"Україна молода", 6 червня 2001 р.
Проаналізуйте, наскільки вдало використано різні джерела інформації та засоби її отримання в матеріалі студента Інституту журналістики:
Сергій ХОМІНСЬКИЙ
Нащадки славних козаків рубають українську "пісню"
Західний кордон України. Щойно за межі нашої держави виїхала ще одна фура, завантажена деревом. А саме дубовими дошками. Кожна з них має за повної відсутності сучків, червоточини, загнивань та інших вад ширину близько метра (!). При нагоді зверніть увагу на вхідні двері вашої квартири – їхня ширина 80 см. Професіонали – деревообробники називають такий матеріал "піснею". Для перевезень використовуються фури, здатні без проблем транспортувати 30 кубічних метрів дубових дощок.
Дуб-кругляк, заготовлений на Волині, розпилюють в одній з українських фірм – у величезному, обладнаному ультрасучасним устаткуванням цеху. Власне сам процес обробки складається лише з однієї операції. Отримані дошки навіть не сушать і не обрізають. Справу поставлено на конвеєр. Можна було б і кругляк вивозити – та занадто багато місця займає, та й у фуру не завантажиш.
А наша фура тим часом прямує до Німеччини. Там кубометр дубу коштує 1000 доларів США. На українську "пісню" ціна звичайно ж вища.
Робітники розпилювального цеху отримують за місяць 100-300 гривень. Десяток міцних хлопців двометрового зросту постійно крутяться поруч. Офіс фірми знаходиться в іншому місці, і там сидять зовсім інші люди...
А що, чудово! Фірма процвітає, люди працюють, держава (можливо) отримує гроші у вигляді податків. Ідилія, чи, дійсно, невдалий жарт.
Звичайно, у правому плані все можна обставити чітко. Та варто згадати, що Україна належить до держав із величезним дефіцитом лісових ресурсів. Ми маємо 15,6 % лісистості території проти оптимальних 30-35 %. Причому половину лісів України посаджено людиною, що значно зменшує їх якість. Якби вивозили шестидесятирічні сосни – це ще півбіди. Але дуб метрового діаметра!
Він, щоб досягти таких розмірів, має рости кілька століть. Його високоякісне насіння має давати життя молодим насадженням. Ці дерева в комплексі з усією територією, яку вони займають, мають оберігатися державою як зіниця ока, тому що це є надбання народу. Це не юридично, це – науково! А ми що робимо?
Автор цього матеріалу має відповідну освіту та досвід роботи в деревообробці та лісовому господарстві. Щоб потрапити до описаної фірми він видав себе за безробітного деревообробника. Пройшов тривалу співбесіду в їхньому офісі (розмовляли зі мною чоловік шість). Потім довелося покластися на долю й їхати в лютий мороз у невідомому напрямку – у холодному, не освітленому жодним променем фургоні, де навіть не було на чому присісти. Водій мені сказав: "Вибач, брат, але я не можу взяти тебе до кабіни". Крім нього там нікого не було. У дорозі ми були близько години.
Коли прибули до цеху, мені знову влаштували співбесіду, а потім й практичний екзамен. Після цього дали завдання, і в моєму розпорядженні залишалось кілька годин до кінця робочого дня, які я присвятив не стільки виконанню своїх нових обов"язків, скільки розгляданню, обмацуванню, підрахункам того, що мене оточувало, та розмовам з моїми новими колегами. Цього для мене виявилося достатньо і я більше там не з"являвся. Результатом цієї "вилазки" став цей матеріал. Конкретні назви, імена та адреси не наведені з особистих міркувань.
Таємничий дует екзекуторів вітчизняних лісів
Я звернувся до всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль". Ось що розповів її керівник В.О.Волга.
· Василь Олександрович, до складу очолюваної вами організації входить Департамент захисту навколишнього середовища. Що ви можете сказати про незаконну вирубку лісів в Україні?
· О! Це окрема тема. І вона дуже небезпечна. До 1995 року Україна не експортувала жодного кубометру лісу. А зараз Україна стала за 5 років одним із самих потужних експортерів лісу до Європи. Другим після Росії. І ось ці екологічні негаразди, які існують на Закарпатті. Зсуви постійні і так далі – чому? – Ліси повирубали.
· А ось, скажімо, комісія, яка працювала після повені на Закарпатті, зробила висновок, що це не при чому...
· Ха... Спробувала вона б зробити інший висновок. Ви знаєте – є дві фігури, яких ви кожен день бачите на телеекрані, яких ви чуєте скрізь і з якими пов"язують величезне політичне майбутнє, які безпосередньо причетні до того, що твориться.
Але я вам хочу сказати таке. Ми розкопали одну із схем. Це наше чернівецьке відділення "Громадського контролю". Купується в Німеччині обладнання для держлісгоспів. Коштує воно 7 тисяч марок. Невеличкий верстат, який пиляє деревину. В Україну воно поставляється по 70 тисяч доларів. Поставляється в цей держлісгосп. Хороший бізнес. Тобто ви відразу "навар" собі робите не в 2 рази, не в 10, а в 20 разів. Мало того, під тиском від Києва – а тих голів, які не погоджуються, знімають з роботи, держлісгоспи змушують розраховуватися не грошима, а лісом. Причому по втричі заниженій ціні, порівнюючи з тією, яка є на ринку. Множимо 20 на 3. Виходить 60 разів. У 60 разів! О накрутка! 6000 відсотків. Ця операція триває буквально один місяць. І, звичайно, такі надприбутки будуть змушувати тих людей, які це роблять, йти далі – вони не зупиняються. Поки ми їх не зупинимо. А для того щоб їх зупинити, ми ще слабенькі. Але ми над цим працюємо.
Люди західних областей трошки боязливі. І їм є чого боятися, тобто та сила, яка це робить, яка спрямована прямо проти України, вона є дуже серйозною, потужною.
Правда, Державна комісія Національної Академії наук не дала жодних підстав навіть найпідозрілішим головам сумніватися в її об"єктивності й неупередженості, й таки включила недоліки лісового господарства до факторів, які спричинили повінь, під почесним останнім сьомим місцем.
Але тут знову ж таки треба заглибитись у ці висновки. За висновками Державної комісії Національної Академії наук, створеної за дорученням Президента України, паводок листопада 1998 року – це передусім стихійне явище, зумовлене одночасною сукупною дією природних чинників (вологе літо й осінь, насичення ґрунту вологою, припинення вегетації і зменшення водотрансформаційной здатності рослинного покриву, затяжні зливи і танення снігу). Нинішні обсяги рубок і лісогосподарська діяльність не були і не могли бути причиною стихійного лиха. З допомогою лісу призупинити стихію гірських річок не можливо."
Виходить, що сьомий фактор, вибачайте за каламбур, насправді не є сьомим. Це є просто повне заперечення його причетності до проблеми. Причому, погодьтеся, заперечення в дусі: "Цього не могло бути тому, що цього бути не могло і взагалі – забирайтесь геть!"
І останнє запитання до керівника "Громадського контролю" В.О.Волги.
· Василь Олександрович, чиновники, відповідальні за наше лісове господарство, категорично заявляють, що всі зловживання в цій галузі є вигаданими. Тобто виходить, що вони відверто говорять неправду?
· Саме так! Брешуть і крадуть! Крадуть багато, а брешуть взагалі без зупину.
Митники тримаються стійко
Наступна адреса мого розслідування – Державна митна служба України. На жаль, тут відмовилися надати будь – яку інформацію про експорт лісу нашою державою.
Волинські злодюги або в"язка хмизу в немічних руках
Якщо чиновники мовчать, почитаємо пресу. Серед вивчених мною газетних публікацій особливу увагу привернув матеріал в "Урядовому кур"єрі" за 18 липня 2000 року. Інтерв"ю кореспондента Леоніда Лаговського з генеральним директором об"єднання "Волиньліс" Богданом Івановичем Колісником.
Богдан Іванович заперечив будь – які звинувачення в незаконній рубці і гендлюванні лісом. При цьому він визнав що є проблеми, зокрема: "Торік силами лісової охорони затримано сотні лісопорушників, які намагалися вивезти 455 кубометрів деревини цінних порід".
Візьмемо по мінімуму, нехай лісопорушників було 200 (адже – "сотні"). Виходить, що на одного припадає максимум 2-3 кубометри вкраденого лісу. Ні, я не про те що це є несуттєвим. Оберігати треба кожну гілочку. Але якщо припустити, що серед "сотень лісопорушників" було 2 – 3 десятки таких, які намагалися вивезти ліс машинами – хоча б по дюжині кубометрів в кожній, то виходить що всі інші лісопорушники були немічними дідусями і бабусями – які несли додому по маленькій – маленькій в"язочці хмизу, щоб не змерзнути зимою в забутому Богом і людьми селі.
Отже, фірма, в яку я здійснив "вилазку", причетна до знищення "старого, густого предковічного лісу на Волині. Посеред якого галявина з плакучою березою і з великим престарим дубом." (Леся Українка "Лісова пісня") – працює в рамках закону.
Дозволю собі ще раз процитувати Богдана Івановича Колісника: "Бережемо реліктові дерева. Адже на Волині є предковічні дуби, якім по 400-500 років, велетні-сосни. Разом з такими гігантами живуть легенди, які оповідають ніби колись під ними відпочивали козацькі ватажки – Хмельницький і Богун, геніальні Тарас Шевченко і Леся Українка. До речі, стаття називається "Бори ї діброви Лесиного краю".
Завалимо Європу міцною українською колодою!
Після цього в мене виникає бажання поспілкуватися з людиною, яка не менш професійно розуміється на лісовому господарстві. Домовляюсь про зустріч з одним з викладачів факультету лісового господарства Національного аграрного університету. Він довго не погоджувався говорити на цю тему. Але врешті-решт, за умови що я не буду називати в публікації його ім"я, погодився.