Класифікація договорів (стр. 1 из 5)

Розвиток різних форм спілкування між людьми висунуло потребу в наданні їм можливості за погодженої сторонами волі використовувати запропоновані законодавцем або самим створити правові моделі. Такими моделями і стали договори (контракти).

У нашій країні аж до недавнього часу основна маса договорів – це ті, котрі з'єднували між собою головних учасників тодішнього економічного обороту - державні, а також кооперативні й інші громадські організації, - полягала у виконанні або для виконання планових актів. Воля контрагентів у таких договорах складалася під прямим або непрямим впливом вихідних від державних органів завдань. Тим самим договір утрачав свою основну ознаку: він лише з великою часткою умовності міг вважатися результатом досягнутого контрагентами згоди. Іншого і бути не могло, якщо врахувати, що плановий акт визначав у виді загального правила, які саме організації, про що, коли й у якому обсязі повинні були укладати договори на передачу товарів, виконання робіт або надання послуг.

Тенденція до підвищення ролі договору, характерна для всього сучасного цивільного права, стала виявлятися в останні роки в усе зростаючому обсязі й в сучасній Україні. Ця тенденція в першу чергу пов'язана з визнанням приватної власності і поступовим заняттям нею командних висот в економіці, звуженням до необхідних меж державного регулювання господарської сфери, установленням волі вибору контрагентів. Новий ЦК України не тільки проголосив "волю договорів", але і створив необхідні гарантії для її здійснення.

Різноманітність цивільних відносин обумовлює широке коло цивільних договорів. Кожному цивільному договорові властиві як загальні ознаки, так і ознаки притаманні саме цьому виду цивільних договорів.

Проблеми, що пов’язанні із класифікацією договорів відносяться до числа давніх проблем цивілістики. Наявність в усіх договорів загальних ознак – співпадання волі та волевиявлення, правомірність дії, дія принципу допустимості й свободи договору не виключає можливість їх класифікації. Класифікація договорів дозволяє вирішити ряд важливих завдань. Виявлення загальних типових рис договорів та різниць між ними полегшує для суб’єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту діяльності, що регулюється, створює можливість на науковій основі систематизувати законодавство про договори.

І Поняття “договір” у цивільному праві

Зобов’язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого) приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і цивільного обороту. Предметом зобов’язального права є певна поведінка зобов’язальної особи, її позитивні чи негативні дії. Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань не тільки в римському, а й в сучасному цивільному праві є договір. Римське договірне право - перше всесвітнє право суспільства товаровиробників. Договори були основною правовою формою, за якою здійснювався величезний товарний і господарський обіг Стародавнього Риму. Римляни створили розгалужену систему договорів, яка забезпечувала надійну правову основу ділових відносин. Багато договорів, розроблених римськими юристами були рацифіцировані середньовіковими економічними формаціями, а будучи пристосованими до нових умов, збереглися і в сучасному праві.

Однією з поширеніших підстав виникнення зобов’язань закон називає договір (ст. 11, 509 ЦК України). Поняття договору розкривається через поняття правочину, оскільки договір є одним з видів правочинів. Договором є домовленість двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків (п. 1 ст. 626 ЦК України).

Договору властиві ознаки: 1) в договорі виявляється воля двох чи декількох осіб, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; 2) договір – це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права, набуваючи там певних специфічних рис.

ІІ Класифікація договорів за різними ознаками:

Класифікація будь-якого поняття припускає його поділ на кілька видів (типів). Як відзначає М. И. Брагінский, такий поділ може бути зроблено двома способами:

1) дихотомія, або інакше "поділ надвоє". За її допомогою, використовуючи послідовно визначену підставу (критерій), ділять поняття на дві групи, одна з яких характеризується наявністю цієї підстави, а інша – її відсутністю. Подібний розподіл може бути застосовано до одного і того самого поняття використано багаторазово за умови, що кожен раз використовується інша підстава.

2) за допомогою визначених основ створюється в принципі необмежене число груп. У кожній з них зазначені підстави відповідним чином індивідуалізуються.

Дихотомія, застосовуючи к договорам, має двояке значення. Відповідний розподіл допомагає виявити головні особливості окремих договорів, але одночасно і шляхи формування нових договорів.

Класифікація договорів має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення загальних типових рис договорів та різниць між ними полегшує суб’єктам правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регулюємої діяльності. Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Класифікація договорів має сприяти з’ясуванню їх природи і змісту, виявленню властивих їм спільних рис та особливостей, дальшому вдосконаленню законодавства про договір.

Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація договорів може проводитись за тими ж критеріями, що й класифікація угод (консенсуальні й реальні, оплатні й безоплатні, абстрактні й казуальні тощо). Але договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють зустрічним характером волевиявлення учасників, тому в основу поділу договорів можна покласти нові критерії. Мал. 1. Класифікація договорів за різними критеріями

за поділом прав та обов’язків між сторонами

За ознакою поділу прав та обов’язків між сторонами у зобов’язанні розрізняють односторонні та двосторонні договори. Односторонній договір – це коли одна сторона (особа) бере на себе обов’язок перед другою стороною (особою) вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. До односторонніх договорів належать переважно так звані реальні договори. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій стороні (позичальнику) у власність грошей або речей, визнаних родовими ознаками, а позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві таку саму суму або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 1046 ЦК України). Односторонніми є договори дарування, позики, безоплатного користування майном тощо. Отже, в односторонньому договорі одна сторона є лише кредитором, а інша – лише боржником.

Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми. Двосторонній договір – це договір за яким права та обов’язки покладено на обидві сторони зобов’язання, що виникло з цього договору. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю

Переважна більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, поставка, оренда, комісія тощо). так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, а покупець, навпаки, зобов’язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму і вимагати від нього передання речі. Таким чином, у двосторонніх договорах кожна із сторін є водночас і кредитором і боржником: кредитором - відносно того, що вона має право вимагати від другої сторони, і боржником – відносно того, що вона зобов’язана вчити на користь другої сторони. Права і обов’язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов’язані між собою. Отже, поки одна сторона не виконає свій обов’язок, інша сторона не може реалізувати своє право.