Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару, Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює.
Додаткова вартість – головний термін марксистської політичної економії. За К.Марксом, додаткова вартість – це надлишок над вартістю робочої сили, який створили наймані працівникі та привласнили капіталісти.
Згідно з марксистською ідеологією, ринкова система є останьою експлуататорською системою, в якій із робітників визискують додаткову вартість. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людин людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм- директивним централізованим плануванням.
Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами – землею, природними богатствами, засобами транспорту і зв”язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави.
У командній системі основні проблеми організації економіки – що, як і для кого виробляти – визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із них чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об”єднань, галузевих міністерств). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий ріень доходів і споживання усім, у тому числі, хто не хоче працювати краще.
Командна система радянського типу в певні історичні періоди змогла швидко нагромаджувати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких приоритетних напрямків чи галузей, усунути безробіття, забезпечити відповідний рівень освіти, медичного обслуговування. Проте вона не була життездатною. Це зумовлювалося дією низки чинників.
По-перше, нарощування виробництва будь-якою ціною вимагало застосування дедалі більшої кількості праці, землій капіталу. Однак із часом цей метод себе вичерпав. Унаслідок несприятливих демографічних процесів темпи зростання населення і робочої сили різко уповільнилися. Природні умови обмежували залучення у сільськогосподарський оборот нових земель. Окремі спроби використання земель з низькою родючістю для виробництва зерна були невмішними. Екстенсивний розвиток економіки став неможливим . Командна економіка виявилася неспроможною освоїти інтенсивний шлях економічного зростання – підвищення ефективності використання наявних ресурсів замість збільшення їхньої кількості.
По-друге, зростали витрати на виробництво енергії, видобування сировини, внаслідок чого ціни на промислову продукцію постійно підвищувались, що підірвало стабільність сфери цін, фінансів підприємств і доходів держави.
По-третє, надмірна централізація породила такі негативні явища, як корупція і хабарництво , що ще більшою мірою підривало стимули до праці.
По-четверти, неспроможність створити дійову систему стимулювання в сільському господарстві перетворило його на збиткову галузь, яка визнажувала економіку, бо вимагала величезних субсидій та датацій.
По-п”яте, в командній економіці, незважаючи на відчайдушні зусилля, не вдалося знайти продуктивного показника. Яким оцінюють успішність діяльності підприємств. Ринкова економіка має простий, але всеохоплюючий показник успішної діяльності фірми – прибуток. Основним же показником діяльності підприємства в командній економіці було виконання ним кількісного завдання з виробництва продукції, встановленого згори. Це призвело до негативних наслідків. Якість, асортимент продукції, та витрати виробництва набули вторинного значення. Це спричинило небувале марнотратство ресурсів, яких дедалі більше не висмагало.
По-шосте, з розвитком економіки ускладнюються взаємозв”язки між окремими секторами, галузями, підгалузями та виробництвами. Продукція стає технічно складнішою. В економіці доводиться координувати більше господарських зв”язків. Традиційні методи планування вже не спрацьовують. Командна економіка переростає свій плановий механізм.
По-сьоме. Основним недоліком командної системи була відсутність дійових економічних стимулів, особливо до праці та нововведень. Працівники підприємств не отримували жодної особистої вигоди від поліпшення якості продукції або впровадження нових ефективних методів виробництва, а отже, не були в цьому заінтересовані. Інновації не впроваджувалися також у наслідок відсутності конкуренції. Спроби частково модернізувати командну систему успіху не мали. Адміністративно-командна система развалилася.
Отже, адміністративно-командна економіка передбачає державну власність на усі матеріальні ресурси й централізоване директивне планування. Основними причинами краху командної економіки радянського типу були неспроможність централізованого директивного планування координувати складнішу економіку, відсутність раціональних показників діяльності підприємств на відповідних стимулів, застій в аграрному секторі та неспроможність використати інтенсивні методи еономічного зростання.
Використана література:
3. Башнянин Г.І., Лазук П.Ю. та ін. “Політична економія: підручник для студентів вузів”, Київ,2000р.
4. Кмемко Г.Н., Нестеренко В.П. “Основи економічної теорії”, Київ, 1997р.