Міжнародний кредит являє собою тимчасову передачу товарних або грошових ресурсів одних країн для використання іншими країнами з метою прискорення їх суспільно-економічного розвитку. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають держави, банки, міжнародні валютно-кредитні організації, окремі юридичні особи. Розрізняють такі основні напрями міжнародних кредитних відносин:
* відносини, що виникають між високорозвинутими країнами світу і тими, що розвиваються, намагаючись стати врівень з ними;
* відносини, що виникають між розвинутими країнами;
* відносини, що виникли недавно між високорозвинутими країнами і колишніми країнами соціалістичної співдружності, які відмовилися від соціалістичної доктрини і стали на капіталістичний шлях розвитку.
Об’єктом кредиту є гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об’єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальникам у майбутньому доходів від його теперешньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого не можливе самозростання капіталу.
В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненя (тобто з приводу перерозподіла вже розподіленого валового національного продукту, насамперед національного доходу). Надана у тимчасове користування вартість, через певний час має бути повернена до її власника, причому, як правило, з виплатою відсотку. Таким чином, за кредитною угодою від кредитора до позичальника переходить у тимчасове користування, лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після продажу його, повністю переходить від продавця до покупця.
Передумовою поверненя кредиту є кругообіг основних та оборотніх коштів або одержання доходів позичальником. У виключних випадках кредит може бути повернений третьою особою - гарантом, коли позичальник не спроможній сам це зробити. Найчастіше у ролі гаранта виступає великий банк.
Конкретний строк поверненя кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника (строк завершення циклу кругообігу або його стадій), та від можливості кредитора щодо строку, на який він може надати кредит.
За термінами використання і погашення, кредит поділяється на:
· короткострокові кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотніх фондів і фондів обігу;
· середньострокові (від 1 до 5 років) - з оборотом основних фондів;
· довгострокові (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.
Такий поділ випливає з економічної природи об’єктів, що кредитуються. Характерною рисою кредиту є сплата відсотків за користування ним. Без одержання доходу у вигляді відсотку в кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Адже формула руху позикового капіталу в ринковій економіці має вигляд Г - Г. З цієї формули, проте, не видно яким чином зростає вартість надана в позику. Це можна побачити, якщо поєднати формулу руху позичкового та промислового капіталів: Г - Г - Т... В... Т- Г - Г
Лише в процессі виробництва вартість має здатність до самозростання, за рахунок додаткової вартості, створеної працею учасників виробництва. Але авансовані у виробництво кошти не завжди повертаються з процесу кругообігу з приростом. Це спостерігається, наприклад, коли від реалізації продукції позичальник має збитки. Тоді проблематичним стає не тільки сплата процента, а й погашення позики (Г). У зв’язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза повернення кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці.
Одним із джерел кредитних ресурсів є залишки на розрахунках у банках вивільних із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім -це кошти, призначені для нових закупок сировини, палива, тари тощо. До використання за цільовим призначенням на розрахунках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні для чергової виплати заробітної плати, а також не розподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств. Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільш кредитним ресурсом є грошові заощадженя населення, що зберігаються як на розрахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам. Розрахунки між підприємствами, організаціями та установами здійснюються у безготівковому порядку. Тому після списання з одного рахунку і до зарахування на інший, кошти знаходяться у розрахунках, в дорозі. Вони вже не нелажеть платникові, але ще не належать і одержувачу. Ці кошти рахуються на балансі банку і використовуються ним як кредитні ресурси.
Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються в них, мають власні кошти: сплачувальний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також служать для видачі кредитів. Кредитними ресурсами виступають також тимчасові вільні кошти, які постійно є на розрахунках державного і місцевих бюджетів, бюджетних установ.
Отже, у народному господарстві постійно є кошти які можуть використовуватися як кредитні ресурси для надання позик. Сукупність цих коштів в ринкових умовах становить позичковий капітал країни. Він перебуває у постійному русі, породжуючи виникненя кредитних відносин. Тому кредит трактується нерідко, як форма руху позичкового капіталу.
3. Роль кредиту у відтворенні валового національного продукту (ВНП).
Кредитні відносини відбивають єдиний цілісний процес тимчасово вивільнених коштів і виникнення тимчасової потреби в них у процесі суспільного відтворення. Опосередковуючи зміну функціональних форм ВНП і забезпечуючи тим самим безперервність його руху, кредитні відносини є об’єктивною необхідною частиною економічних відносин суспільства.
В умовах планово-адміністративного управління економікою, кредит, який за своїми об’єктивними властивостями виступає фактором інтенсіфікації виробництва, нерідко використовувався як важіль екстенсивного розвитку економіки. Це виявляється, зокрема, в автоматичному характері кредитування, в процесі якого кредити надавалися без ув’язки з наявними кредитними ресурсами, використовувалися для покриття непродуктивних витрат, кредитування надпланових запасів або видавалися без забезпечення товарно - матеріальними цінностями. Кредитний перерозподіл часто відігравав антистимулюючу роль, оскільки проводилися без урахування кредитноспроможностей господарюючих суб’єктів і тому використовувався для покриття збитків неефективно працюючих підприємств за рахунок добре працюючих підприємств. Не завжди виконувався принцип строковості кредиту. Така практика кредитування, яка не вираховувала і на віть суперечила сутнісним властивостям кредиту, перешкоджувала реалізацїї його далі в розвитку і підвищенні ефективності економіки, нормальному відтворенні ВНП.
По мірі переходу до ринку, широкого впровадження економічних методів управління, підвищення ролі вартісних категорій в управлінні економікою, зростає регулююча роль кредиту. В розвинутому ринковому господарстві кредит виступає як інструмент безпосереднього регулювання процесів відтворення. Будучи розподільною категорією, кредит не може виступати як матеріальний фактор виробництва, безпосередньо впливаючи на сам виробничий процес. В той же час кредит забезпечує процес зміни вартісних форм ВНП в процесі його руху, обслуговує весь процес розширеного відтворення, і тим самим виступає як фактор його неперервності.
Активний вплив кредиту на відтворювальний процес реалізується шляхом застосування його, як інструмент перерозподілу вільних ресурсів, а також за рахунок його стимулюючих властивостей, які обумовлюють раціональне використання запозичених коштів.
Як відомо, кредит об’єктивно виступає, як необхідне джерело формування основних і оборотніх засобів господарюючих суб’єктів. Завдяки кредитним відносинам випадає необхідність обов’язкового нагромадженя власних засобів і відбувається більш швидше залучення ресурсів в господарський оборот за рахунок економії часу на закупку сировини, матеріалів тощо. Таким чином, сприяючи неперервності відтвореного процесу, кредит разом з тим є фактором прискорення. Зрозуміло, що кредит не може прямо вплинути на скорочення часу виробництва товарів, оскільки воно має об’єктивні межі, обумовлені зовнішніми факторами, зокрема технологією виробництва. Його вплив на прискорення процесу відтворення реалізується за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну функуціонуючих форм продукту, що збільшує швидкість обороту фондів. Особливо ефективним в данному випадку є надання платіжних кредитів та комерційного кредиту, які безпосередньо сприяють прискоренню реалізації товарів. Крім того, як фактор прискорення відтворювального процесу, кредит виступає за необхідність повернення взятих у позику коштів у встановлений строк, а також обов’язковість плати за них у вигляді відсотку, змушує позичальника вживати заходи щодо підвищення ефективності суспільного виробництва і, як наслідок, прискорення процесу відтворення ВНП.