У подоланні глобального потепління і багатьох інших екологічних проблем дуже важлива роль належить лісам, які займають 30 відсотків суходолу і продукують 82 відсотки всієї фітомаси на Землі. Оптимальним залісненням території на рівнинах вважають 25-30, в гірських районах – 35-50 відсотків. Отже, лісистість нашої держави, що становить 14,3 відсотка, вкрай недостатня і тому на порядок денний слід поставити заходи з відновлення лісу та розширення їх площ, особливо на еродованих землях, вздовж берегів річок і ярів, на гірських схилах, на межах полів тощо.
У збереженні екологічного балансу помітне значення мають болота, рослинність яких поглинає значну кількість вуглекислоти, інших забруднень. Болота, наче велетенська губка, всмоктують у себе атмосферну вологу, а разом з нею пил, окисли вуглецю, азоту, сірки, важкі метали і радіонукліди, які у великих кількостях постачає в повітряний басейн промисловість, енергетика, транспорт. У складі заповідних територій в Україні нині охороняється майже 130 тис. га боліт, але ж це складає всього 12-14 відсотків від їх колишніх площ. Сподіваємось, що науковим засадам відновлення боліт у майбутньому буде приділено значно більше уваги, ніж у нинішньому столітті.
Основою функціонування живої оболонки Землі є фітосфера з властивим їй унікальним явищем фотосинтезу. З трьохсот тисяч відомих нам видів вищих рослин близько 75 тис. можна вживати в їжу, хоча в повсякденному житті люди обходяться декількома десятками культур. Екологічна роль рослин дуже важлива і багатогранна. Наголошуємо лише, що їх життєдіяльність забезпечує постійний вміст кисню в атмосфері впродовж останніх 600 млн. років.
Дедалі більше занепокоєння фахівців викликають прогресуючі втрати біорізноманітності. Нині щодоби з лиця Землі зникає декілька видів. Через непродуману діяльність людей за найближчі 50-100 років може бути втрачено від 25 до 50 відсотків сучасного видового різноманіття. Наскільки трагічними виявляться ці втрати для біосфери і людини, зокрема? Хто зна, може назавжди втрачений вид володів здатністю синтезувати речовину, ефективну проти тієї чи іншої злоякісної пухлини, СНІДу, атеросклерозу, тощо? А можливо він був неоціненним донором рідкісного гену для селекційної роботи?
Як стверджував наш видатний земляк М.Чмихов, в останні 10 000 років (період голоцену), який поділяється на 6 епох тривалістю 1596 років кожна, відбуваються природні і суспільні катастрофи, індуковані космічними циклами. На рубежах 532-річних циклів можливі серйозні зміни клімату, на рубежах 1596-річних – дуже сильні, а на рубежах 9576-річних, ймовірно, жахливі. Останній може завершитись у 2015 році. Відомі й інші вчені (Чижевський, Красовський, Шкловський), що досліджували наслідки впливу вибухів наднових зірок та флуктуацій космічного випромінювання на земні події. Очевидно, пояснення їм слід шукати в триєдності матерії, енергії й інформації, де прихований величезний потенціал, що може реалізуватися у вигляді регіональних чи глобальних катастроф. Як уже акцентувалось, сучасна цивілізація спроможна прискорити настання таких явищ.
Як відомо, соціально-економічні процеси протікають відносно швидко, а реакція на них з боку біосфери – з тим чи іншим запізненням, як правило, за життя наступних поколінь. Людина, як біологічний вид, сформувалася в довкіллі, параметри якого підтримувались саме завдяки біологічним процесам: продукції, деструкції, кругообігу хімічних елементів, потокам енергії та інформації. Важливо встановити співвідношення природних і антропогенно перетворених екосистем, за якого підтримується гомеостаз біосфери. Адже біологічні процеси мають межі, за якими вони уповільнюються, перериваються або переходять в хаотичний стан. Оскільки вплив умов довкілля на генетичні і демографічні процеси мають відповідні пороги, нижче яких неадаптивні з них починають переважати над адаптивними процесами всередині популяцій, виникає загроза як окремим видам, так і людині.
Отже, щоб не справдились прогнози Римського клубу щодо швидкої загибелі цивілізації, слід усвідомити ту величезну відповідальність за збереження життя на нашій планеті та перейти до поступової реалізації науково виважених заходів по охороні, відтворенню і раціональному використанню природних ресурсів. Що ж до ролі науки, то, мабуть, слід погодитись з С.Хокінгом, що без неї не можна розв"язати нагальні екологічні проблеми нинішньої цивілізації. Проте це має бути гуманна, максимально об"єктивна і незалежна галузь інтелектуальної діяльності людства, результати і настанови якої мають виконувати міжнародні інститути, політики і державні діячі. Але цьому, на наш погляд, повинна передувати завершена світова концепція охорони природи. Порятунок людства в політичному і науково-технічному співробітництві.
Недоліки в роботі з науковою інформацією
Політичний соціолог з США Джейм Доусон, виходячи з власних досліджень, запропонувала універсальну "формулу" вирішення будь-якої екологічної проблеми. Рішення складатиметься з таких етапів: постановка проблеми, її вивчення, розробка програми дій, формування громадської думки, налагодження зв"язків із пресою. І нарешті – вихід на державні установи. Далі Доусен підкреслила, що важливо визначити, на якому рівні може бути вирішена проблема. Так, рішення місцевої ради про закриття АЕС ні до чого не призведе, бо це компетенція вищих інстанцій, на них і треба виходити.
Спочатку треба визначитися, коли і як використовувати зазначену діяльність. Для цього варто сформулювати задачі, відібрати кращі ідеї, вдалі звернення тощо. Потім необхідно добре продумати спосіб їх поширення, враховуючи особливості аудиторії кожного засобу комунікації. Іноді персональна розсилка листів (у комерційній рекламній сфері відома як "директ мейл") здатна привернути до вашого проекту більше уваги, ніж безадресні звернення до всієї аудиторії мас-медіа.
Розробка програми має врахувати мету кожної конкретної акції або глобальної політики організації. У разі, наприклад, орнітологічного товариства це може бути необхідність переконати людей, що спостереження за птахами (охорона, залучення, обліки та інше) може бути одним з приємних занять, варто провести аналогії із залученням до здорового стилю життя та добрим відпочинком на природі.
Засобам масової iнформацiї не вдалося уникнути низки помилок. До цих недолiкiв у роботі з науковою інформацією належать:
· некритичне та поверхове надання iнформацiї;
· залежнiсть вiд полiтичних та iнших офiцiйних повiдомлень;
· орiєнтацiя на подiї;
· нестача фахівцiв;
· труднощi при поширеннi змісту наукових повiдомлень;
· структурнi та органiзацiйнi перепони, котрi заважають достатньому опрацюванню теми.
Для журналістів важливо наближення до людини, персональне залучення, почуття та персоніфікація. У науці це досить складно, оскільки існує певна дистанція, яка й позначається на якості матеріалів.
Часовий фактор роботи журналістів та науковців також спричиняє протиріччя. Новини повідомляють про події, як правило, короткострокові. А науковці живуть в інших часових уявленнях. Досить часто вони досліджують довгострокові процеси та думають відповідними категоріями.
Русель Бакер, оглядач газети "New York Times", вважає: "Науковець потребує двадцять років, щоб завершити справу; проте журналісту достатньо безпроблемно і шести годин".
Науковці, у свою чергу, визначають такі недоліки роботи журналістів:
· змістові помилки;
· фальсифікація через спрощення, ненаукове, неповне подання;
· недостатній вплив на кінцевий матеріал.
Досить часто, особливо в американській пресі, використовується фрагментарність інформації. Це, наприклад, поверхневе або пунктирне визначення громадських проблем за умов гонки інформації, прискорення швидкості її передачі, що не дозволяє всебічно та об"єктивно оцінити події, про які повідомляється.
Недосконале висвiтлення низки проблем пов"язане з факторами iнформацiї. До них належать:
· статус (влада, вплив тощо);
· гармонiя (відповiднiсть очiкуванням);
· негативiзм (конфлiкт, протистояння, криза);
· порiдненiсть (географiчна, культурна, полiтична);
· причетнiсть (читачiв чи слухачiв);
· персоналiзацiя;
· короткочаснiсть;
· несподiванка.
Таким чином, негативiзм, короткочаснiсть та ефект несподiванки вiдiграють значну роль у висвiтленнi низки наукових проблем. Наприклад, думки науковців набувають більшого значення лише тоді, коли йдеться про катастрофи, кризи, пошкодження, небезпеку чи засторогу. Кращим індикатором кар"єри наукової тематики є широке використання специфічної лексики громадськістю, а показником її активного розвитку – проведення конференцій та семінарів, вихід літератури.
Парадокс, але негативiзм є позитивним для наукової тематики. Адже саме у зв"язку з ним їй приділяють увагу, хоча її неперервнiсть зволiкається. Саме негативнi приклади стають домiнуючими. Це веде до обмеження сприйняття та висвiтлення iнших явищ, уява про котрi залишається на поверхневому рiвнi. Одночасно негативнi приклади заважають спiвробiтництву. Зростаюча комунiкацiя ризику призводить до того, що кожне наступне повiдомлення про небезпеку сприймається з антипатiєю.
Короткочаснiсть та ефект несподіванки (переоцiнена "актуальнiсть" журналiстських завдань) впливають негативно на висвiтлення проблем. Вони вказують, насамперед, на тривалi процеси, котрi вiдбуваються у багатьох галузях. Опрацювання наукових тем потребує часу та розумiнню зв"язку мiж усiма явищами.
Засоби масової iнформацiї починають лише тодi цiкавитися темою досліджень учених, коли полiтики роблять оцiнюючi промови про наукові явища чи теми. Журналiсти концентруються, як правило, на полiтичних масштабах ризику і шукають його оцінки в учених. Реальнiсть при цьому іноді зображується викривлено, відбувається драматизацiя, спрощення та iдеалiзацiя проблем, що призводить до суб"єктивного сприйняття дійсності у суспiльствi.