Курс лекцій: Економіка Європейського регіону
Тема 1. Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи.
В найбільш загальному плані Європейський регіон можна поділити на дві великі частини: Західна Європа та Центральна та Східна Європа. Така диференціація пов¢язана зі ступенем розвику, характеристикою економічних систем та економічної політики, що проводиться урядами країн цих субрегіонів. В сучасній літературі країни першої групи відносять до країн з ринковою економікою, країни другої групи характеризують як постсоціалістичні, а частіше - країни з перехідною економікою. Внаслідок збільшення розриву в темпах розвитку і успішності економічних реформ в країнах з перехідною економікою відбувся процес дезінтеграції колишніх партнерів по Раді Економічної взаємодопомоги і утворення угрупувань країн, що відрізняються як за географічним положенням, так і за рівнем розвитку економіки. В економічній літературі закріпилося розмежування колишніх соціальстичних країн Європи як субрегіон Центральної та Східної Європи і країни колишнього СРСР. З другої підгрупи в першу чергу нас цікавлять ті країни колишнього СРСР, які відносяться до Європейського регіону (Росія має специфічний статус. За статистичними звітами ООН її відносять до країн регіону ЦСЄ, за звітами ж МФО – це центрально- азіатська країна) Україна, Білорусь, Молдова. Стан і ступінь розвитку економік країн Західної та Центральної та Східної Європи встановлюються не лише географічними та економічними умовами, а й моделями соціально-економічного розвитку, що покладені в основу економічних програм і економічною політикою цих країн. Ці моделі розрізняються за ступенем застосування державних та ринкових важелів.
Можна виділити три основні економічні моделі за якими розвивалися країни західної Європи:
Німецька модель (неоліберальна модель). З 1948 року втілювалася урядом Ерхарда у процесі післявоєнної реконструкції Німеччини. Офіційно ця модель була проголошена, як модель соціального ринкового господарства.
Основні засади моделі:
а). Побудова підприємств трудові відносини на яких основані на соціальному порядку. Корисність співробітників оцінювалася не лише з економічної точки зору.
б). Створення досконалого конкурентного середовища. Забезпечення зайнятості, соціальних гарантій та безпеки робітників на максимально можливому рівні.
в). Сворення міцного середнього прошарку населення. Врівноваження і стабілізація доходів населення не через адміністративні, а через ринкові економічні заходи.
г). Встановлення мінімальних доходів, гарантій та заробітної плати.
д). Встановлення міцної системи соціального забезпечення і соціального страхування, які знаходяться під контролем та гарантуються державою. Виконання цієї умови забезпечується через чітку систему оподаткування, високих ставок податку.
е). Мінімальне пряме втручання держави в економічні реформи та валютну політику. Недоліком такої системи є виникнення певного прошарку людей, який існує за рахунок системи соціального забезпечення і не приймає адекватногї участі у створення ВВП.
Європейсько-кейнсіанська модель - спирається на тезу про необхідність підтримки і стимулювання сукупного попиту в економіці (Великобританія, Франція, Італія). Економічна політика, що спирається на дану модель, характеризується наступними рисами:
А). Сукупний попит легше піддається контролю, коли державний сектор або державна власність відіграються значну роль у структурі виробництва.
Б). Бюджет та фіскальна політика використовуються як ключовий інструмент впливу на сукупний попит і напрямки розвитку економіки.
В). Узгодження рівня доходів в економіці між урядом, підприємствами та профспілками.
Г).Наявність індикативного планування в економіці. (Державі відводиться роль контролера та спостерігача на відміну від імперативного планування, коли державні рішення мають дерективний характер).
Ця модель може створювати неефективних виробників і є негнучкою до фундаментальних змін. Вона панувала в Великобританії до середини 80-х. З приходом до влади М. Тетчер почався процес зниження ролі державного сектора у сукупному виробництві, роздержавлення і приватизація.
Шведська, Скандинавська модель (соціально-демократична).
Скандинавські країни, Португалія, Греція, Іспанія.
Характерними ознаками цієї моделі є:
Досягнення максимального рівня зайнятості.
Підтримка постійно високих темпів економічного зростання за державної підтримки.
Справедливий розподіл добробуту, створення міцного суспільного сектора, що охоплює сфери побуту, освіти, житлового будівництва, охорони здоров¢я та пенсійного забезпечення. Активна участь держави у розробці та реалізації соціальних програм.
Встановлення і підтримка високих стандартів життя і доходів населення.
Створення міцної системи місцевого самоврядування.
Скоординована політика уряду, підприємців та профспілок у забезпеченні максимального рівня зайнятості і високих стандартів оплати праці.
Високі податки та висока податкова база.
Державна підтримка зовнішньої торгівлі і забезпеченні рівноваги платіжного балансу.
Європейські країни з перехідною економікою (концепції переходу до ринкової економіки).
Ключовою передумовою успішного переходу колишніх соціалістичних ркаїн до ринкової системи є стабілізація економіки. Існує два основних підходи до досягнення стабілізації в перехідних економічних системах Європи.
* Ортодоксальний.
* Гетеродоксальний.
В контексті моделі економічної трансформації в країнах субрегіону :
а). Неоліберальна модель ( Польща, Чехія , Словенія, Ховатія, Латвія, Литва, Естонія, СРЮ).
Характерні риси моделі:
Швидкі (радикальні) реформи, прискорена приватизація і перехід до ринкових важелів розвитку економіки;
Скорочення державного сектору і державного втручання в соціальну сферу;
Активний процес роздержавлення підприємств, надання переваги приватній власності.
Сприяння утворенню конкурентного середовища;
Лібералізація цін і орієнтація на вільний ринковий механізм ціноутворення;
Реструктуризація і ліквідація нерентібельних підпрємств і підприємств-банкрутів.
б). Градуалістична модель. (Угорщина після 70х рр).
Поступовий перехід до ринкової економіки (градуалізм);
Поєднання об¢єктивних ринкових умов і держвних заходів по справедливому розподілу добробуту і забезпеченню соціальних гарантій населення.
Збереження поряд з приватною значної частки днржавної та колективної власності. Колективне акціонування і приватизація підприємств робітниками;
Поступова реструктуризація боргів та підприємств-банкрутів;
Збереження за державою функцій соціального забезпечення населення.
в). Модель ринкового соціалізму.(СФРЮ, Угорщина у 70-ті рр.)
г). Державно- корпоративна модель.
Тема 2. Державне регулювання економіки у західноєвропейських країнах.
За рівнем економічного розвитку західноєвропейські країни можна розділити на наступні групи:
1. великі високрозвинуті країни ЗЄ;
2. середні та малі високорозвинуті країни ЗЄ;
3. країни Західної Європи з нижчим рівнем розвитку;
4. західноєвропейські карликові держави.
До першої групи відносять Німеччину, Францію, Великобританію та Італію. На ці країни разом припадає 60-65 % ВВП регіону. Другу групу країн складають малі та середні високорозвинуті країни Скандінавії та Північної Європи: Бенілюкс – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, також країни, що розташовані в географічному центрі Європи - Швейцарія та Австрія. На ці країни разом припадає до 22% ВВП західноєвропейського регіону. Третю групу утворюють такі країни як Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта, Ірландія (10% ВВП). Під карликовими державами розуміють Князівство Андора, Державу-місто Ватікан, князівство Монако, князівство Ліхтенштейн, республіку Сан-Маріно, на які припадає 2-3% ВВП Західної Європи. Сукупний ВВП Західної Європи складає біля 8 трл. Екю (8 трл. доларів). Економічний розвиток країн Західної Європи відбувається під впливом змін у структурі економіки регіону (про структурні зміни роздрук) , які характеризуються зміною загальних тенденцій розвитку виробництва і суспільного поділу праці, розширенням наукомісткого виробництва внаслідок кризи 70-80-х років і підвищення економічних вимог до технології виробництва. Криза 70-80-х років була структурною, а не циклічною. Ця криза найбільш відчутно вплинула на такі галузі як суднобудування, чорна і кольорова металургія, текстильна та вугільна промисловість, автомобілебудування та хімія. Після закінчення кризи в Європейському регіоні найбільш динамічно розвиваються такі галузі як електротехнічна, виробницво обладнання та ЕОМ, з¢явились і нові галузі - робототехніка, аерокосмічна галузь і телекомунікаційна. Загалом структурна політика країн Західної Європи має наступні риси:
динамізм структурних змін під впливом НТР у бік прискорення розвитку
нових наукомістких галузей. Посилення індустріалізації у невиробничих галузях.
Зміна умов виробництва, споживання, поява нових послуг.
Структурна перебудова позначилась не стільки на структурі товарного продукту, скільки на умовах виробництва і споживання.
Важливим проявом структурної політики стало утворення структур міжгалузевого характеру (науководослідні та дослідноконструкторські роботи, ділові послуги, інжиніринг, інформаційна індустрія).
Кінцева мета реалізації структурної політики - послаблення централізації і надання більшої гнучкості організаційним формам виробництва, збільшення самостійності виробничих ланок, пристосування національних структур економік країн Західної Європи до сучасних вимог НТР і координація зусиль по вдосконаленню виробничих технологій. Координація у виробничій та невиробничій сферах відображає загальні інституційні процеси в Західній Європі, що були реалізовані у створенні Європейських співтовариств (Вугілля та сталі, з атомної енергії, європейського економічного співтовариства).