5) Недосконалість інформаційних потоків. Уряд часто надає субсидії чи бере на себе витрати по розвитку та виведенню на фінансові ринки нових підприємств чи проектів, що окупуються через тривалий період часу. Оскільки ринок, в тому числі і фінансовий, намагається захистити себе від ризиків, то він схильний вкладати кошти в проекти, не маючи достатньої та достовірної інформації про рентабельність. Також Уряд надає субсидії малим і середнім підприємствам на поширення інформації про них з метою їх просування, або навпаки надання їм більшого доступу до потенційних партнерів чи постачальників. Також вимогою є державна допомога на поширення достатньої інформації на ринку працевлаштування.
6) Через наявність певного роду нормативних гарантій та стандартів (рівень зайнятості, зарплати) Уряду доводиться брати на себе частину витрат по їх дотриманню.
7) Намагання зменшити витрати на транспортування, розташувати виробництво ближче до ринку збуту, призводить до несиметричного розвитку регіонів; їх факторозабезпеченості. Державні субсидії спрямовуються на підвищення освіти, кваліфікації, вдосконалення інфраструктури, інвестиційної привабливості у відсталих регіонах.
8) Субсидії, спрямовані на вдосконалення структури виробництва та перехід на нові технології.
9) Цей механізм максимально обмежений міжнародними зобов’язаннями європейських країн в рамках угод ГАТТ/СОТ.
Згідно з статтею 87 Маастрихтського договору ЄС країнам-членам забороняється надання державної допомоги, якщо вона спотворює чи загрожує спотворенням конкуренції, і може надавати переваги певним видам бізнесу або виробництву певних товарів…, впливаючи на торгівлю між країнами-членами. Для того щоб чітко окреслити умови застосування державної допомоги і субсидії і вірно розтлумачити положення статті 87, Європейська комісія прийняла вказівки і рамочні положення, які мають статус нормативів і підзаконних актів. Вони містять певні виключення із ст. 87 і встановлюють розміри державної допомоги, що можуть бути використані Урядами країн-членів. Вважається, що форми втручання держави в економічні процеси, не зашкоджують реалізації концепції спільного ринку і не створюють конкуренції. До цих категорій державної допомоги відносять:
· Горизонтальну допомогу (охоплює малі та середні підприємства, R&D , захист навколишнього середовища, забезпечення зайнятості, 15% інвестицій на вдосконалення виробництва для дотримання обов’язкових стандартів, і до 30% відсотків витрат на підвищення виробничіх стандартів захисту навколишнього середовища понад обов’язкові. Для малих і середніх підприємств частина покриття може бути збільшена на 10-15% в залежності від ступеня розвитку регіону розташування виробництва.
· Допомога на збільшення R&D та НАДКР. Частина покриття видатків може складати від 50% до 75% (для малих та середніх підприємств) (Revised in 1995)
· Стажування і підвищення кваліфікації фахівців (прийнято 2 липня 1998). Для великих підприємств величина покриття видатків складає 25% на підвищення кваліфікації і стажування за певною спеціалізацією і 50% видатків на загальне підвищення кваліфікації. Для малих та середніх підриємств компенсується відповідно до 35% та 70%. Особливий статус надається інвестиціям м.-с. п. У філії за межами європейського економічного простору (для філій до 50 зайнятих – 15%, а для філій до 250 зайнятих – 7,5% зайнятих).
· Для підприємств, що знаходяться на межі виживання або вимагають термінової реструктуризації і оновлення основних фондів, може бути надана так звана “рятівна допомога” або допомога з реструктуризації.
В 1997 році в ЄЕП було зареєстровано 18 млн безробітних (10,7% працездатного населення). Серед жінок частка складала 12,4%, серед молодих людей – 21,2%. Заради зниження безробіття в ЄЕП Європейська Комісія надає допомогу підприємствам, що збільшують кількість зайнятих, компенсуючи частину витрат від збільшення осіб, що отримують заробітну плату або компенсують частину витрат з підготовки відповідних кадрів.
Регіональна допомога (2). В 1998 році Європейська Комісія опубліковала нові директиви для регіональної допомоги. Критерієм надання допомоги є рівень ВВП на душу населення нижче 75% від середнього по ЄС. Під допомогу підлягає до 42,7% населення такіх регіонів. Допомога надається при здійсненні первинних інвестицій та створенні робочих місць.
Секторна (галузева) допомога (3). До цієї категорії відносять так звані чутливі галузі, які час від часу страждають на структурні ускладнення:
1) кораблебудування - допомога на R&D, соціальна допомога для підприємств, що закриваються, внутрішні та експортні кредити, допомога по дотриманню екологічних стандартів, допомога по відшкодуванню витрат на інновації. Нові стандарти допомоги діють з 1 січня 1999 до 31 грудня 2003 року. Стара система допомоги по підтриманню фунціональної дієздатності підприємств галузі зберігатиметься до 31 грудня 2000.
2) Синтетичні тканини (1996). – допомога складає від 50% до 75% від інноваційних інвестицій та інвестицій на удосконалення виробництва для великих підприємств і до 100% для М.С.П.
3) Сталеливарна галузь (1997 – 2002). – договір Європейського Співтовариства вугілля та сталі. Дозволяється допомога на R&D, дотримання екологічних стандартів і допомога по закриттю підприємств.
4) Вугілля (видобувається у Франції, Німеччині, Іспанії, Великобританії): a) експлуатаційна допомога; б) допомога на реструктуризацію, модернізацію і раціоналізацію; в) допомога по закриттю підприємств; г) допомога по звільненню робітників; д) допомога на R&D; е) допомога на дотримання екологічних стандартів
5) Автомобілебудування.
6) Річні транспортувальники.
7) Автотранспорт.
8) Сільське господарство – допомога спрямована на підтримку доходів фермерів, та структурну перебудову фермерських підприємств. Ця допомога здійснюється в межах спільної с/г політики ЄС. Допомога може бути надана у розмірі ЕКЮ 100000. Також надається допомога на вдосконалення технології виробництва, екологічну безпеку виробництва. Боротьбу з захворюваннями худоби та птиці, подолання наслідків природних катаклізмів. Це одна з рис участі держави у економічному розвитку країн ЄС.
Загалом державне регулювання економічних процессів у Західній Європі має наступні риси:
1. матеріальна основа економічної діяльності уряду забезпечується державною часткою у сфері виробництва і послуг, а також державними інститутами розподілу доходів (бюджет, фонди).
2. Участь уряду в економічних процесах обумовлюється економічною політикою, що він розробляє та реалізує.
3. Уряд створює законодавчу базу для господарської діяльності
4. Існує система сприяння і допомоги економічній діяльності.
Тема 3. Темпи та тенденції сучасного економічного розвитку країн Західної Європи.
Як вже було зазначено на попередній лекції - великі розвинуті країни з частиною 55% ВВП регіону, малі та середні розвинуті країни - 22%; менш розвинуті країни - 10% і карликові держави – 2%-3%. Як бачимо, лідерами у обсягах виробництва та споживання є 4 країни: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. Це приблизно 15% світового ВВП, загалом Західно-Європейський регіон відповідає за 22%-24% сукупного світового продукту. Середні теми приросту ВВП в регіоні складають 2-2,5%. Екоміці Зах.-Європейського ринку притаманні наступні риси:
1. високий рівень концентрації виробництва і капіталу:
а) 3/4 концернів регіону походять з ФРН, Франції, Великобританії та Італії.
б) 2/3 наукових розробок і досліджень проводяться підрозділами ТНК Зах.-Європейських країн.
в) об’єм капіталу накопиченого у банківській сфері в абсолютних величинах перебільшують сукупний ВВП країн регіону.
2. ключова підприємницька структура Зах.-Європейського регіону – диверсифікований концерн, що при заснуванні мав галузеву орієнтацію. Продукція є переважно капітало та наукоємкою.
Якщо аналізувати на деяких країнах то за 15 років спостереження (1984-1998) середні темпи економічного розвитку складали:
1. В Ірландії – 5,6 %
2. В Туреччині – 4,6%
3. В Норвегії – 3,4%;
Основна частина країн відзначається 2,5% темпами росту. Замикає групу Зах.-Європейських країн 2 представники Скандинавії: Швеція та Фінляндія – 0,1%,та Швейцарія – 0,2%. (Німеччина 2,2%)
За галузевою структурою ВВП країн Західної-Європи, що відзначаються найбільшими обсягами виробництва, не дуже відрізняються одна від одної. Як бачимо, промисловість – друга за вагою утворююча складова ВВП регіону. Кожна з країн Європи має власну політику розвитку промисловості, що є с кладовою регіональної економічної політики. В країнах Європейського Економічного простору формується під впливом екзогенних факторів, викладенних в базових документах Європейських Співтовариств мається на увазі Європейських Співтовариство вугілля та сталі.
Розвитку промисловості регіону, а також базовими є положення Маастрихтської угоди та директиви і норми, що походять від неї. Відокремлюють умови підтримки конкурентного середовища і збалансованого розвитку промисловості. Це завдання виконується завдяки реалізації в кожній окремій галузі програм розвитку. Промислова політика в ЄС реалізується відповідно до концепції “Спільного ринку”, яка отримала реальний зміст у 1987 році з підписанням Єдиного Європейського Акту. Остаточно ініціативи проведення спільної узгодженої політики, в тому числі і промислової були закріплені у Маастрихтській угоді, що була підписана 7 лютого 1992 року.
З початку 90-х, в ЄС почала працювати єдина система стандартів, мета яких забезпечити захист охорони здоров’я безпеки навколишнього середовища і споживача. Стандарти мають поступово витіснити торгівельні бар’єри, збільшити конкуренцію і технологічний рівень виробництва.іншою важливою характеристикою промислової політики ЄС є наявність державних замовлень. На них припадає до 16% ВВП регіону. Акцент у державних замовленнях робиться на високотехнологічну продукцію і розвиток найбільш конкурентноздатних галузей. Згідно з “промисловою політикою відкритого конкурентного середовища”, схваленою Європейською Радою 26.11.90 року, комісією розроблена промислова стратегія Спільного ринку. Існують 3 ключові принципи цієї стратегії: