Клітинна реакція запального процесу, що відбувається паралельно з наведеною вище судинною, полягає у виході з розширених застійних судин лейкоцитів, головне — поліморф-ноядерних, які досі займали в цих судинах крайове положення, а потім аме-бовидними рухами проникають через стінку судин у позасудинний простір, тобто в суміжні з раною тканини і в її порожнину. Механізм, за яким відбувається це переміщення лейкоцитів, досі точно не з'ясований. Спричинюють хемотаксис цих та інших клітин мікроби й елементи загиблих клітин, фібрину та сторонні тіла. Поліморфноядерні лейкоцити створюють протимікробний захист, нейтрофіли, які називаються мікрофагами, — поглинають, або ж фагоциту-ють, із цих об'єктів переважно мікроорганізми, тобто вони здійснюють у рані протимікробний захист. Через судинну стінку виходить також деяка кількість інших клітин крові, з яких найбільш функціонально значущі — моноцити. Останні проникають у рану як з крові, так і зі сполучної тканини (блукаючі клітини її). Моноцити також є важливими клітинами, що виконують функцію фагоцитів, і, на відміну від нейтрофілів, називаються макрофагами. Вони поглинають переважно часточки загиблих клітин, фібрину та сторонні тіла. Ексудат частково механічно (вимивання), частково фізико-хімічно (шляхом окислення) та ферментативним і імунологічним шляхами (протеази, антитіла, фагоцитоз) очищує рану від продуктів розпаду тканин, мікробів і їх токсинів.
Навантажені поглинутими матеріалами і відмираючі фагоцити самі зазнають лізису, розщеплення протеолітичними ферментами, які звільнюються як з клітин рани, так і з самих фагоцитів, що гинуть.
Позитивну роль у запобіганні поширенню та розвитку мікрофлори в рані в цю стадію відіграє фібрин, що утворюється в рані внаслідок коагуляції фібрину ексудату. Він створює навколо мікробів білкову "стінку-капсулу". Ця фібринна капсула навколо мікробів у рані виникає уже через 6 год після поранення. Фібринна оболонка навколо мікробів є, однак, захисним бар'єром і для самих мікробів, оскільки заважає як їх фагоцитозу, так і дії на них антибіотиків і скорочує так званий золотий період дії останніх, обмежуючи його першими 6 год. Але це не означає, що треба відмовитися від застосування антибіотиків і в наступні години. Корисна роль фібрину полягає також у склеюванні країв багатьох ран, а також в утворенні захисного покриття рани (майже непроникного для мікробів ззовні) та каркасу, яким епітелій переміщується на поверхню рани.
Уже протягом запальної стадії загоєння рани (через 16 год) розпочинається друга стадія, регенеративно-репаративна, яка складається з міграції та проліферації епітеліальних і сполучнотканинних клітин, переважно фібробластів. Джерелом останніх є адвентиціальні клітини судин.
За рахунок проліферації ендотелію судин та фібробластів утворюється так звана грануляційна тканина, яка заповнює порожнину рани. Складається вона з петель, утворюваних під час проліферації судинного ендотелію капілярів, та фібробластів, що оточують їх, і невеликої кількості інших клітин — гістіоцитів, лімфоцитів тощо. Грануляційна тканина внаслідок утворення фібробластами колагену (колаген формується в пучки і зв'язує краї дермісу і структур рани, що лежать глибше, та обумовлює її звуження й міцність) та регресу капілярів перетворюється на рубцеву.
Грануляційна тканина має яскраво-рожевий колір, малозернисту поверхню (зернистість утворюють пет-леподібно закручені капіляри) і м'яку консистенцію. Вона виділяє світлу рідину — так званий сік, що має бактерицидну властивість. Окрім того, не маючи лімфатичних судин, вона є непроникною для мікробів. Завдяки названим чинникам та доброму кровонаповненню здорові грануляції стають надійним бар'єром на шляху поширення патогенної мікрофлори. Заповнення дефекту рани грануляціями спостерігається на 5-ту—7-му добу після поранення. Загальна ж тривалість другої стадії складає 10— 15 діб, часто набагато більше. Внаслідок формування в рані колагену, його полімеризації та переорієнтації в напрямку ліній натягу рана звужується, або ж контрагує, через 2 тиж.
Для дозрівання грануляційної тканини, утворення колагену велике значення має постачання організму аскорбіновою кислотою в достатній кількості, без якої гальмується процес перетворення проліну на окси-пролін. Міцність рубця на розрив неухильно зростає і майже досягає піку на 6-му тижні.
У третій стадії загоювання рани — після утворення рубця і прикриття рани епідермісом, поряд із інволюцією фібробластів тривають (протягом 3—12 міс) подальша перебудова колагену, переорієнтація його волокон, ущільнення їх. Зменшується кількість капілярів та спостерігається запустіння їх, що призводить до атрофії, розтягування й збліднення рубця.