Метод пальцьового притиснення артерій має свої недоліки: за тривалого стискання виникає біль (при цьому можна стиснути і нервові стовбури);
пальці, які стискають судину, швидко втомлюються, через що відновлюється кровотеча; труднощі, пов'язані з транспортуванням хворого.
Пальцьове притиснення судини в рані. Одягнувши стерильну рукавичку або обробивши руки спиртом, розчином йоду спиртовим, хлоргексиди-ном чи іншим антисептичним засобом, хірург притискає кровоточиву судину в рані, зупиняючи тим самим кровотечу.
Максимальне згинання або пере-розгинання кінцівки в суглобах (спосіб Адельмана). Внаслідок максимального згинання чи перерозгинання суглоба проксимальніше від місця пошкодження стискається привідна артерія. Метод згинання може бути використаний у ліктьовому, кульшовому і колінному суглобах; метод пере-розгинання — в плечовому і кульшовому суглобах. Ці способи можна застосовувати у разі пошкодження підключичної, пахвової, плечової, стегнової, великогомілкової артерій. При пораненні інших артерій спосіб Адельмана ненадійний.
Для максимального згинання на згинальну поверхню суглоба кладуть ватний валик, згинають кінцівку і закріплюють її в такому положенні бинтом (мал. 24, б).
Для перерозгинання обидва лікті із зігнутими передпліччями зводять на спині (майже до повного дотикання) і фіксують у такому положенні бинтами. Метод супроводжується болем і неприємний для хворого.
Припідняте положення кінцівки. Це досягається підкладанням подушок, підняттям кінця ліжка або простопідвішуванням кінцівки. При цьому значно знижується в артеріях і венах кінцівки кров'яний тиск, на кілька градусів знижується температура піднятої частини, що сприяє припиненню кровотечі. Особливо таким чином зупиняють венозні кровотечі.
Кругове перетискання кінцівки про-ксимальніше від місця кровотечі здійснюють за допомогою джгута Ес-марха. Це найбільш використовуваний метод тимчасового спинення кровотечі. За відсутності стандартного джгута можуть бути використані бинти, закрутки, пояси, пневматичні манжетки та інші допоміжні засоби.
Застосування цього методу в хірургії має давню історію. Ще хірурги Александрії користувалися ним. Амб-руаз Паре удосконалив його, а 1873 p. Есмарх запропонував для кругового стискання кінцівки користуватися еластичним джгутом — міцною гумовою трубкою завдовжки 1,5 м і завширшки 1,5 см, що на одному кінці має гачок, а на протилежному невеликий ланцюжок. Бір з цією метою використовував товсту гумову стрічку завширшки 2 см з гузиком на одному кінці і дірками на другому.
Крім гумового джгута запропоновано й джгути з тканин. З цією метою використовують і еластичні бинти, якідіють м'якше. Застосовують їх частіше на плечі, а також у дітей.
Під час накладання джгута треба дотримувати таких правил.
1. Не накладати джгут на голе тіло, щоб уникнути защемлення шкіри.
2. Перед накладанням джгута кінцівку треба підняти і утримати в такій позиції 1—2 хв, щоб кров, яка є в судинах, відпливла і не брала участі у загальному кровообігу.
3. Накладати джгут проксималь-ніше від місця кровотечі в натягненому вигляді.
4. Кінцівку стискати до зникнення пульсу на периферичній артерії. Слабо накладений джгут може перетискати лише вени, тим самим збільшуючи кровотечу.
5. Накладати джгут треба не дуже сильно, щоб не стискати нервові стовбури (це особливо важливо під час маніпуляцій у середній третині плеча, де можна притиснути до кістки променевий нерв).
6. Кожний наступний тур джгута накладають слабше за попередній.
7. Тривалість стискання джгутом верхньої кінцівки повинна становити не більше 1,5 тод, нижньої — не більше 2 год. Триваліше стискання може призвести до ішемічної контрактури кінцівки, що виникає внаслідокпереродження і розпаду м язових волокон, які погано постачаються кров'ю. Якщо джгут треба тримати довше, його періодично розпускають, попередньо притиснувши пальцем артерію (проксимальніше від місця кровотечі).
8. До джгута прикріпляють етикетку, на якій вказують час його накладання.
9. Під час транспортування хворого джгут повинно бути видно.
Протипоказанням до накладання джгута є запалення судин кінцівки (флебіт, артеріїт, тромбофлебіт). Це може бути причиною відривання тромбу і тромбоемболії легеневої артерії чи її гілок. За наявності в судинах інфекції зняття джгута може призвести до проникнення її в загальне русло крові. У людей літнього віку, хворих на алкоголізм, цукровий діабет, сифіліс, хвороби судин під час стиснення джгутом можна дуже травмувати судини.
У разі використання джгута можливі такі помилки і зв'язані з цим ускладнення: розвиток паралічу і парезу (у разі сильного стискання); некроз шкіри (накладання джгута на голе тіло); гангрена кінцівки (тривале, понад 2—2,5 год, стискання кінцівки джгутом); зниження опірності тканин кінцівки до інфекції; сприяння виникненню газової гангрени (через припинення доступу кисню в тканини).
Тимчасове шунтування судини виконують звичайно в умовах, що близькі до таких у операційній. Обидва кінці пошкодженої артерії з'єднують щільноеластичною трубкою, навколо якої стінку судини фіксують лігатурами. Позитивним є те, що в ділянці тіла, яка розташована дисталь-ніше від місця пошкодження, зберігається кровообіг. Шунт може функціонувати до кількох діб, поки не з'являться умови для остаточного спинення кровотечі.
Перетискання кровоточивої судини затискачем. За наявності стерильного затискача можна перетиснути ним кровоточиву судину, стараючись не захопити при цьому нервових стовбурів.
Остаточне спинення кровотечі можебути здійснене безпосередньо в рані або проксимальніше, на певній відстані від неї.
Розрізняють 4 види остаточного спинення кровотечі: механічний, фізичний, хімічний і біологічний.
Механічне спинення кровотечі може бути здійснене безпосередньо в рані або проксимальніше, на певній відстані від неї.
У деяких випадках з метою остаточного спинення кровотечі застосовують методи тимчасового спинення: туга пов'язка (при капілярних, венозних, невеликих артеріальних кровотечах);
дещо піднята кінцівка (при кровотечі з розірваного варикозне розширеного вузла вен нижніх кінцівок).
Невеликі капілярні або паренхіматозні кровотечі можуть бути спинені шляхом тугого тампонування рани шматками марлі. Введений у рану тампон тисне на її стінки і кровоточиві судини, через що в них сповільнюється рух крові і створюються сприятливі умови для утворення тромбу.
Спинення кровотечі шляхом тампонування може бути використане при капілярній кровотечі з прямої кишки, піхви, порожнини носа, з паренхіматозних органів, кров'яних пазух твердої мозкової оболонки, кісткових порожнин.
Метод цей має свої недоліки. Введення тампонів гальмує регенерацію тканин, у разі тампонування свіжих ран створюється небезпека їх інфікування; раннє видалення тампона може бути причиною вторинної кровотечі.
Для виготовлення тампонів використовують білу гігроскопічну стерильну суху або просочену антисептичним розчином чи гарячим ізотонічним розчином натрію хлориду марлю.
Видаляти тампон рекомендують не раніше як через 6—7 діб. Маніпуляція ця часто буває болючою, тому її треба проводити після знеболення.
І все-таки найчастіше для остаточного спинення кровотечі вдаютьсядо оперативного втручання, під час якого виконують різні маніпуляції.
Накладання лігатури на кровоточиву судину (шовк, кетгут, синтетичні нитки тощо) проводять так. Судину захоплюють спеціальним кровоспинним затискачем і нижче перев'язують. Перед цим судину бажано ізолювати від прилеглих тканин. Перед тим як захопити кровоточиву судину, треба добре роздивитися, щоб не потрапили в затискач сусідні близько розташовані тканини і органи (нерви, кишки та ін.). Для зав'язування лігатури можна використовувати різні види вузлів: морський (подвійний), при якому кінці в першій і другій петлях проводять у протилежному напрямку; хірургічний, що являє собою морський вузол з подвійним закрученням першої петлі; баб'ячий (подвійний) — кінці в першій і другій петлях проводять у такому самому напрямку. Хірургічний вузол надійніший, а тому ним користуються під час перев'язування великих судин. Для середніх і дрібних судин вистачає морського вузла. Баб'ячий вузол є ненадійний, може зісковзнути, а тому його застосовують рідко.
Для запобігання ретроградній кровотечі треба перев'язувати обидва кінці судини (проксимальний і дистальний).
У деяких випадках на судину (рідко на артерію, частіше на вену) накладають бічну лігатуру. Така лігатура не перекриває просвіту судини, а лише дещо його звужує.
У разі накладання на судину лігатури перше затягування нитки проводять при накладеному затискачі, друге — після його зняття.
Прошивання судини. Метод цей застосовується у разі небезпеки зісковзування лігатури із судини. Затискач із затисненою судиною піднімають дещо вгору, під кінчиком затискача проколюють голкою з ниткою м'які тканини із судиною і перев'язують їх по обидва боки від нього.
Недоліком описаного вище методу є те, що голку з ниткою проводять сліпо, через що є небезпека проколювання судин, які глибше розташовані, і виникнення з них додаткової кровотечі.
Обколювання кровоточивої судини застосовують тоді, коли захопити затискачем кровоточиве місце в судині важко або його в рані не видно. Нитку з допомогою голки проводять через м'які тканини навколо і поблизу судини (за типом «кисету») і зав'язують. При цьому судина стискається разом із м'якими тканинами. Метод застосовують при перев'язуванні судин шлема, твердої мозкової оболонки, фасцій, деяких м'язів, сальника, брижі.
Недоліком цього методу, як і попереднього, є те, що прошивання проводиться всліпу.