Загалом же першочергова причина тієї екологічної ситуації, яку ми маємо нині в Україні, – екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог екологічної безпеки у господарській діяльності…
“Ми повинні пам’ятати, що екологічне майбутнє нашого народу має спиратися на три міцні стовпи: перший – це розвинута система екологічного права другий – це ефективна система адміністративного контролю і регулювання, а третій – екологічна культура, що має вирости на базі загальної екологічної освіти”- наголошує В Костицький.
Навколишнє природне середовище, що є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної дії стає екологічно небезпечним об’єктом, який повинен бути «ізольований» від людини і суспільства, інших природних систем і комплексів шляхом встановлення спеціального правового режиму, який має обмежувати або забороняти проживання на певній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхідне вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки.
Зрозуміло, що говорити про охорону небезпечного середовища некоректно, юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно розробляти систему заходів, в тому числі правового характеру, спрямованих на запобігання виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного середовища від дії природної стихії, техногенних аварій та катастроф, на усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непродуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.
Потрібні особливий юридичний режим використання небезпечного середовища (здійснення заходів щодо очищення території, обмеження і заборона різних видів екологічно небезпечної діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій території, де є потенційні природні джерела прояву небезпеки чи здійснюються екологічно небезпечні види діяльності та експлуатуються відповідні об’єкти. Необхідно також передбачати особливий статус осіб, які тимчасово або постійно знаходяться в зоні підвищеного екологічного ризику, та тих, що постраждали внаслідок дії екологічно небезпечних чинників.
Ризик підвищеної екологічної небезпеки зобов’язує еколого-правову науку по-новому оцінювати факти її прояву. Ці факти, які набувають юридичного значення, зумовлюють необхідність їх правового закріплення як юридичних фактів виникнення відносин, пов’язаних з забезпеченням екологічної безпеки. А це, в свою чергу, має породжувати специфічні обов’язки держави в частині гарантування безпеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно небезпечні об’єкти.
Кожен майбутній юрист, економіст, спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .
Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагається стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.
Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.
1. Андрейцев В.І. Екологічне право.- К.: Вентурі, 1996.
2. Андрейцев В.І. Екологічне право проблеми удосконалення.- К.: Юрінком, 1990.
3. Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика.- К.: Вентурі, 1994.
4. Білявський Г.О. Основи загальної екології
5. Водний кодекс України
6. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави і права.- К.: Наука, 1996.
7. Ерофеев Б.В. Экологическое право.- К.: Наукова книга, 1996.
8. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”
9. Закон України “Про охорону атмосферного повітря”
10. Закон України “Про природнозаповідний фонд”
11. Закон України “Про тваринний світ”
12. Кодекс України про надра
13. Конституція України
14. Костицький В. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації.- К.: Право України, 1998.
15. Лісовий кодекс України
16. Макаренко П.Н. Економіка України: курс лекцій.- Львів: Світ, 1996.
17. Плотнікова О. Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства.- Одеса: Університет, 1997.
18. Попов В.К. Предмет, метод і система екологічного права. Екологічне право України.- Харків: Науквидат, 1995.
19. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”
20. Пилипчук В.Р. Екологія: погляд у майбутнє.// Юридичний Вісник України.- 1997.
21. Чаусова Л. Система принципів екологічного права.- К.: Право України, 1996.
22. Черкашина О.Т. Розвиток екологічного права.- Одеса: Розвиток, 1992.
* Макаренко П.Н. Економіка України: курс лекцій. –Львів, 1996
[1] Конституція України
[2] Андрейцев В.І. Екологічне право.- К.: Вентурі, 1996
[3] “Постанова Верховної Ради України Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “
[4] “Постанова Верховної Ради України Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “
[5] Білявський Г.О. “ Основи загальної екології “
[6] Білявський Г.О. “ Основи загальної екології “
[7] Пилипчук В.Р. Екологія: погляд у майбутнє//Юридичний Вістник України
[8] Андрейцев Ю.І. “ Екологічна експертиза , право та практика “
[9] Білявський Г.О. “ Основи загальної екології “
[10] Білявський Г.О. “ Основи загальної екології “
[11] Пилипчук В.Р. Екологія: погляд у майбутнє//Юридичний Вістник України
[12] Білявський Г.О. “ Основи загальної екології “
[13] Білявський Г.О. “ Основи загальної екології “
* Пилипчук В.Р. Екологія: погляд у майбутнє//Юридичний Вістник України.- 1997
* Пилипчук В.Р. Екологія: погляд у майбутнє//Юридичний Вістник України,№5 1997
¨ Костицький В Екологічна криза і складові її подолання// Право Укрвїни, 1998