5. Міністерству фінансів, Міністерству економіки під час формування Державного бюджету України та Державної програми економічного і соціального розвитку України передбачати щороку кошти на забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів підручниками, наочними посібниками, комп'ютерною технікою з відповідним програмним забезпеченням, іншими засобами навчання та навчальним обладнанням.
6. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:
розробити за погодженням з Міністерством освіти і науки та затвердити доІ січня 200І р. регіональні плани переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і І2-річний термін навчання;
до І вересня 200І р. оптимізувати мережу загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до освітніх потреб населення та соціапьно-демографічної ситуації в регіоні, розширювати можливості надання учням додаткових освітнix послуг;
вжити заходів до гарантованого забезпечення підручниками і навчальними посібниками учнів загальноосвітніх навчальних закладів;
здійснити підготовку і перепідготовку педагогічних працівників для організації навчання в загальноосвітніх навчальних закладах за новим змістом і структурою загальної середньої освіти;
забезпечити підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення та інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, оснащення їх необхідним обладнанням і устаткуванням.
7. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від
5 серпня 1998р. N І2З9«Про затвердження Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів» (Офіційний вісник України, 1998р" N 31, ст. 1187).
Прем'єр-міністр України! В.ЮЩЕНКО
Д. БЕХ, доктор психолопчних наук, дійсний член АПН України, директор Інституту проблем виховання
ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАСАДАХ НОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ
Сучасна психолого-педагогічна наука докорінно переглядає свої методологічні підходи до морально-духовного виховання й розвитку підростаючої особистості. Від продуманості цієї роботи безпосередньо залежатиме те, якої особистісно перетворювальноїпроби будуть виховні методи як основний інструмент діяльності педагога.
Нині стало очевидним, що лише ті наукові положення матимуть перспективу, які покладаються на дитину в її сутнісному вимірі, звертаються до її свідомості й самосвідомості, до вищих її почуттів в опануванні морально-духовної культури і свого народу ілюдства вцілому.
Завважимо, що виховна методологія - це система положень, які виступаютьпояснювальними схемами в організації виховного процесу. 3 огляду на це пропонуємо виховні інваріанти, тобто усталені вимоги, на основі яких педагог зможе науково обфунтовано виховувати дитину.
Інваріант 1. Формування в суб'єкта здібності й бажання усвідомлювати себе як особистість
Завдання допомогти дитині усвідомити себе як особистість має стати головним для педагога як організатора виховного процесу. Адже тільки через усвідомлення можливе опанування складових внутрішнього світу, тобто формування вихованця як суб'єкта власного морально-духовного розвитку. Але що означає усвідомити себе як особистість щодо дитини, яка ще має стати цією особистістю, в якої ще не розвинено базових особистісних цінностей? Тут слід виходити з того, що структура образу "Я" дитини переважно емоційно-чуттєва і чим молодший вік, тим ця особливість яскравіше проявляється. Тому треба створювати такі виховні ситуації, які вимагали б від вихованця прояву широкої емоційної палітри, але позитивної спрямованості, оскільки негативні емоції особистісно руйнівні.
Спеціальні психологічні дослідження засвідчують, що совість як система суспільне значущих моральних цінностей розвивається швидше з того емоційного матеріалу, який робить індивіда психічно сильним. Почуття ж страху, слабкості тощо блокують розвиток повноцінної особисюсті.
Усвідомлення вихованцем своїх почуттів, прагнень, намірів відбувається за допомогою внутрішнього мовлення. Можна стверджувати, що воно є процесом оснащеннясвого "Я", Основна функція внутрішнього мовлення - вплив швидше на своє "Я", ніж на інших людей. Коли дитина починає більше усвідомлювати себе як особистість, вона звертається безпосередньо до себе, не прагнучи вступити в спілкування з іншою людиною.
Використовуючи внутрішнє мовлення для представлення самому собі своїх почуттів щодо різних подій, вихованець у результаті такої внутрішньої праці визначає і спосіб взаємин з іншими людьми. Власне, дитина цим самим створює свій життєвий світ, у якому вона має здійснити себе, працюючи постійно над своїм особистісним проектом.
Якраз почуття вихованця щодо себе організовують його життєвий світ, визначаючи і його емоційну атмосферу й ціннісну спрямованість.
Інваріант 2. Культивування у вихованця цінності іншої людини
Шкільний вік виявляється сприятливим для виховання в дитини такого фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким є здібність цінувати особистість людини. Ця риса передбачає сформованість відповідних знань про дану людину і прагнення до їх реалізації в поведінці.
Якщо таке прагнення стає стійким, набуває ознаки поведінкової звички, то воно перетворюється на почуття любові до людини і проявляється в різноманітних добродійних вчинках. Це почуття має бути безумовним, таким, що не пов'язане з якоюсь вигодою для иого носія.
Здібності цінувати особистість людини в дитини формуються двома шляхами. Перший з них - це детальне розкриття дитині позитивних сторін навколишніх - дорослих, старших дітей чи ровесників.
Слід звертати увагу на те, чим саме вихованець різниться від людей, яких йому ставлять за приклад для наслідування, чого йому не вистачає, щоб зрівнятися з ними в особистісному зростанні. Треба сповна підкреслювати, якою важкою морально-духовною працею дається людині та чи інша суспільно значуща якість чи цінність. Якщо вихованець переконуватиметься в обсязі й вагомості тих внутрішніх зусиль, які мобілізує й витрачає людина в процесі свого морального вдосконалення, то в нього створюватимуться реальні підстави для об'єктивної її оцінки, для виникнення почуття її значущості для себе. Тільки в процесі формування у вихованця цінності людської особистості можна сформувати в нього й адекватну оцінку власної значущості, без якої неможливейого моральне вдосконалення.
Другий шлях формування в дитини здібності цінувати особистість людини - це попередження зневажливого ставлення до інших. Таке явище за недоцільних виховних дій може набрати загрозливого характеру. Часто формуванню в дитини зневажливого ставлення до інших сприяють батьки, яких лякає стрімке зростання кола спілкування дитини, і тому вони проявляють зневагу до вчителів та інших людей, порівняння з якими, як Їм видається, може бути не на Їхню користь. Такими неадекватними діями батьки завдають непоправної шкоди своїй дитині: нав'язуючи зневажливе ставлення до людей (дорослих і дітей), вони втручаються в розвиток почуття величі людини як "міри всіх речей", блокують формування уявлень про людську гідність.
Виховуючи в дитини здібність цінувати особистість людини, педагог мусить пам'ята. ти про деструктивну дію такого захисного механізму, як самоствердження за рахунок приниження інших, і сам не повинен його проявляти; більше того, він мусить запобігати його прояву у своїх вихованців. Цей механізм - свідчення особистісної недосконалості, а то й примітивності людини, коли вона замість професійно-морального самовдосконалення як основи для розвитку почуття власної значущості підтримує його, доводячинаскільки негідні навколишні.
Інваріант 3. Формування у вихованця образу "хорошого іншого"
Вибудовуючи виховну стратегію з дітьми, педагог має виходити з домінуючої потреби дитини мати друзів-товаришів, що поділяють її захоплення, чий статус з усіх боків восновному відповідає її статусу. Це взаємини приятелювання.
Така змістовна спрямованість дитячих міжособистісних стосунків може позитивно впливати на моральну вихованість і поведінку дитини за умови формування в неї чіткого образу товариша. Йдеться про образ саме "хорошого іншого". Такий образ може виникнути й розвинутися в процесі спільних дій, в ігрових, побутових ситуаціях, у процесі навчання тощо. У цьому зв'язку важливою обставиною є те, щоб ці види дитячої взаємодії були взаємо, успішними, бо інакше виникатимуть ускладнення. У цілому можна вважати, що існую' чий У дитини образ "хорошого іншого" завжди символізує майбутнє задоволення багатьох її нагальних потреб і прагнень, чи, іншими словами, символізує інтеграцію, підтримкуі вирішення ситуацій, які виявляються обов'язковою умовою для здійснення вихованцем ефективних і адекватних дій, спрямованих на реалізацію його актуальних мотивів.
Суттєвим у характеристиці образу "хорошого іншого" є те, що він уособлює не систему абстрактних логічних суджень морального змісту, а насамперед сукупність позитивних емоційних переживань, яких зазнає дитина. І в цьому факті вбачається основнавиховна сила таких образів.
Образ "хорошого іншого" кожної дитини має стійку тенденцію до безперервного розвитку емоційних переживань, пов'язаних з певною особстістю. Важливо, щоб такий образ мав досить великий обсяг переживань, оскільки їх обмеженість не дає очікуваного виховного ефекту. У цій справі педагогові не слід покладатися лише на дитячу спонтанність, а потрібна продумана система виховних дій, які спонукали б вихованця постійно вичленяти певні сторони життя товариша, емоційно збагачували Їх аж до виникнення суб'єктивної значущості. Образ "хорошого іншого" виступає посередником у формуванні в дитини суспільне прийнятних ставлень до свого товариша. У цьому зв'язку слід враховувати психологічну закономірність, згідно з якою міра ефективно реалізації суспільне цінних ставлень на першому етапі може досить сильно коливати в дитини, що взаємодіє з різними ровесниками чи з одним із них у різних ситуаціях. : допомогою розвитку цього образу моральні вимоги, що об'єктивуються в певній системі суспільне значущих ставлень, вихованець усвідомлює більш ефективно.