Металургійно-ковальське ремесло у Волинській землі княжої доби
Серед ремесел регіону чи не найважливішими були залізоробне і ковальське, засвідчені знахідками болотяної руди, криці та різноманітних виробів. Їх розвитку сприяла наявність місцевої болотяної руди з великим, до 18-40 %, умістом заліза. Про це свідчать такі топоніми, як Руда, Рудники, Рудка Козинська та ін. Залізо отримували в сиродутних горнах, залишки яких виявлено в цілому ряді пам’яток регіону. Такий горн відкритий, зокрема, в Пересопниці на Рівненщині. Він був округлої форми діаметром 2-2, 5 м, куполоподібний, висотою 0,6 м, із трьома продухами. В горні і передгорновій ямі виявлено понад 50 кг залізного шлаку. Поруч був такий же горн із керамічними трубками-соплами [10, 126]. Подібна майстерня з поруйнованим горном і 20 кг шлаку відкрита нами в Городищі-2 біля Луцька [5, 91]. На особливу увагу серед майстерень заслуговує прямокутна землянка в Муравиці (Млинів Рівненської області). В її південно-східній стіні розміщалися три залізоплавильні горни. Вирізняються за формою два, розташовані один біля одного. Це були циліндричні камери діаметром 0, 26 м та висотою збереженої частини 0, 65 м від рівня дна. Продухи, по яких у горни нагніталося повітря, а після закінчення процесу витоплювання випускалися шлаки, були зроблені на рівні дна і, дещо понижуючись, виходили до спеціальних коритоподібних заглиблень розмірами 0,4 × 0,7 м та глибиною 0,15 м. Після закінчення процесу спеціальна перемичка, якою був частково перекритий продух, розбивалася і шлаки стікали у заглиблення [6, 333].
Залізо виплавлялося сиродутним способом, суть якого полягала в тому, що в горн завантажували шарами подрібнену руду й деревне вугілля, підпалювали і через глиняні трубки – сопла – надмухували сире повітря. В результаті горіння, утворений і нагрітий до високої температури окис вуглецю, піднімаючись, нагрівав лежачу вище руду та вугілля і вступав з ними у відповідну хімічну реакцію Fe2 O3 + 3 CO → 2 Fe + 3 CO2. При цьому окис заліза в руді відновлюється до металічної маси, а в цей час порода руди ошлаковується і відокремлюється від металу. Відновлення заліза з руди починається при температурі 400о, а при 700-800о виходить уже тістоподібна маса – криця. З неї шляхом цементації в муфелях – горщиках одержувалася і сталь. Про це свідчить нижня частина горщика з розплавленим металом на дні, який виявленого нами на городищі Вал в с. Городище – 2 [5, 186-187].
Добуте таким чином залізо проходило подальшу обробку проковкою, яка очищала крицю від домішок шлаку. Цей процес здійснювався в кузнях, відомих у низці поселень. На одному з них у Кам’янці Надбужній в Підляшші (Польща), відкрито кілька кузень. В одній розміром 4,25 × 5 м були залишки ковальського горна, вимощеного каменями, на якому нагрівалися криці перед проковкою. Тут знайдено три керамічних сопла, якими нагніталося в горн повітря. У іншій кузні, що являла собою заглиблену споруду, виявлено залишки двох ковальських горнів і вогнище, вимощене каменями, знайдено шматки залізного шлаку, недокований ножик, фрагмент серпа та горщик ХІІ ст. [11, 344-346]. Недоковане чересло трапилося нам у кузні в окольному місті Луцька.
Жителі Волинської землі користувалися значною кількістю залізних виробів. Колекція предметів із заліза, зібрана під час археологічних досліджень пам’яток Х – середини XIV ст., нараховує понад 70 найменувань і є цінним джерелом для технологічного і металографічного дослідження. Загалом вироби можна поділити на знаряддя праці, ремісничі інструменти, побутовий інвентар, зброю та предмети воїнського спорядження. Звичайно, всі категорії продукції місцевих ковалів охопити неможливо, а тому обмежимося найважливішими, на нашу думку, знахідками.
Знаряддя, пов’язані з сільським господарством, представляють наральники, лемеші, різаки-чересла, серпи і коси. Основним орним знаряддям були рала із залізними вузьколопастевими наральниками, виявленими на городищах у Володимирі-Волинському, Дорогичині [3, 35], в Підляшші (Польща), Городищі – 2 [5, 129]. Їх довжина 16 – 25 і ширина 7 – 14 см. Вони виготовлені з трикутної пластинки, один кут якої становить лезо, а два інші, загнуті до середини, утворюють втулку для насаджування на рало (рис. 1. 10.). Застосовувалися вони переважно в Х-ХІ ст. У Городищі біля Шепетівки на Хмельниччині знайдено 34 лемеші [2, 277], на решті пунктів – від 1 до 3.Леміш цілком подібний до наральника, але має широку клиноподібну лопасть і втулку для закріплення на дерев’яному плузі. Довжина знаряддя 23-25 см, найбільша ширина лопасті 14-15 см. На Волині знайдено і залізні чересла, зокрема у Городищі біля Шепетівки [2, 277], Луцьку, Любомлі [4, 132], Дорогобужі [8, 45] та ін. На вигляд це плоскі масивні пластини з ножеподібним наконечником загальною довжиною 40-45 см і шириною 5 – 7 см (рис. 1.1). Плуги особливо поширюються з ХІІ ст., що сприяло появі нових ковальських виробів. Це можна простежити в добре дослідженому Дорогобужі. Так, якщо в шарах Х-ХІ ст. тут не знайдено знарядь орного землеробства, то до ХІІ-ХІІІ ст. належать 1 наральник і 3 чересла. Ще яскравіше про це свідчать матеріали з городища ХІІ-ХІІІ ст. у с. Городище біля Шепетівки, серед яких були 34 наральники та 32 чересла.
Для жнив застосовувалися серпи. Найбільше їх – 405 – знайдено в Городищі біля Шепетівки [2, 277]. На решті поселень – від 2 до 15 екземплярів. Руські серпи розмірами і виглядом нагадують сучасні, але мали слабше вигнуте лезо (рис. 1.2). Для збирання несипких культур, зокрема ячменю та вівса, використовували коси-горбуші, найбільше яких – 209 – знайдено в Городищі біля Шепетівки [2, 277]. У набагато меншій кількості вони виявлені на інших пам’ятках Волині. Довжина кіс 35-45 см, ширина леза 4-5 см (рис. 1. 3-4).
Із ковальських інструментів на території Волині знайдено молоток, зубила, пробійники, терпуги. Молоток формою і розміром нагадує сучасні. Зубила двох типів трапилися в Городищі біля Шепетівки [2, 277]. Перший – це інструмент клиноподібної форми з гострим прямокутним лезом і втулкою для дерев’яної рукоятки та звуженим плоским обушком. Довжина його 14 см, ширина леза 4 см (рис. 1. 12). Таке зубило знайдене нами і в Луцьку. Стрижневі зубила, що належать до другого типу, знайдені в Данилові на Тернопільщині [9, 84]. Застосовувалися для рубання дроту, виготовлення цвяхів тощо. Конструктивно близьким до стрижневих зубил були пробійники, які використовувалися бля пробивання дірок в нагрітому металі. Вони знайдені у Городищі біля Луцька [5, 132] та Городищі біля Шепетівки [2, 277]. Довжина пробійника 11-14 см, діаметр – 0,6 см. У розрізі верхньої частини, що становить обушок, він квадратний, а на кінці круглий, загострений (рис. 1.9).
Для первісної заточки ножів, мечів, вістрів списів і стріл тощо застосовувалися терпуги з насічкою завдовжки 12-18 і завширшки 1-2 см. Вони знайдені в кількості 5 екземплярів у Городищі біля Шепетівки [2, 277].
Це щодо інструментів, пов’язаних із власне ковальським ремеслом. Разом з тим про його розвиток свідчать і універсальні знаряддя, до яких можна віднести ножі, ножиці, бритви, шила, голки.
Найчастішими знахідками цієї категорії є ножі. В найбільшій кількості – 1379 екземплярів – знайдені в Городищі поблизу Шепетівки [2, 277], 332 – в Дорогобужі [8, 70], кілька десятків – у Городищі біля Луцька [2, 139] та ін. Усі вони черенкові, а леза в перетині мають клиноподібну форму. Довжина леза коливається від 5 до 15 см, ширина – 0,8-2, 2 см. Перехід від леза до черенка виражений у вигляді уступа як з боку леза, так і спинки (рис. 2. 1-2). Ніж з кістяною ручкою знайдено в Городищі біля Луцька (рис. 2.15). Переважна більшість ножів існувала впродовж Х-ХІІІ ст.
До числа рідкісних належать бритви, знайдені нами у Володимирі-Волинському та Дорогобужі [8, 71]. Бритва має лезо з петлею на одному кінці, вільно закріплене на шарнірі в металевому футлярі завдовжки 10 і завширшки 2см, що має дві бокові стінки (рис. 2.3). Фіксуючого положення футляр не має, і лезо могло обертатися на 3600.
До універсальних знарядь можна зарахувати шарнірні ножиці, знайдені в Луцьку, Перемилі Волинської обл. [4, 134], Дорогобужі [8, 72] та ін. Вони складаються з двох лез з кільцевими навершями, з’єднаних шарніром. Довжина ножиць 14-16 см, ширина леза 0, 8-1 см (рис. 2. 7).
У Городищі – 2 біля Луцька [5, 134] та Дорогобужі на Рівненщині [2, 72] знайдено залізні шила довжиною 6-10 см, що вживалися для проколювання дірок та нанесення орнаменту на кістяних виробах, а також у шевській справі. Всі вони мають кругле в перетині вістря і квадратний черенок (рис. 1.5).
У Дорогобужі [2, 72] та Кам’янці Надбужній [11, 345] у ХІІ-ХІІІ ст. знайдено залізні голки, що нагадують сучасні. Їх довжина 5-7 см, круглі в перетині з поздовжнім вушком на розплющеному кінці.
До тих знахідок, що характеризують місцеве ковальське ремесло, належать і предмети господарського та домашнього інвентаря, представленого замками та ключами до них, кресалами, дужками й обручами до відер тощо.
Жителі Волинської землі, як і інших міст Русі, користувалися внутрішніми та зовнішніми навісними замками. Перший тип наявний дерев’яними замками-засувами, від яких залишилися лише ключі, знайдені в Городищі біля Шепетівки [2, 277], Городищі біля Луцька [5, 139] та ряді інших пам’яток. На вигляд – це залізний стрижень різної довжини, один кінець якого загнутий у формі кільця або петлі, а другий – у вигляді коліна різної конфігурації (рис. 2.8). Другий тип представлений залізними циліндричними висячими замками, виявленими в Городищі біля Шепетівки – 667 екземплярів [2, 277], Володимирі, Бересті та ін. [3, 40]. Вони складаються з двох розташованих паралельно і скріплених між собою циліндрів довжиною в середньому 5-6 см, діаметром більшого 2-3 см і меншого до 1 см (рис. 2.10). Усередині більшого циліндра містився механізм із зачепів. Малому циліндрові відповідає гладка, потоншена на кінці частина дужки, яка вільно входить у циліндр. На другій половині дужки наварені чотири сталеві пластинчасті пружини, розташовані вздовж осі дужки. Для запирання дужка застосовувалася одночасно обома кінцями, і пластинчасті пружини, зайшовши всередину циліндра і розпрямившись, упиралися в зачепи. Для відкривання замка слугували спеціальні ключі, які мали щілину, що відповідає формі дужки. Стиснувши сталеві пружини, ключ звільняв дужки від зачепів усередині циліндра і відпирав замок. Кожен з таких замків мав свої конструктивні таємниці – кількість і розміщення пружин на дужці, рисунок щілини для ключа в денці великого циліндра тощо. Відповідні елементи конструкції мали й самі ключі: прорізи на стрижні для замкових штифтів, малюнок зовнішнього і внутрішнього контура лопасті ключа (рис. 2.9) та ін. Замки цього типу виготовлялися у ХІІ-ХІІІ ст. і вони є свідченням високої майстерності волинських ковалів.