За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни ціни, зовнішньоекономічні зв'язки, рівень життя населення, рівень споживання певних матеріальних благ тощо.
Якими б великими не були потреби у фінансових засобах, необхідних для забезпечення витрат держави, податки не повинні підривати зацікавленість платників у господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше, зумовлюють звуження податкової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва і доходів, а отже, призводять до зменшення надходжень до державного бюджету; по-друге, породжують такі явища, як приховування доходів від оподаткування.
1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватися з урахуванням можливостей платників податків, тобто рівня їх доходів
Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, в ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок з доходу повинен бути прогресивним.
Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності оподаткування доходів і майна за прогресивними ставками цілком заслуговує на увагу.
2. Оподаткування доходів повинно носити одноразовий характер
Багаторазове оподаткування доходу чи капіталу неприпустиме. Прикладом дії цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, продукт оподатковується податком усього один раз аж до його реалізації. У результаті кожна надбавка до ціни проходження по виробничій ланці аж до кінцевого продукту оподатковується тільки один раз. У цьому — одна із головних переваг податку на додану вартість.
3. Обов'язковість сплати податків
Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків щодо необхідності платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менше вигідними платнику, ніж своєчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.
4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, що збирають податки
5. Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптованою до змін суспільне політичних і економічних умов
Тут необхідно дати негативну оцінку безсистемному наданню пільг і вважати за доцільне і ефективне адресне податкове стимулювання пріоритетних галузей та регіонів. Необхідно, наприклад, побудувати дороги у Львівській області — отже, можна надати пільги на період будівництва організаціям, що будуть їх будувати.
6. Податкова система повинна забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики
Особливу увагу слід звернути на сам процес законотворення. Окремо взятий податковий закон, яким би він не був ідеальним, не зможе принести очікуваного ефекту без тісної погодженості з усім податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, інколи приймається в зовсім невпізнаному вигляді. Тут вже не можна говорити про якусь взаємопого-дженість такого законодавчого акта з іншими. Більше того, інколи і в самому законі мають місце окремі протиріччя.
Податкова політика звичайно потребує вдосконалення, але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування західних країн, моментів.
В Україні податкова політика поки ще формується. При її становленні слід враховувати досвід інших держав, але тільки той, який дасть позитивний результат і для виробника, і для бюджету.
Подальша перспектива розвитку податкової системи залежить і від прийняття Податкового кодексу. Це повинен бути всеохоплюючий документ, який повністю визначає взаємини держави з платниками податків, функції і повноваження органів влади з встановлення і стягнення податків і зборів.
Податковий кодекс повинен усунути недоліки існуючої податкової системи, зберігши все те раціональне, що в ній є, врахувати напрацьований позитивний досвід. З прийняттям Податкового кодексу нарешті буде створена єдина законодавча і нормативна база оподаткування.
Податковий кодекс призначений стабілізувати систему податків, принаймні, в межах фінансового року, а в подальшому протягом декількох років. Він повинен вижити хибну практику прийняття податкових законодавчих актів «заднім числом». Усі зміни повинні проводитися тільки разом із формуванням бюджету на наступний рік і завчасно бути повідомленими платникам податків.
Саме шляхом створення Податкового кодексу стане можливим сформувати єдину комплексну систему податків у країні, усунути наявні протиріччя, чітко визначити функції, повноваження і відповідальність усіх рівнів влади в проведенні податкової політики, у введенні і відміні податків, зборів і податкових пільг.
Це не означає, що потрібно докорінно змінювати систему. Ми не можемо відкинути світовий досвід, а українські податки базуються саме на ньому. Адекватність податків створить необхідні передумови для інтеграції нашої економіки у світову, для уникнення подвійного оподаткування при інвестиціях капіталу, створення спільних підприємств і здійснення спільних проектів із урахуванням специфічних особливостей і традицій Україн
Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованоїх на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає риковий механізм. З точки зору впливу на економічне зростання, важливим є такі характеристики податкової системи:
─ загальний рівень оподаткування (для його оцінки звичайно використовуються показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як відношення суми податків, обов’язкових платежів у бюджет і внесків по обов’язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);
─ нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки;
Зниження доходів сектора державного управління позитивно впливає на економічне зростання. У рамках неокласичної моделі досконалої конкуренції такий вплив обгрунтовується вищою ефективністтю приватного сектора і кращою координацією попиту і пропозиції на базі ринкових механізмів.
У сучасних умовах необхідність зниження ривня доходів держави викликана також змінами, що сталися в світовій економіці в останні десятиріччя. Тепер державам доводиться конкурувати між собою за мобільні фактори виробництва - капітал і нові технології. Висока мобільність матеріальних активів дозволяє підприємцям розміщувати діяльність не тільки на території своєї країни. Зміна в розміщенні робочих місць може відбудуватися і при реорганізації робочих місць. Відплив капіталу спричиняє зменшення бази оподаткування за рахунок не тільки зниження податків на доходи, але й, насамперед, звуження можливостей модернізації та розвитку виробництва. Всі ці, негативні для бази оподаткування, наслідки скорочують можливості фінансування державних витрат. Тому, при формуванні податкової системи необхідно враховувати можливості відпливу капіталу і створювати умови для залучення мобільного капіталу і мобільних технологій, що повною мірою стосується і кваліфікованих фахівців.
Разом з тим при надто низькому рівні державних доходів виникає небезпека недостатніх інвестицій в інфраструктуру, що в середньостроковій перспективі негативно впливає на темпи розвитку виробництва.
Принцип нейтральності оподаткування грунтується на положеннях теорії добробуту. Модель економіки добробуту передбачає, що платежам у бюджет завжди протистоять послуги у відповідь з боку держави, тобто самі по собі суми податкових платежів не є для платника податкиів витратами. Інакше кажучи, зниження споживання індивідуальних (ринкових) благ компенсується наданням суспільних благ. Справжні втрати в добробуті (додатковий податковій тягар) пов’язані з тим, що необхідність сплачувати податки змушує споживачів відмовлятись від споживання товарів, яким вони віддавали перевагу, тобто змінювати структуру власного споживання. У свою чергу, виробники не можуть збільшити виробництіо джо рівня, при якому споживачі ще готові платити. Такі неявні витрати (неможливість для витробників збільшити виробництво до рівня з мінімальними витратами і необхідність для споживачів змінювати структуру власного споживання) прийнято називати «додатковим (надлишковим) податковим навантаженням.
Припустимо, шо товар А оподатковується, а товар Б - ні. Стягнення податку спричиняє зниження попиту не тільки на товар А, але й на товар Б, оскільки через зобов’язання щодо сплати податку, за інших рівних умов, знижується плтатоспроможність споживача. Крім того, змінюються відносні ціни товарів: товар А стає дорожчим від товару Б, тому попит на товар А знижується сильніше, ніж на товар Б. Споживач прагне повністтю, або частково замінити товар, який оподатковується на інший, який не оподатковується, або оподатковується меншою мірою.
Таким чином, стягнення податку з певного товару А має два наслідки:
1) зниження платоспроможності споживача, тобто доходів, які він має (ефект доходу).