Рослина. Евкаліпт -вічнозелене високе (до 50 м) дерево, що швидко росте, із гладкою корою: перидерма відшаровується і звисає довгими стрічками. Завдяки здатності поглинати величезну кількість вологи і виділяти її в повітря, а також властивості черешків повертати листки ребром до сонця евкаліпти є деревами-помпами й осушувачами грунту. Листкам евкаліпта кулькового притаманна гетерофілія. Молоді листки в нього супротивні, м'які, покриті шаром воску, сірого кольору, яйцевидносердцевидної форми. Характерні старі листки: вони шкірясті, короткочерешкові, чергові, частіше серповиднозігнуті, розташовані перпендикулярно до землі, тому дерева дають мало тіні. Квітки великі, із великим числом тичинок і малопомітним віночком. Плід — коробочка з дрібними насіннями. В інших видів евкаліпта (попелястого або сірого і прутевидного) кора більш товста, не обпадає, дерева менше високі, мають більшу морозовитривалість. Цвіте восени на 3—5-м році життя. Насіння дозрівають через 1-2 роки.
Поширення. Батьківщиною евкаліпта є Австралія і прилягаючі до неї острови. Евкаліпт культивується на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Азербайджані, Криму, Молдові і на півдні України. Рослина світлолюбива. Переважно росте на удобреному родючому грунті. Розмножується насіннями, що пророщують у парниках. Дерева, ушкоджені морозом або зрубані, швидко відновлюються порослю.
Заготівля. Молоді листки збирають восени, інші можна заготовляти весь рік, але краща сировина — осіннього збору. Для збору листків використовують переносні сходи і гачки.
Охоронні заходи. Заготівлю сировини краще поєднувати з декоративним обрізанням посадок. Не варто обламувати гілки.
Сушіння. Проводиться на відкритому повітрі.
Зовнішні ознаки сировини. Сировина складається із суміші листків, зібраних із старих і молодих гілок культивованних дерев і чагарників. По ДФХ старі листки евкаліпта кулькового черешкові, широколанцетної або видовженоланцетовидної форми, здебільшого серповиднозігнуті, товсті, шкірясті, сіро-зеленого кольору, довжиною 10-30 см, шириною 3-4 см. Молоді листки безчерешкові, м'які, яйцеподібні, із серцеподібною основою. Листки евкаліпта сірого, або попелястого, збирають із старих гілок. Вони короткочерешкові, ланцетоподібні, із загостреною верхівкою, довжиною 5-10 см, шириною 1-3 см, сірі, із восковим нальотом. Листки молодих гілок широкояйцевидні або округлі, загострені на верхівці, безчерешкові; довжина і ширина в межах 2,5-7,5 см. Усі листки голі, цільнокраї. На листках у яскравому світлі, помітні просвітчасті крапки (вмістища з ефірною олією). Запах духмяний. Смак пряно-гіркуватий. Листки евкаліпта прутевидного вузьколанцетні і серповиднозігнуті, із гострими кінцями. Знижують якість сировини домішки побурілих листків, інших частин рослини, органічних і мінеральних домішок. Тотожність сировини визначається по зовнішніх ознаках і мікроскопічно.
Хімічний склад. Листки евкаліпта містять ефірну олію (цинеол) і дубильні речовини. По ДФХ вміст ефірної олії для суцільної сировини евкаліпта кулькового і сірого допускається не менше 2,5%, а для різаної — не менше 1,5%, для евкаліпта прутевидного — не менше 1 %. Вміст компонентів ефірної олії — цинеола, повинно бути не менше 60%, а в евкаліпті прутьевидном не менше 45%. Ефірна олія має вигляд легкорухливої прозорої безбарвної або жовтуватої рідини з запахом цинеола.
Зберігання. У сухому приміщенні, у добре закупореній тарі. Різаний лист — у багатошарових пакетах по правилах зберігання ефірноолійної сировини. Евкаліптова олія — у добре закритих склянках. Вміст ефірної олії в сировині перевіряють щорічно.
Лікарські засоби. Листя, відвар, настойка, брикети, евкаліптова олія, хлорофіліпт, інгаліпт.
Застосування. Як протизапальний, антисептичний засіб, призначається при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, зовнішньо — для примочок і полоскань, лікування гнійних ран, для інгаляцій. Хлорофіліпт (1% спиртовий розчин і олійний в ампулах) — сильний бактерицидний засіб.
ПЛІД КМИНУ FRUCTUS CARVI
Кмин звичайний — Carum carvi
Родина Салерових (Зонтичні) — Apiacaae (Umbelliferae)
В аптеках плоди використовуються для одержання відварів. Сировина експортується. Застосовується в харчовій, консервній, лікеро-горілчаній, парфумерній промисловості, у свіжому вигляді — як приправа до різних страв. Заготовляється у великих кількостях. Високоврожайна, рентабельна культура з усіх ефірноолійних зернових культур. На Україні культивується один вид. Щорічна потреба в сировині тисячі тонн.
Рослина. Дворічна трав'яниста рослина. У перший рік утворюється розетка прикореневих листків, на другий — з'являється гіллясте, порожнє всередині, борознисте стебло висотою 30-80 см. Листки розташовані по черзі, двічі- і тричі перисторозсічені на невеликі лінійні часточки. Мають білі правильні пятивимірні квітки, зібрані в складні парасольки. Плід — сухий, вислоплідник, складається з двох циліндричних напівплодиків (мерикарпіїв). Після дозрівання напівплодики висять на нитковидних ніжках. Цвіте в червні — липні, плоди дозрівають у липні — серпні.
Поширення. Росте у дикому вигляді в лісовій і лісостеповій зонах, у горах Середньої Азії і Криму, на півдні Сибіру, на Кавказі. Введений у культуру на Україні. Зустрічається на лугах, у розріджених лісах, по лісових галявинах, пагорбам, біля доріг.
Заготівля. До збору приступають у липні при побурінні 50-60% плодів на центральній парасольці більшості рослин. Викошують кмин жниваркою, обмолочують комбайном при малих оборотах барабана, тому що плоди легко обсипаються. При зборі доцільно викошувати рослини під час роси.
Сушіння. Плоди дрібні, майже сухі, теплового сушіння не вимагають. Рослини сушать під сонцем або на току, зв'язаними в снопики, потім обмолочують, очищають на віялках і упаковують у мішки.
Зовнішні ознаки сировини. Плоди буруваті, напівплодики від довгастої форми до серповиднозігнутої, стиснуті з боків, звужені до верхівки, із надприймочковим диском — із залишками двох нахилених розбіжних стовпчиків. Зовні напівплодики опуклі, усередині плоскі. Кожний напівплодик має п'ять сильно випуклих подовжніх реберець; три з них є на опуклому боці, два — із боків. Довжина плодів 3-7 мм, ширина суцільних плодів 1-1,5 мм. Запах сильний, духмяний. Смак пекучий, гіркувато-пряний. Знижують якість сировини ушкоджені плоди, бур'янисті домішки. Тотожність плодів визначають по зовнішньому вигляду і мікроскопічно.
Хімічний склад. Ефірна олія (не менше 2%), жирне олія, білкові речовини, флавоноїди. Ефірна олія безбарвне, згодом поступово жовтіє. Компонентами олії є кетон карвон, що володіє специфічним кминним запахом, і лимонен.
Зберігання. По правилах зберігання ефірноолійної сировини. Термін придатності 3 роки.
Лікарські засоби. Плоди кмину, збори, чаї, кминна олія.
Застосування. При болях у шлунку і кишечнику. Ефірна олія вживається для ароматизації лікарських препаратів.
КОРЕНЕВИЩЕ З КОРЕНЯМИ ВАЛЕРІАНИ
RHIZOMA CUM RADICIBUS VALERIANAE
Валер’яна лікарська, маун аптечний, котячий корінь — Valeriana officinalis.
Родина Валер’янові — Valerianaceae
В аптеках із сировини валер’яни готують настої, на фармацевтичних заводах — різні препарати; крім того, використовується свежа сировина валер’яни. Валер’яна лікарська — збірний вид, що об'єднує декілька видів, допущених до заготівлі. Щорічна потреба в сировині тисячі тонн. На Україні росте 30 видів валер’яни.
Рослина. Багаторічна трав'яниста рослина висотою від 50 см до 2 м. В перший рік життя утворюється тільки розетка прикореневих листків, на другий — квітконосні стебла. Кореневище коротке, вертикальне, із численними коренями. Стебла прямі, усередині порожні, зовні борознисті, у нижній частині блідо-фіолетового кольору. Листки непарноперисторозсічені, нижні — черешкові, верхні — сидячі. У верхній частині стебло гіллясте, утворює щитковидні або метельчаті суцвіття. Віночок рожевого кольору, лійкоподібний . Тичинок три, маточка одна із нижньою зав'яззю. Плід — сім'янка з чубчиком. Цвіте з кінця травня до серпня, плоди дозрівають у червні — вересні.
Поширення. Зустрічається майже на всій території України. Заростей, зручних для заготівлі, не утворює, тому культивується в середній смузі в багатьох господарствах. На плантаціях валер’яни сировина кращої якості. Кореневища в культивованих рослин майже вдвічі більші.
Місцепроростання. Зустрічається у різних місцях, у степу, по кам'янистих гірських схилах, переважно на вологих лугах, у заплавах рік, серед чагарників, на болотах, у лісах.
Заготівля. Сировину дикоростучу, заготовляють восени у фазі плодоносіння. Викопують її лопатами або мотиками. Збирання на полях робиться механізованим способом. Сировину обтрушують від землі, миють у проточній воді в плетених кошиках або в коренемийках, просушують, потім піддають провялюванню і ферментизації, складаючи шаром у 15 см на 2-3 дні, після чого вона етмніє і підсилюється характерний валер’яновий запах.
Охоронні заходи. Після викопування підземних частин валер’яни насіння з рослини обтрушують у ту ж ямку, де були корені, і засипають землею; крім того, на місці збору залишають усі дрібні рослини і частину великих для поновлення заростей. Стебла з насіннями обрізають, не ушкоджуючи кореневища. Рослини розмножуються кореневищами.
Сушіння. Пров'ялені корені досушують у сушарках при температурі не вище 35°С. Домішки відсівають на металевих сітках. Висушені корені повинні ламатися, але не гнутися. Вихід сухої сировини 25%. Тотожність сировини визначається по зовнішніх ознаках і мікроскопічно.