Якщо хвилі репресій, що котилися по Україні, на початку 1930-х років були в ос-
новному спрямовані проти українців, то «Велика чистка» 1937—1938 рр. охопила весь
Радянський Союз. Вона ставила метою змести всіх реальних та уявних ворогів Ста-
ліна і пронизати всі рівні радянського суспільства, особливо вищі ешелони, почут-
тям незахищеності, рабської залежності й покори «великому вождеві», У низці по-
казових судових процесів були дискредитовані, а згодом розстріляні майже всі «бать-
ки-засновники» більшовизму (і потенційні суперники Сталіна). Політична поліція,
що тепер називалася НКВС, без упину фабрикувала «змови» терористичних груп,
пов'язуючи з ними дедалі ширше коло людей. Звичайним явищем був смертний ви-
рок, що зразу ж виконувався, чи у кращому випадку тривалий термін ув'язнення в си-
бірських концтаборах. Щоб забезпечити собі невичерпний запас «зрадників», слідчі
НКВС зосереджувалися на питаннях: «Хто вас завербував?» і «Кого завербували
ви?». Отримані «визнання» часто прирікали випадкових знайомих, друзів і членів сі-
мей. Навіть коли зростала загроза війни в Європі, була розстріляна значна частина
військового командування — єдина база потенційної опозиції.
І знову Україна опинилася серед республік, що зазнали найдошкульніших уда-
рів. На відміну від чисток 1933 р., під час яких репресували противників колективіза-
ції та українізаторів, у 1937 р. Сталін вирішує ліквідувати все керівництво КП (б) У та
весь український радянський уряд. Постишев (цей присланий з Росії безжальний ви-
конавець чисток 1933 р.) після голодомору, очевидно, став сумніватися в правильно-
сті сталінських методів і почав підтримувати українські інтереси. І він, і керівництво
української компартії відмовилися проводити чистку в таких масштабах, яких вима-
гав Сталін. Навіть після того як Постишева усунули, а на Україну в серпні 1937 р.
прибули три особистих представники Сталіна — Вячеслав Молотов, Микола Єжов і
Микита Хрущов, комуністичне керівництво України у складі Станіслава Косіора,
Григорія Петровського і Панаса Любченка продовжувало опиратися чисткам. В ре-
зультаті до червня 1938 р. 17 міністрів українського радянського уряду було заареш-
товано і страчено. Прем'єр-міністр Любченко скінчив життя самогубством. Загинули
майже всі члени ЦК і Політбюро ЦК КП(б)У. За підрахунками, репресій зазнали
близько 37 °о членів КП(б)У, тобто близько 170 тис. чоловік. За словами нового
«віце-короля» Москви у Києві Микити Хрущова, українська компартія «була ви-
чищена до блиску».
НКВС планував знищити цілі верстви населення, як, зокрема, священиків, ко-
лишніх учасників антибільшовицьких військ, тих, хто бував за кордоном чи мав там
родичів, іммігрантів з Галичини; навіть прості громадяни гинули у величезних кіль-
костях. Про масштаби «Великої чистки» свідчить, зокрема, знайдене у Вінниці під
час другої світової війни масове поховання 10 тис. розстріляних у 1937—1938 рр.
місцевих жителів. З огляду на брак інформації західним ученим важко встановити за-
гальну цифру людських втрат, яких завдав сталінський терор. За підрахунками Ада-
ма Улама, в усьому Радянському Союзі між 1937 і 1939 рр. близько 500 тис. чоло-
вік було страчено й десь від 3 до 12 млн заслано до таборів. У світлі вищезгаданих
чинників можна припустити, що на Україні число жертв терору було надзвичайно
високим.
До кінця 1930-х років те обмежене самоврядування, яке мали українці та інші
неросійські народи, було майже знищене. Тепер контроль за всіма сторонами життя
був цілком зосереджений у Москві. Нехтуючи повноваженнями, бажаннями й про-
тестами українських комуністів, Сталін правив на Україні через своїх особистих емі-
сарів, таких як Постишев і Хрущов. Попри своє велике економічне значення Україна
втратила контроль над власними ресурсами, капіталовкладеннями, розвитком про-
мисловості і, що найважливіше, над сільськогосподарською політикою. Навіть у
розпал голодомору український радянський уряд не міг без дозволу Москви розпо-
рядитися жодним кілограмом зерна. Культурні заклади закривалися або вихоло-
щувалися. Було скасовано відмітні риси республіканської системи вищої освіти, а
замість впроваджених Скрипником шкільних підручників вводилися загальносоюзні.
Централізація й стандартизація зайшли так далеко, що Сталін та його найближче
оточення навіть обговорювали питання про те, щоб узагалі скасувати республікан-
ську структуру Радянського Союзу.
Сталін любив поєднувати драконівську політику з незначними пропагандистськи-
ми поступками. Так, у 1934 р., коли йшла кампанія централізації, столицю України з
Харкова було переведено до її традиційного центру — Києва. У 1936 р. Сталін повто-
рив свій хід. Напередодні «Великої чистки» він дарував народові СРСР нову консти-
туцію, що забезпечувала йому всі громадянські права, якими користувалися грома-
дяни «буржуазних демократій». Він оголосив Верховну Раду, що складалася з палати
Союзу та палати Національностей, найвищим органом державної влади. Він також
підтвердив право республік на вихід із Союзу і збільшив їхню кількість із 4 до 1 1, по-
діливши Середньоазіатський і Кавказький регіони. Знаменитим зразком сталінсько-
го цинізму стала його фраза, сказана в апогеї страхіть 30-х років: «Жити стало кра-
ще, жити стало веселіше».