До найважливіших завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Через кожні 6 місяців банк за посередництвом міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну політику, але розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством.
У новій редакції закону визначено такі основні напрями діяльності Банку Японії:
· облік комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань;
· надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов’язень, державних облігацій та цінних паперів;
· купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;
· виписка векселів на отримання;
· приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті;
· приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у злитках.
Таблиця 11.
Норми обов’язкового резервування для банків Японії
(встановлені 16.10.1991 р.)
| Строкові вклади та депозитні сертифікати, % | Інші депозити, % | |
| Єнові депозити, крім Нерезидентських рахунків | ||
| до 50 млрд. єн | - | - |
| від 50 до 500 млрд. єн | 0,05 | 0,10 |
| від 500 млрд. до 1,5 трлн. Єн | 0,05 | 0,80 |
| від 1,5 до 2,5 трлн. єн | 0,90 | 1,30 |
| Понад 2,5 трлн. єн | 1,20 | 1,30 |
| Резидентські депозити в інвалюті | 0,20 | 0,25 |
| Нерезидентські єнові рахунки | 0,15 – всі рахунки | |
| Нерезидентські інвалютні рахунки | 0,15 – всі рахунки | |
| Боргові зобов’язання банків | 0,10 – всі рахунки | |
| Грошові трасти | 0,10 – всі рахунки |
Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю, спрямованою на стабілізацію валютного курсу єни. Кредити урядові надаються шляхом підписки та андеррайтингу випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів.
У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені закордонних центральних банків та інших іноземних організацій з метою розвитку співробітництва з ними, може приймати від цих організацій вклади та вдаватися до дій, що мають характер виправданих єнових інвестицій.
До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям.
Засоби грошово-кредитної політики Банку Японії протягом кількох післявоєнних десятиліть відрізнялися від тих, які використовувалися центральними банками розвинутих капіталістичних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом грошово-кредитної політики Банку Японії було кількісне раціонування кредиту (“кредитне вікно”), яке відігравало роль процентної ставки при регулюванні потоків капіталів. Методи і дієвість грошово-кредитної політики визначалися “фінансовим голодом” японських корпорацій нефінансового сектора, слабким ринком позичкового капіталу, домінуванням банків у фінансуванні економіки. Протягом тривалого часу основні ставки на ринку банківського кредитування жорстко регулювалися, відкритого ринку цінних паперів практично не існувало. Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери - перекредитуванні. Впродовж 1960-1980-х років апогей перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.
Нині основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:
· політика коригування облікової ставки;
· політика зміни обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;
· політика резервної норми.
Встановлення, зміна або скасування обов’язкових резервних норм провадиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення міністром фінансів. Згідно із законом максимальна резервна норма становить 20% (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100%), і її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків і категоріями кредитно-фінансових установ.
Резервування поширюється: на депозити; банківські позики; номінальну вартість довірчої власності; валютні склади резидентів; єнові пасиви нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки.
Суми обов’язкового резервування по відповідних рахунках за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця (із 16 числа поточного місяця по 15 число наступного місяця). Штраф із недонарахованої суми (у розмірі облікової ставки комерційних векселів +3,75% річних) перераховуються Банком Японії у державну казну.
Взаємовідносини центрального банку як “банку банків” із комерційними фінансово-кредитними інститутами проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Як і раніше, Банк Японії, виходячи із загальноекономічної ситуації у країні, вносить свої пропозиції у плани банків або накладає обмеження на розмір їх кредитної експансії. Позики центрального банку комерційним також не є надзвичайним явищем, бо ці позики – найвигідніший засіб залучення ліквідних ресурсів (вигідніший навіть, ніж депозити населення).
Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбанківськими позиками.
Другий рівень банківської системи
Для Японії характерні дві категорії комерційних банків: міські та регіональні. Міські банки - це 10 найбільших монополістичних банків Японії і світу. Це найбільші банки японських монополістичних груп: “Бенк оф Токіо-Міцубісі”, “Сумітомо”, “Фудзі” та інш. Вони зосередили більше 25% загального обсягу залучених депозитів, близько 30% позик надаються цими банками. Ці банки мають розгалуджену мережу філій як в Японії, так і за кордоном. Кожен з них має тісні контакти з промисловими і торгівельними компаніями, вони є основними учасниками валютного ринку. Під контролем міських банків знаходиться діяльність багатьох інших кредитно-фінансових установ, в тому числі - регіональні комерційні банки. Ці банки традиційно є головними постачальниками коштів в ті галузі японської економіки, що розвиваються швидкими темпами, особливо - в експортні. Для цих банків характерна залежність від Банку Японії (Табл.10)
Таблиця 12.
Фінансові групи Японії
| № | Назва групи | Число компаній | Банк, що є центром групи | Питома вага у капіталі, % | Питома вага кредитів, одержаних від банку, % |
| 1. | “Міцуї” | 24 | “Міцуї” | 18,6 | 16,2 |
| 2. | “Міцубісі” | 28 | “Міцубісі” | 13,6 | 23,6 |
| 3. | “Сумітомо” | 21 | “Сумітомо” | 15 | 22,7 |
| 4. | “Фуйо” | 29 | “Фудзі” | 10,3 | 20,2 |
| 5. | “Даїті Кангін” | 46 | “Даїті Кангін” | 9,2 | 15 |
| 6. | “Санва” | 42 | “Санва” | 7,7 | 18,8 |
Регіональні банки (64) - це в більшості дрібні та середні за масштабом операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі, де знаходиться їх головна контора. Деякі з цих банків мають значні за розміром активи, хоча і поступаються активам міським банкам.
Крім того до групи комерційних банків статистика відносить 93 іноземних банків, що працюють в Японії.
До приватних спеціалізованих банків належать банки середньо- тадовгострокового кредитування (3) та траст -банки (30). Внаслідок того, що міські банки спеціалізувалися на короткостроковому кредитуванні, банки середньо- та довгострокового кредитування: Індастриел Бенк оф Джапен, Лонг Терм Кредит Бенк та Ніппон Кредит Бенк, займалися, як це й випливає з їх назви, наданням довгострокових кредитів гігантам промисловості.