на безоплатній та пільговій основі і буде сприяти сталому розвитку.
Необхідною умовою сталого розвитку, окрім фінансової допомоги, є наявність науково-технічної інформації , а також доступ до екологічно чистих технологій та їх передача. Здатність країн, що розвиваються, користуватися результатами науково-технічного прогресу та брати в ньому участь може справити великий вплив на їх перехід до сталого розвитку та на їх розвиток взагалі. Тому міжнародному співтовариству слід стимулювати доступ до екологічно чистих технологій та їх передачу країнам, що розвиваються, на вигідних умовах.